Лекція Сутність конкуренції та конкурентоспроможності виробництва і переробки зерна

Рубрики: Лекции, Маркетинг

Пріоритетним завданням переходу до ринкової економіки сільськогосподарського виробництва, є підвищення ефективності суб’єктів підприємницької діяльності. Ця економічна категорія неоднозначно трактується різними вітчизняними і зарубіжними авторами. Так Дж. Грейсон і О’Делл (США) вважали: “Конкуренція – стимул зростання і розвитку. Ми повинні не ховатися від конкурентів, а вчитися у них працювати, виправляти помилки і розвивати сильні сторони. Без конкуренції навіть багата країна може швидко приймати в занепад, не встигнувши відчути ознаки загрози, що наближається” [145].

З цього погляду, конкурентоспроможність – це здатність суб’єкта матеріального виробництва отримувати в тривалому часі прибутки, достатні для виробництва, мотивації праці, поліпшення якості продукції, зорієнтованої на задоволення попиту споживачів, забезпечення окупності капіталу.

Конкуренція є формою економічної взаємодії суб’єктів ринку, боротьби за найвигідніші умови вкладення капіталу, збільшення обсягу продаж і маси прибутку, основним механізмом формування макроекономічних виробничо-комерційних пропорцій. Американський економіст П. Самуельсон вважав, що “конкурентна система – це складний механізм невимушеної координації, який діє через систему цін і ринків, механізму зв’язку, служить для об’єднання знань і дій мільйонів різних індивідуумів.” [116, с.26].

В Законі України “Про обмежену монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” дано таке визначення конкуренції: “…конкуренція – змагальність підприємців, коли їх самостійність дії обмежують можливість кожного з них впливати на загальні умови реалізації товарів на ринку і стимулюють виробництво тих товарів, які потребує споживач”.

Суб’єктам господарювання аграрної сфери необхідно значно посилити роботу щодо забезпечення власної конкурентоспроможність.

Отже, конкуренція (грец. суперництво) – це змагання кількох товаровиробників, за найвигідніші умови привласнення прибутку. Ринкова конкуренція – це економічна боротьба, суперництво між товаровиробниками, виконавцями робіт і послуг, постачальниками та споживачами товарів за найвигідніші умови їх виробництва, реалізації і споживання [134, с.292].

Завдяки конкуренції формується потужна альтернатива монополізації, яка, призводить до застою науково-технічного прогресу, бюрократизації управління економікою. З огляду на це, конкуренція є обов’язковою умовою ефективного функціонування ринку, яка зародилася на основі суспільного поділу праці, і найбільшого розвитку набула в умовах капіталізму, ставши складовою частиною сучасної підприємницької діяльності і головною рушійною силою поступального розвитку ринкових відносин.

При цьому підприємства набувають конкурентних переваг знаходженням нових способів конкуренції та виходу на ринок, що характеризується терміном “інновації”, який інтегрує удосконалення техніки і технології, способів, прийомів і методів управління, організації виробництва, технологічних процесів, маркетингу, розповсюдження товару і конкуренції підприємств – новаторів, що не лише відчувають потенціальну можливість змін, а й вимушують ці зміни відбуватися у визначений час. Важливим чинником економічного зростання на основі конкурентоспроможності економіки є розвиток науки, ефективне використання досягнень науково – технічного прогресу (НТП).

Характерною особливістю аграрних підприємств України є недостатня конкурентоспроможність практично всіх видів вироблюваної продукції, зумовлена багатьма причинами, зокрема, зниженням техніко – технологічного рівня засобів виробництва через фізичне та моральне їх зношення.

Становлення і розвиток конкуренції започатковуються за умов простого товарного виробництва, формування приватної власності, грошей, обміну тощо. За первісно – общинного ладу відносини регулювалися споживанням кожного члена общини на основі рівності, що унеможливлювало боротьбу між ними. На етапі першого великого суспільного поділу праці, розвивається система товарного обміну, приватної власності, що є підґрунтям конкуренції, яка еволюціонує одночасно з розвитком виробничих відносин. На перших стадіях розвитку капіталістичного виробництва (ХVI — XIX ст.) панувала вільна (хаотична) конкуренція між підприємцями, що виробляли товари на невідомий ринок. Вільна конкуренція розвиток концентрації капіталу, наприкінці ХІХ ст. спричинили появу монополій. Удосконалення технологій виробництва дозволило значно збільшити обсяги випуску продукції, перенасичення внутрішніх ринків товарами, посилило потребу завоювання зовнішніх ринків, формування міжнародних монополій, вихід окремих країн за межі власного ринку. Об’єктами конкуренції стають джерела ресурсів, ринки збуту товарів, заощадження населення, цінні папери, інтелектуальна власність (патенти, ліцензії, “ноу-хау” тощо), а суб’єктами — високо — і слаборозвинуті країни, транснаціональні корпорації, банки тощо.

