Лекція Сутність ефективності функціонування зернопродуктового підкомплексу АПК і об’єктивна необхідність її підвищення

Вирішуючи проблему ефективності виробництва особливу увагу потрібно звернути на наступне – наші проблеми практично безмежні, а наші ресурси обмежені. Відомі американські економісти такі як Кемпбел Р. Макконнел і Стенлі Л. Брю зазначають, що економіка як суспільна наука вивчає проблему такого використання або застосування обмежених ресурсів (засобів виробництва), при якому досягається найбільше (максимальне) задоволення безмежних потреб суспільства. Тобто економіка є наукою про ефективність використання обмежених ресурсів. Економічна ефективність, за їх визначенням, – це співвідношення “витрати-випуск”, тобто вона характеризує взаємозв’язок між кількістю одиниць виробничих ресурсів, які використані в процесі виробництва, і кількістю конкретних видів необхідних продуктів [78, с.237].

У праці Дж. Ван Гіга визначення ефективності подається як наука про ступінь досягнення цілей. Витрати тут стосуються не лише капіталу, а й усіх ресурсів, які можуть бути задіяні для забезпечення бажаного рівня або ступеня ефективності. Цей дослідник писав: “Бажано найти такий варіант, який би дозволив максимізувати ступінь досягнення цілі за тих же витрат, або при якому дана ціль була б досягнута за найменших витрат” [22, с.361].

Розглядаючи економічну ефективність з точки зору ринкової економіки, економісти Долан Е. Дж. та Ліндсей Д. дають їй таке визначення: “Термін економічна ефективність означає такий стан справ, при якому неможливо провести жодної зміни, яка більш повно задовольняє бажання однієї людини, не спричинивши при цьому збитків задоволенню бажань іншої людини. Ефективність у виробництві – це така ситуація, в якій при даних виробничих ресурсах й існуючому рівні знань неможливо виробити будь-яку кількість іншого товару” [29, с.300].

Учений-економіст М. І. Холод визначає економічну ефективність як результативність виробничого процесу, а саме – співвідношення між досягнутими результатами в процесі виробництва і затратами живої й уречевленої праці, що відображає рівень суспільної продуктивності праці. Звідси можна зробити висновок, що економічна ефективність – це співвідношення результату до витрат. Результат виступає як отримана продукція, а витрати – задіяні основні засоби, оборотні кошти та фонд заробітної плати [147, с.13].

За В. Я. Плаксієнком економічна ефективність – це відношення загального результату до сукупних витрат підприємства в цілому. Потім, різними методами на основі узагальнюючих показників, потрібно виділяти ефект від окремих заходів або конкретних засобів виробництва [91, с.43]. Однак такий підхід звужує поняття ефективності виробництва в плані всебічної оцінки діяльності підприємства, яка передбачає її аналіз як у цілому, так і по окремих видах продукції.

Переважна більшість економістів вважають, що суть ефективності можна виразити відношенням кінцевого результату – ефекту до понесених витрат на його досягнення. В економічному середовищі існують відомства, підприємства, трудові колективи, споживачі, регіональні органи управління, суспільство і держава, які по-різному оцінюють ефективність діяльності підприємства, з урахуванням власних інтересів.

Члени суспільства є водночас виробниками і споживачами продукції, а також представляють інтереси відомства, регіону й держави, тому оцінка їхньої ефективності найбільш об’єктивна. У свою чергу корисність такої оцінки залежатиме від ряду чинників, а саме: достовірність і об’єктивність оцінки; доступність суспільної оцінки ефективності в практичних умовах; можливість органічно вписуватися в діючий і новостворений господарський механізм, у нову систему управління, що вдосконалюється.