Як структури ринку, сучасна економічна теорія виділяє чотири види конкуренції – чиста або ідеальна, монополістична, олігополістична і чиста монополія. За рівнем сегменту ринку розподіляють такі форми конкуренції: міжгалузева, внутрішньогалузева, міжвидова, функціональна і предметна. Обов’язковими умовами конкуренції є: “наявність на ринку значної кількості покупців і продавців будь-якого конкретного товару чи ресурсу, а також бажання покупців і продавців входити в той чи інший ринок або виходити з нього” [134].

Конкуренція має позитивні та негативні риси. Тривалий час в Україні наголошувалось в основному на негативних наслідках конкуренції витіснення дрібних виробників крупним капіталом, банкрутства одних і збагачення інших, посилення соціальної несправедливості, значне зростання майнової диференціації населення, загострення безробіття, інфляції тощо. Але конкуренція має і позитивні риси. Вона є рушійною силою ринкової економіки. В умовах конкуренції перемагає той, хто створює високоякісну продукцію за найменших витрат виробництва на основі освоєння науково – технічних досягнень, новітньої організації виробництва [21, с.172].

Конкуренція через систему ринкових відносин і цінового механізму координує виробництво матеріальних благ, але в сільськогосподарському виробництві така конкуренція не здійснюється, оскільки держава не займається регулюванням цін, кредитуванням та дотаціями внаслідок несприятливих погодних умов, як це робиться в усіх європейських країнах.

Конкуренція приносить користь суспільству: стимулює, вимушує перманентно удосконалювати асортимент, слідкувати за науково-технічними новинками, активно впроваджувати їх у виробництво. Окрім зазначених до позитивних відносять наступні риси: освоєння конкуруючими суб’єктами новітніх техніки і технологій; інтенсифікація науково-дослідних, дослідно-конструкторських та проектних напрацювань; освоєння досконаліших форм, прийомів і методів організації виробництва і праці; підвищення фахового рівня працівників; розвиток інформаційних систем та їх ринку; оптимізація критеріїв виробництва; зниження цін, підвищення якості та поліпшення дизайну товарів; вдосконалення управління виробництвом та організаційно-економічних відносин, маркетингових досліджень. Завдяки цьому конкуренція послуговується не лише інтересам конкуруючих суб’єктів, а й всього суспільства [21, с.173].

До негативних рис конкуренції часто відносять: надмірні витрати на рекламу; банкрутство значної кількості дрібних, середніх, і навіть крупних товаровиробників; фінансові спекуляції та махінації з метою “поглинання” конкурентів і значні витрати, що супроводжують ці процеси; зловживання економічною владою з боку гігантських монополій, придушення вільної конкуренції; злочинність, корупція тощо [67]. Першою умовою виникнення і розвитку конкуренції є наявність на ринку значної кількості незалежних виробників будь – якого конкретного продукту чи ресурсу.

Щоб зробити конкуренцію дійсно рушійною силою розвитку сільськогосподарського виробництва, необхідно не лише наявність на ринку великої кількості незалежних товаровиробників, але, насамперед, досягнення оптимальних співвідношень між попитом і пропозицією на продукцію сільського господарства, що може бути забезпечено лише при умові різкого зростання обсягів її виробництва. Але для цього, необхідна підтримка держави. Слід встановити державний контроль за дотриманням паритету цін.

Розуміння конкуренції не обмежується простим визначенням сил конкуруючих суб’єктів. Не можна обмежити конкуренцію боротьбою сильного зі слабким. В дійсності, конкурентна боротьба відбувається за складнішою формулою. Кожний її тип має власні переваги: у провідних монополій — це сила, у дрібних фірм — гнучкість, у спеціалізованих компаній — адаптивність до специфічних сегментів ринку, у компаній-новаторів — перевага першовідкривачів” [58].

Роль конкуренції як рушійної сили розвитку економіки особливо яскраво виявляється в тому, що вона містить в собі могутні стимули для розвитку науково-технічного прогресу. Новаторське застосування нової техніки і технології, що веде до зниження витрат виробництва, створення для підприємств значні переваги перед конкурентами [21, с.175].

Тривалість утримання конкурентної переваги залежить від низки чинників, важливішими серед них є джерело конкурентної переваги: низького рангу (дешева робоча сила чи сировина), які можуть отримати конкуренти без значних зусиль; вищого рівня (запатентована технологія, виробництво унікальних товарів тощо), які утримуються триваліший термін, оскільки, по-перше, досягнення вищої переваги вимагає значних навичок і здібностей персоналу, що відповідають змінам техніко-технологічного оснащення, по-друге, потребує довготермінових та докладання капітальних вкладень у виробничі потужності, здійснення досліджень та значних маркетингових зусиль. Нехтування цими чинниками – це синхронність підходів, які у минулому дозволили досягти успіху на ринку, конкурентоспроможності не зможуть забезпечити.

Досягнення конкурентоспроможності товару на основі якісних, цінових складових, які впливають на споживчі властивості, є одним головних напрямів розвитку сільськогосподарського виробництва, що досягається на основі новітніх технологій, якісних виробничих ресурсів, сучасних наукових знань [26].

Виробництво зерна є ключовим компонентом продовольчого комплексу України, з важливішою складовою частиною продуктового комплексу, провідною галуззю АПК України [9].

Підвищення економічної ефективності зернового господарства вимагає, сприяння поліпшенню культури землеробства, родючості ґрунтів, посиленню інтенсифікації сільськогосподарського виробництва, удосконаленню системи сівозмін. За біологічними та агротехнічними особливостями вирощування зернові культури, не однотипні, що послуговується основою періодичної їх зміни (ротації) у полях сівозмін, поліпшення поживного, повітряного і водного режимів ґрунту. Багаторічними дослідженнями та аграрною практикою доведено позитивний вплив ротації сільськогосподарських культур на їх урожайність, завдяки оптимізації застосування системи удобрення полів, сортів і гідридів рослин, системи елементів інтенсивних технологій.

Зміна культур у полях сівозміни сприяє застосуванню різних способів обробітку ґрунту, різних агротехнічних заходів. Так, урожайність озимої пшениці у разі внесення добрив у дозі в сівозміні N60P60K60 діючої речовини на гектар становила 44 ц/га, а беззмінного її вирощування навіть за умови 11 т гною на гектар і мінеральних добрив у N101P78K96 діючої речовини одержано тільки 27,5 ц/га зерна. Відчутність впливу попередників на урожайність тих чи інших сільськогосподарських культур. З кожним кроком слід досліджувати нові методи господарювання, робити все необхідне, щоб нові виведені сорті приносили високі врожаї [85]. Обсяг виробництва озимої пшениці 550 – 560 млн. т, у Європі – 119 млн. т, а Україні – 18,9 млн. т, або відповідно 2,6 і 11,6% загального обсягу. Особливого значення набуває система застосування мінеральних та органічних добрив, оскільки близько 60 % площі ріллі має середній рівень ефективної родючості ґрунту для зернових культур. Система удобрення у сівозміні розраховується виходячи з біологічних і господарських особливостей зернових культур, співвідношення наявних добрив, їх дії і післядії, а також родючості ґрунту кожного поля сівозміни на основі балансового методу. Виходячи з цієї позиції, можна рекомендувати наступні “товаронасичені” сівозміни Лісостепу: зайнятий або чорний пар; озима пшениця; цукрові буряки; ярі зернові (ячмінь) з підсівом багаторічних трав; багаторічні трави; озима пшениця; цукрові буряки; горох; озима пшениця; соняшник (табл. 1.1).

З огляду на це в Україні необхідно відпрацьовувати механізми освоєння науково-технічної та інноваційної діяльності, які б сприяли виробництву конкурентоспроможної продукції, зростанню прибутковості, адже нагромадження прибутку — джерело розширення виробництва.

З погляду держави, збільшення обсягів виробництва розширить базу оподаткування, підвищить привабливість аграрного виробництва, зросте життєвий рівень населення [130].

Водночас зазначимо, що з підвищенням рівня удобрення полів абсолютна кількість продуктивної вологи зменшується за обох систем обробітку ґрунту. Глобальною вимогою конкурентноспроможного виробництва є оптимізація використання виробничих ресурсів, зокрема землі шляхом підвищення її родючості і випуску екологічно чистої продукції. З огляду на це аграрний товаровиробник повинен спрямовуватись на довготермінове ефективне господарювання, зорієнтоване на вирощування екологічно чистої продукції з мінімальним застосуванням, або навіть відмовою від мінеральних добрив.