Суспільна оцінка передбачає розгляд одержаних результатів не лише за їх впливом на економіку, а й відповідно до їхньої суспільної значимості. Оскільки суспільна ефективність не може бути чисто економічною, в ефекті та витратах завжди містяться елементи, спрямовані на досягнення певних соціальних результатів. Тільки соціальною ефективність не може бути тому, що вона існує незалежно від ефекту і витрат, пов’язаних із власне економічною діяльністю. Таким чином, соціально-економічний ефект можна подати як суму економічного ефекту і соціальних результатів у вартісному виразі [10, с.75]. Така оцінка ефективності формується на макроекономічному рівні, що дає змогу приймати рішення щодо підвищення ефективності на державному, галузевому, відомчому або регіональному рівнях шляхом змін і доповнень до законодавства, розроблення стратегій, визначення пріоритетів тощо.

Оцінка ефективності з точки зору підприємства та його колективу в кінцевому результаті зводиться до суспільної оцінки. Тобто суспільна оцінка буде похідною й більш узагальненою, синтезуючи інтереси всіх складових суспільного виробництва. Основні резерви підвищення ефективності виробництва криються в зміні впливу внутрішньовиробничих факторів, а отже лише детальна оцінка всіх складових виробництва дасть позитивні результати. Корисність тієї чи іншої оцінки залежатиме від завдання й об’єкта дослідження [94, с.43].

Продуктивна ефективність передбачає мінімальні витрати на виробництво певного товару і як наслідок – максимізацію прибутку. Це означає, що підприємство нарощуватиме виробництво доти, поки ціна не зрівняється із граничними витратами. Економічна теорія ґрунтується на граничному аналізі, оскільки передбачає, що рішення завжди приймаються на основі порівняння додаткових (граничних) витрат і додаткового зиску. Оцінки зиску і витрат визначаються правилами гри та правами власності. З точки зору концепції порівняної переваги, саме перевага одних ресурсів над іншими, якщо застосовувати їх певним чином, визначає найбільш ефективний спосіб використання будь-яких ресурсів.

Сутність економічної ефективності виробництва є історичним явищем. Мета й основний економічний закон пануючого способу виробництва визначають критерій економічної ефективності [17, с.17]. Об’єктивна оцінка ефективності виробництва можлива лише за умови конкретних вимог, які ставить суспільство в певний період перед виробництвом, враховуючи при цьому можливості самого виробництва. На відміну від капіталізму, де показником ефективності виробництва є прибуток, при соціалізмі ефективним вважалось одержання максимуму продукції при найменших затратах.

Досліджуючи ефективність зернопродуктового підкомплексу, розглянемо соціально-економічну ефективність на макрорівні і визначимо вплив зовнішньоекономічних факторів на її підвищення, а часткову ефективність (технологічну, економічну, соціальну й екологічну) на рівні підприємств – мікрорівні, як таку, що найбільш повно охоплює всі елементи виробничого процесу, і вплив внутрішньовиробничих факторів на ефективність підприємств з виробництва, заготівлі та переробки зерна. Тому, розглядаючи підприємство як систему, вихідні функції в систему вищого рівня характеризують соціально-економічну ефективність, а внутрішні – часткову (рис. 1.1).

Стосовно зернопродуктового підкомплексу становить інтерес питання доцільності поділу соціально-економічної ефективності на соціальну й економічну. Г. А. Козлов доводить, що залежно від об’єкта слід розрізняти ефективність відтворення суспільного продукту, соціально-економічну й екологічну ефективність. Поняття ефективності має зміст при наявності мети, яка повинна бути досягнута [57, с.19].

Рис. 1.1. Функціональні взаємозв’язки у процесі оцінки ефективності з позиції суспільства і підприємства

У багатьох економічних дослідженнях учені поєднують підвищення ефективності з інтенсифікацією і розглядають зв’язок між ними як причинно-наслідковий. Деякі автори вважають, що інтенсифікація є основою підвищення ефективності виробництва, інші розуміють її як процес підвищення ефективності використання всіх ресурсів.

Ефективність розподілу ресурсів передбачає розподілення їх між галузями таким чином, щоб одержати суспільно необхідний асортимент продукції. На основі цього економічно розвинуті країни передбачають виробництво такої кількості продукції, скільки можна реалізувати без залишку [148]. М. І. Туган-Барановський вважав, що капіталістичне виробництво працює не для задоволення потреб капіталіста-підприємця, а для потреб ринку в його продукції [134, с.187]. Основним орієнтиром ринкової економіки є потреби споживачів.