Таблиця 1.1

Освоєння сівозмін, використовуючи органічні і мінеральні добрива

За 1999-2001 рр. [63]

Культура

Обробіток

Ґрунту

Система удобрення у сівозміні

Без добрив

Гній,

12,5 т

Гній, 7,5т/га + N38P38K36

N71P71K52

Зайнятий пар

Оранка

Чизельний

170,8

180,5

168,2

180,4

169,7

175,3

168,5

178,0

Пшениця озима

Оранка

Мілкий

190,2

195,7

182,5

192,3

183,6

188,2

184,4

187,5

Кукурудза на зерно

Плоскогірний

Чизельний

189,0

184,2

185,1

183,4

182,5

180,3

176,0

180,7

Ячмінь

Мілкий

Мілкий

177,0

197,5

182,4

194,4

180,6

186,7

173,3

183,8

Кукурудза на силос

Оранка

Чизельний

190,1

195,0

191,4

193,6

184,0

187,4

176,7

181,0

Горох

Плоскогірний

Чизельний

193,1

204,3

187,6

198,1

190,0

196,0

187,5

196,2

Пшениця озима

Поверхневий

Поверхневий

197,5

204,3

192,4

200,7

186,2

195,3

187,0

197,2

Соняшник

Оранка

Чизельний

184,2

191,2

183,0

195,0

186,8

188,1

187,8

183,0

У середньому по сівозміні

Комбінований

Безполицевий

186,5

194,2

184,1

192,2

182,9

187,3

180,2

185,9

Мінімальне застосування міндобрив у сучасних умовах узгоджується із їх подорожчанням та орієнтацією на біологізацію землеробства із якомога ширшим використанням органічних ресурсів збагачення ґрунту поживними речовинами і, як доповнення їх, мінеральних добрив. Водночас, з метою підвищення рівня очікуваної врожайності сільськогосподарських культур, дози внесення мінеральних добрив, гербіцидів і пестицидів поступово нарощуються. Наприклад, за останні 30 років кількість внесеного в ґрунт азоту в Англії збільшилась у 8 разів, а врожайність – лише у 1,5 рази [106]. Аналогічний процес відбувається і в Україні (табл. 1.2).

Таблиця 1.2

Вплив органічних і мінеральних добрив на врожай зерна озимої пшениці у Лісостеповій зоні України [106]

Добрива

Урожайність, ц/га

Приріст урожаю, ц/га

Без удобрення

34,4

Гній, 12 т/га

43,1

9,3

Гній, 24 т/га

43,7

8,7

N60P50K65

39,2

4,8

N120P100K130

41,7

7,3

Конкурентоспроможність продукції визначається її якісними та вартісними параметрами, що забезпечують максимальне задоволення конкретної потреби споживача, найбільший корисний ефект підприємства.

До бажаних параметрів відносять: технічні властивості товару, естетичні, ергономічні, нормативні, економічні [106].

Якісні показники продукції як складові її конкурентоспроможності забезпечують товаровиробнику переваги в конкурентній боротьбі і є головною вимогою покупця. Якість продукції – сукупність її споживчих властивостей, які задовольняють певні потреби покупців у відповідності до призначення продукції. Властивості, що характеризують якість продукції, залежать від її експлуатаційного або споживчого призначення, а показник якості кількісно характеризує міру її придатності та віддзеркалює різноманітними одиницями: відсотками, балами, кілометро – годинами тощо. Наприклад, вміст білка у зерні пшениці – від 8 до 20 %, олійність насіння соняшнику – від 42 до 53. Якість продукції визначають спеціальними методами із використанням необхідної апаратури, експериментальним шляхом [12].

З метою підвищення якісних характеристик вітчизняної продукції та її конкурентоспроможності необхідно:

Удосконалювати систему техніко – технологічних і агротехнічних заходів виробництва продукції та її збуту;

Впроваджувати у виробництво нові ресурсо– та енергоощадні технології вирощування, транспортування, зберігання, переробки та продажу продукції;

Здійснювати нормативний контроль за якістю продукції на всіх етапах її виробництва і збуту;

Освоювати у виробництво нові високоврожайні сорти і гібриди сільськогосподарських культур.

Важливим аспектом підвищення конкурентоспроможності продукції є її цінова перевага, що вирішальною визначається рівнем собівартості – базової величини ціни яка повинна формуватися з огляду на низько витратні принципи, що передбачають удосконалення галузевої структури суб’єктів господарювання, спеціалізації і концентрації виробництва, підвищення продуктивності праці, оптимізації умов використання ресурсів і виробничого потенціалу, врахування вимог ринку, рівень цін, якість продукції, умови сервісу, термін гарантії виробу, обсяги після продажного обслуговування, реклама тощо [134].