Розв’язання проблеми підвищення ефективності виробництва потребує виявлення та максимального використання резервів господарської діяльності, як потенційних можливостей покращання кінцевих результатів роботи. Резерви виробництва – це різниця між одержаним результатом господарської діяльності та його величиною, теоретично можливою за умови максимально ефективного використання наявного ресурсного потенціалу. Причиною такого результату є вплив багатьох внутрішніх і зовнішніх факторів стосовно суб’єкта господарювання. Сукупність цих факторів формує конкретні джерела резервів, які можна виявити за результатами економічного аналізу [1, с.56].

Великий вплив на ефективність виробництва мають матеріально-технічна база підприємства і ступінь її використання. Удосконалення й розвиток матеріально-технічної бази мають забезпечуватися методом нарощування потенціалу основних фондів (екстенсивний) та підвищення ефективності їх використання (інтенсивний). Екстенсивний напрям розвитку матеріально-технічної бази передбачає її кількісне та якісне оновлення, що дає змогу підвищити величину виробничої потужності підприємства, а також забезпечити використання прогресивнішого обладнання, що в свою чергу сприяє підвищенню ефективності виробництва та конкурентоспроможності продукції за рахунок вищого рівня організації технологічного процесу. Ефективність технологічного процесу визначається ступенем реалізації його цільового завдання, а основними показниками технологічної ефективності є вихід та якість готової продукції, питомих експлуатаційних витрат.

Фактори, що впливають на використання виробничих потужностей, передбачають здійснення організаційних заходів без залучення значних інвестицій в основне виробництво, а саме: забезпечення сировиною та збут готової продукції; рівень організації обслуговування виробництва; організація праці та змінність роботи тощо. Використання потужностей підприємства не на повну силу веде до збільшення постійних витрат виробництва, порівняно зі змінними. Внаслідок цього погіршуються показники як економічної, так і технологічної ефективності.

Одним із техніко-технологічних факторів, які необхідно дослідити, є резерви, пов’язані з комплексним і безвідходним виробництвом. При цьому слід виділити два взаємопов’язаних аспекти – економічний та екологічний. Насамперед це використання відходів зернопереробки (борошномельно-круп’яного виробництва) в якості компонентів комбікормів, що дає змогу підприємству розширити ресурсні можливості і сприятиме вирішенню проблеми утилізації відходів.

До організаційно-економічних факторів впливу на ефективність зернопродуктового підкомплексу відноситься взаємне розташування підприємств з виробництва, заготівлі та переробки зерна – територіальна віддаленість заготівельних і переробних підприємств від місць виробництва зерна та ринків збуту готової продукції, наявність і належний стан доріг, розміри підприємств, концентрація, спеціалізація, кооперування, інтеграція, інтенсифікація, диверсифікація виробництва тощо. Цією групою факторів, на відміну від факторів навколишнього середовища, підприємство може певною мірою управляти, тобто формувати свої виробничі програми з урахуванням цих факторів.

Одним із вагомих факторів, який впливає на ефективність виробництва, є розміри підприємства. Згідно із законом ефекту масштабу, послідовне збільшення обсягів виробництва продукції активізує дію позитивного ефекту масштабу або ефекту масового виробництва, що пояснюється впливом таких факторів, як спеціалізація і поділ праці, ефективне використання капіталу, виробництво побічних продуктів із відходів основного виробництва, на зниження середніх витрат виробництва. Подальше нарощування масштабів виробництва характеризується незмінним ефектом масштабу, який полягає у відсутності зростання економічної ефективності при збільшенні масштабів господарської діяльності. Зростання масштабів виробництва зменшує середню кількість продукції на одиницю вихідних факторів, що характеризується від’ємним ефектом масштабу, причиною виникнення якого є складність управління.

Менші за обсягами виробництва підприємства мають вищу ефективність, але менший обсяг ефекту. Це можна пояснити тим, що малі підприємства є господарсько рухливіші. Адже маючи невеликі потужності вони, без загрози банкрутства, орієнтуються на вузькі групи споживачів, при цьому гнучко реагують на зміну ринкової кон’юнктури. Крім того, малі підприємства можуть ефективно діяти навіть за умови дефіциту ресурсів. Щодо особливості їх розвитку, то тут є певні недоліки, а саме: обмеженість у бюджетному фінансуванні програми розвитку малих форм господарювання; неможливість забезпечення високого техніко-технологічного рівня виробництва без стороннього джерела фінансування; відсутність в Україні системи страхування виробничих ризиків; недостатня кількість належно підготовлених підприємців.

Великі підприємства мають найсприятливіші умови для впровадження прогресивної техніки і технології, нових удосконалених форм організації праці та виробництва. Процес підвищення ефективності виробництва вимагає державного регулювання, оскільки концентрація виробництва продукції на великих підприємствах монополізує виробництво і скорочує дрібний бізнес, який у ринкових умовах розглядається як один із факторів підтримання вільної конкуренції. Концентрація виробництва ефективна за умови її здійснення на основі спеціалізації та кооперування. Значні резерви щодо підвищення ефективності виробництва пов’язані з використанням соціально-економічних факторів на конкретному підприємстві. Залучення цих резервів забезпечує значний ефект і не потребує великих капіталовкладень.

Зовнішніми факторами впливу на ефективність зернопродуктового підкомплексу є наступні: форми та зміст економічних відносин між сферами виробництва, заготівлі й переробки зерна; рівень розвитку ринку зерна; ефективність державного регулювання; умови фінансування та кредитування; ступінь розвитку інформаційно-аналітичного й маркетингового сервісу.

На шляху від виробника до споживача зерно послідовно проходить складну систему, яка передбачає реалізацію таких функцій, як купівля-продаж зерна, його зберігання та переробку, продаж готової продукції споживачам. Взаємозв’язки між сільськогосподарськими товаровиробниками і споживачами продукції зернопереробки мають великий вплив на формування ефективності господарської діяльності зернозаготівельних та зернопереробних підприємств, а важливими аспектами дії цього фактору є ціновий і сировинний. Вплив цінового фактора полягає у прагненні підприємства придбати сировину за мінімальними цінами, а реалізувати продукцію – за максимально можливими. Ціна на сировину залежить від маркетингових каналів її надходження, тому оптимальною схемою руху зерна є виробництво, заготівля та переробка на підприємствах, що входять у агропромислові формування (агрокомбінати, агроконсорціуми). Така схема усуває вплив посередників, а ціна кінцевої продукції буде наближено дорівнювати собівартості виробництва зерна.

Ускладнення взаємовідносин між підприємствами з виробництва, заготівлі та переробки зерна зумовлюється диспаритетом цін між сільськогосподарською та промисловою продукцією, кризою неплатежів тощо, що у свою чергу призвело до розвитку власних зернозаготівельних і зернопереробних потужностей сільськогосподарськими товаровиробниками. Успішне функціонування таких підприємств можливе за умови забезпечення впровадження нових сучасних технологій, підвищення якості продукції, розширення асортименту тощо. Однак це неможливо без вирішення ряду проблем, а зокрема дефіциту фінансових ресурсів сільськогосподарських товаровиробників. Значні резерви щодо підвищення ефективності можуть бути задіяні у разі покращання відносин між виробниками зерна, зернозаготівельними та зернопереробними підприємствами щодо забезпечення їх сировиною на взаємовигідних умовах. Задіяння цього резерву можливе за рахунок здійснення виваженої податкової політики, забезпечення паритетності цін, приватизації, державного сприяння розвитку бірж, інформаційно-аналітичного забезпечення.

Система інформаційно-аналітичного й маркетингового обслуговування підприємств зернопродуктового підкомплексу посідає важливе місце серед зовнішніх факторів впливу на ефективність господарської діяльності. Вплив цього фактора значно активізується в умовах конкурентного середовища й розширення господарської самостійності підприємств. Достатній обсяг своєчасної та достовірної інформації значно знижує невизначеність виробничо-економічної системи та сприяє збільшенню частки критеріального прийняття управлінських рішень. Існування служб інформаційно-аналітичного й маркетингового обслуговування АПК дає змогу підприємству (господарству) перекласти на них частину функцій, пов’язаних із ринком збуту продукції та ресурсного забезпечення виробництва, одержання необхідної нормативно-правової та науково-технічної інформації тощо. Підвищенню ролі цього фактора значно сприяє поліпшення економічних відносин між галузями зернопродуктового підкомплексу.

Підсумовуючи вищевикладене можна зробити висновок, що підвищення ефективності зернопродуктового підкомплексу пов’язане з пошуком резервів і розробленням заходів щодо їх ефективної реалізації.

Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва, як вважає Г. М. Лич, це – “збільшення виходу з кожного гектара земельних угідь фізичного об’єму сільськогосподарської продукції, що найбільш повно відповідає потребам суспільства по своїй якості, структурі, асортименту, строкам та місцям отримання, а також у підвищенні матеріального благополуччя, покращенню умов праці і побуту сільськогосподарських працівників при мінімальних витратах суспільної праці (або при мінімальних обсягах застосованих для цих цілей виробничих ресурсів)” [70, с.93]. Дискусійною можна вважати думку вченого-економіста В. Я. Плаксієнка, який зазначає, що тепер поняття економічної ефективності сільськогосподарського виробництва не можна зводити до одержання максимальної кількості продукції з одиниці земельної площі при найменших витратах праці та коштів на одиницю продукції [91, с.87].

На нашу думку, виробник сільськогосподарської продукції (в даному випадку – зерна) зацікавлений у стабільності доходів. Тому критерієм ефективності є виробництво високоякісної конкурентоспроможної продукції при обґрунтованому економічному використанні наявних ресурсів. А це в свою чергу зумовлюється обмеженістю основного засобу виробництва (землі) й обов’язковою умовою економічності виробництва (продуктивність, фондовіддача, прибуток на одиницю земельної площі, затрати праці на одиницю продукції, собівартість, рівень рентабельності та ін.). На основі цього М. В. Калінчик зазначає, що сільське господарство є складною системою, якій властива емерджентність (ефект цілісності), коли загальний ефект одночасної реалізації факторів не дорівнює сумі ефектів від кожного з них. Тобто економічну систему потрібно розглядати в цілому [56, с.23].

Зернопродуктовий підкомплекс можна представити як сукупність сільськогосподарських та переробних підприємств пов’язаних між собою взаємовідносинами, з метою підвищення економічної ефективності внаслідок зниження сукупних затрат живої й уречевленої праці на виробництво кінцевої продукції. Цей процес неможливий без розширення та поглиблення міжгалузевих зв’язків, тому для підвищення економічної ефективності зернопродуктового підкомплексу в цілому необхідне комплексне вирішення питань щодо зростання продуктивності праці, раціонального використання трудових ресурсів, зменшення втрат продукції у процесі виробництва, транспортування, зберігання, переробки та реалізації зерна і зернопродуктів. У свою чергу такі заходи сприятимуть збільшенню виробництва продукції та поліпшення її якості.

До вищевикладеного слід додати, що якість продукції є важливим показником ефективності виробництва. Поняття “якість” означає сукупність властивостей продукції, які характеризують її пристосованість для задоволення певних потреб залежно від її призначення. Одним із важливих факторів підвищення ефективності виробництва є дотримання закону підвищення продуктивності праці, відповідно до якого основою подальшого розвитку виробництва є поліпшення якості продукції, оскільки тимчасове збільшення витрат на виробництво продукції спричиняє скорочення потреб в її обсягах, що в кінцевому результаті зменшує витрати на споживання. Якість продукції, яка значною мірою залежить від організаційного чинника, справляє великий вплив на обсяги реалізації, прибуток і рентабельність підприємства. Тому проблема підвищення ефективності зернопродуктового підкомплексу має вирішуватись комплексно і потребує впровадження науково-технічних досягнень.

Метки: ,