Конкурентоспроможність продукції є вихідним чинником, конкурентоспроможності підприємства, галузі, країни на основі задоволення потреб споживачів за ціною нижчою порівняно з аналогічними товарами інших товаровиробників.

Це дає підстави визначати систему параметрів конкурентоспроможності продукції:

Оптимізована споживча цінність товару (техніко-технічні параметри, відповідність нормативним характеристикам, потребам попиту тощо);

Споживча вартість або ціна споживання (витрати на купівлю);

Умови продажу (умови поставки, швидкість, форма оплати, упаковка, сервісне обслуговування, методи та канали збуту, гарантія виробника, стимулювання збуту).

Сучасна економіка України віддзеркалює і негативні аспекти реформування агропромислового комплексу: штучний відрив фінансової системи від сільськогосподарського виробництва, недосконала кредитна та податкова політика, низька платоспроможність сільськогосподарських товаровиробників, висока кредиторська заборгованість з основної діяльності аграрних підприємств, обмежений обсяг їх обігових коштів. Фінансова криза в аграрній сфері призвела практично до зупинення інвестиційного процесу, руйнування матеріально-технічного потенціалу, припинення оновлення машинно–технологічного парку, погіршення забезпечення аграрного виробництва механізаторськими та інженерно-технічними кадрами.

Державне регулювання соціально–економічних відносин полягає у комплексній системі впливу з боку урядових структур на формування і розвиток цих відносин у зернопродуктовому підкомплексі, основними елементами якого є :

Система державної підтримки доходів виробників зерна і захисту споживачів;

Цільова програма розвитку виробництва окремих зернових культур (кукурудза, ячмінь, пшениця твердих сортів, круп’яні тощо);

Ринкове регулювання продажу товарів.

В досліджуваний період значно змінились темпи виробництва зерна в окремих природноекономічних зонах і категоріях господарств, міжрегіональні та міждержавні зв’язки, пов’язані з реалізацією продукції галузі. Нездатність господарювання в ринкових умовах, низька платоспроможність суб’єктів ринку призвели до збитковості більшості підприємств, що виробляють та переробляють зерно (табл. 1.3).

Таблиця 1.3

Економічні показники виробництва зерна в Україні, 1998 – 2001 рр., тис. т [24]

Область

Посівна площа, тис. га

Валовий збір,

Тис. т

Урожайність, ц/га

Виручка від реалізації, млн. грн.

Прибуток від реалізації, млн. грн.

Собівартість 1 т, грн.

Ціна реалізації 1 т, грн.

Рівень рентабельності, %

Київська

576,8

1424,8

24,7

162,9

66,9

214,8

346,2

76,5

Чернігівська

554,1

886,5

16,0

87,6

29,8

226,9

328,3

63,5

Житомирська

456,9

731,1

16,0

81,9

30,4

255,6

362,3

69,8

Полтавська

760,8

1711,8

22,5

153,9

52,1

201,1

296,6

66,0

Черкаська

585,5

1569,1

26,8

174,9

68,4

197,9

312,2

72,4

Разом

13269,8

28795,4

21,7

2868,6

893,6

223,1

331,1

53,5

Негативним явищем є те, що спад виробництва зерна має місце в основних зерново – виробничих областях – Полтавській, Чернігівській, Житомирській, Черкаській та Київській.

Кардинальні зміни в аграрному секторі економіки, ускладнить ситуацію на ринку зерна, в основному через запізнення підприємств зернового підкомплексу здійснювати організаційно – економічну трансформацію виробничо-комерційної діяльності адекватну змінам у навколишньому середовищі.

Отже, зернове виробництво агропромислового комплексу України знаходиться у тяжкому стані, що вимагає приоритетної уваги до підвищення конкурентоспроможності продукції, виявлення чинників, що забезпечать конкурентноздатне виробництво зерна.

[1] Джерело: звіт USDA від 26.06.01 “Crop Assessment Travel to Ukraine and Russia, May26-June10, 2001”

* Для України в цілому еластичність пропозиції зерна в 2000-2001рр. становила 1,42, для Вінницької області вона була значно вища – 2,99.

* включаючи селянські (фермерські) господарства та великі приватні підприємства

* Фуражне зерно та зерновідходи передбачають використання зерна в непереробленому вигляді

Метки: