Земля – найперша передумова і природна основа аграрного виробництва, універсальний чинник будь – якої діяльності людини, що як засіб виробництва має наступні специфічні особливості :
Не є результатом людської праці, а є продуктом природи і невід’ємною умовою виробництва;
В процесі виробництва не зношується, а у разі правильного науково обґрунтованого використання постійно поліпшується.
Родючість – здатність ґрунту формувати врожай, рівень якого віддзеркалює продуктивну силу різних ділянок землі, яка залежить від об’єктивних властивостей ґрунту, рівня культури землеробства (природну, штучну та економічну родючість ґрунту) [43].
Природна родючість ґрунту характеризується запасом поживних речовин, що створився у процесі природного ґрунтоутворення, тобто дії природно-біологічних чинників, а також погодно-кліматичних умов, фізико-хімічного складу, вмісту необхідних рослинам поживних речовин.
В Україні природна родючість ґрунту збереглася у заповідниках – Михайлівська цілина (Сумська обл.) Асканія Нова (Херсонська обл.) тощо.
Формування природної родючості відбувається у верхньому шарі ґрунту протягом тривалого часу, а головним його чинником є природні ґрунтоутворення — створення гумусу, органічно-мінерального колоїдного комплексу, акумулювання біогенних мінеральних елементів у верхньому шарі ґрунту.
Практично рівень природної родючості ґрунту визначається продуктивністю рослин, сформованою після обробітку цілини степових і лісостепових ділянок, величиною продуктивного біогеоценозу [55,с.58]. Важливим критерієм оцінки родючості ґрунту є вміст гумусу, що визначає не лише врожайність рослин, а й формування ґрунтових процесів, екологічного стану ґрунтів і ландшафтів, ефективність заходів з подальшого підвищення родючості ґрунту та охорони довкілля. Урожайність сільськогосподарських культур, з вираховуванням винесення елементів живлення з врожаєм, валового вмісту елементів живлення забезпечується у тривалому часі. Наприклад, у гумусі типового чорнозему міститься азоту -500 т/га, фосфору – 20, калію — 80 т/га. Однак, 97 – 98 % елементів живлення цих ґрунтів знаходяться у недоступних рослинам формах. Необхідність підвищення вмісту гумусу в ґрунтах України, визначена його витратами, т/га: у Поліссі – 0,8, Лісостепу – 0,7, Степу – 0,6 [68, с. 70]. Зниження потенціальної родючості чорноземів пов’язане з наступними негативними явищами:
Погіршенням якості гумусу, оскільки у першу чергу розкладаються рухомі гумінові кислоти, які діють у створенні водотривкої структури;
Зниженням впливу залишкових фракцій органічних сполук на ефективну родючість;
Погіршенням фізичних властивостей ґрунту; його розпорошеністю чи щільністю, зниженням водостійкості ґрунтової структури, відносно ерозійних процесів;
Зменшенням водопроникності поверхневих стоків;
Зниженням стійкості озимих культур і багаторічних трав проти несприятливих умов перезимівлі;
Підвищенням додаткових вкладень праці і коштів в обробіток землі, здійснення ґрунтозахисних та меліоративних заходів[43].
На території України встановлена певна зональність вмісту в ґрунтах гумусу. Так, найменший вміст гумусу мають дерново-підзолисті ґрунти Полісся (0,7 – 2%). У ґрунтах Лісостепу вміст гумусу поступово зростає від світло – сірих лісових (1,0 – 2,5 %) до чорноземів типових (4,0 – 6,0 %); у чорноземах Степу в напрямку з півночі на південь вміст гумусу зменшується від 6,0 до 1,5 % [85]. Урожайність культур знаходиться у прямій залежності від вмісту гумусу. Відомо, що одним з важливих показників збільшення виробництва зерна є сортозаміна й сам сорт зерна.
Селекція і сортозміна – найефективніші засоби підвищення врожайності та поліпшення якості зерна, економічно доцільний шлях нарощування обсягів та підвищення конкурентноздатності виробництва зерна.
Освоєння перспективних сортів і гібридів, підвищення питомої ваги сортових посівів у загальній площі до 100 %, підвищення культури землеробства, широке застосування добрив та хімічних засобів захисту рослин тощо лише за 3 десятиліття дозволили в Україні підвищити урожайність основних зернових культур більше ніж удвічі [82].
Необхідність сортозаміни зумовлена поступовим зниженням господарсько – біологічних ознак рослин у процесі їх розмноження і виробничого використання зерна, засміченого механічними домішками, перезапиленнях іншими сортами, розчепленням гетерозисних гібридних форм, збільшення захворюваності рослин, появою мутаційних змін тощо. В Україні найвищими темпами здійснюється сортозаміна в посівах озимої пшениці. В Україні створено високоякісні сорти,” Українка 246”, засухостійкі – “Кооператорка”, “Земка” “Новокримка”, зимостійкі – Мільтурум 120, Одеська 12, стійкі проти пошкодження іржею – Лісостепка 74 і Лісостепка 75; короткостеблові стійкі до вилягання і з високою потенціальною врожайністю сорти – Одеська напівкарликова, Аврора, Одеська 51, Миронівська 808, Одеська 16, Дніпровська 521, Кавказ, Орбіта, Політ, Харківська 63 тощо.
З них широко використовуюсь нові стійкі до вилягання і з високою потенціальною врожайністю сорти:
У степовій зоні – Альбатрос одеський, Донецька 46, Дончанка 3, Красуня одеська, Одеська 162, Одеська 265, Одеська 267; цінної пшениці: Витязь, Зерноградка 8, Находка 4, Федорівка тощо;
У Лісостепу – Київська остиста, Коломак 3, Коломак 5, Одеська 162, Одеська 267, Тіра, Спартанка, Юна та ін.; цінної пшениці: Веселка, Вікторія одеська, Дончанка 48, Збруч, Лютесценс 7, Миронівська 61, Миронівська остиста, Одеська 161, Поліська 90, Струмок, Українська одеська, Ювілейна 75 тощо;
У Поліссі – Коломак 3, Ганна, Горбі, Донська напівкарликова, Циганка [86, с.14].
Широко використовуються нові сорти культур Миронівського інституту пшениці ім. В. М. Ремесла УААН: пшениця озима Мирхад, у реєстрі сортів України з 2000 року відома як середньопізня, зимостійка висока з максимальною врожайністю – 97,0 ц/га; пшениця озима Мирич – 104,2 ц/га, Миронівська – 103,2 ц/га.
Відомий своїми сортами інститут землеробства Південного регіону УААН м. Херсон: озима м’яка пшениця Херсонська 86 – урожайність 104 ц/га, озима тверда Дніпрянка – стійка проти різних грибкових захворювань (64,6 ц/га) [59].
У системі організаційно-технологічних заходів щодо підвищення врожайності озимої пшениці особлива роль належить застосуванню науково обґрунтованих сівозмін, спрямованих на раціональне використання добрив, систем обробітку ґрунту, боротьби з бур’янами, шкідниками і хворобами рослин. Урожайність озимої пшениці у сівозміні на не удобрених полях була на 14,5 ц/га вищою, ніж за беззмінною культури. У разі беззмінних посівів озимої пшениці протягом 5 років з внесенням мінеральних добрив (N40P30K30) урожайність становила 21 ц/га, а за цих же умов у сівозміні – 37,1 ц/га. Вміст білка у зерні за беззмінних посівів був на 19 %, а сирої клейковини – на 3,8 % нижчим, ніж у зерні, отриманому у сівозмінах [126, с. 76].
Інтенсивна технологія полягає в оптимізації умов вирощування пшениці на всіх етапах росту й розвитку рослин. Вона передбачає: розміщення культури після кращих попередників, використання інтенсивних сортів, застосування органічно-мінеральних добрив, інтегрованої системи захисту рослин від хвороб та шкідників.
Створення нових сортів спрямовується насамперед на підвищення генетичного потенціалу. Тут особливого значення набуває забезпечення нових, посилення і закріплення якісних ознак зерна; підвищення стійкості проти хвороб, адаптивність до несприятливих біотичних чинників середовища, пристосованість до грунтово-кліматичних регіональних умов, економічно ефективних сортів.
Високі і стабільні урожаїв озимої пшениці поряд з освоєнням найкращих сортів, вимагають досконалої агротехніки вирощування. Основною передумовою нормальної перезимівлі і високого врожаю пшениці є отримання своєчасних сходів, укорінення рослин з осені. Все це досягається застосуванням комплексу агротехнічних заходів [85, с. 51].
Залежно від попередника та вологості ґрунту застосовують відвальний чи безвідвальний спосіб його обробітку. У разі застосування відвального (плужного) обробітку починають з лущення відразу після збирання попередника. Запізнення з обробітком стерні на один день рівнозначне втраті 20 – 30 кг/га зерна. За наявності однорічних бур’янів і розміщенні пшениці після стерньових попередників, потрібне одне якісне лущення дисковими лущильниками (ЛДГ-10, ЛДГ-15) на глибину 6-8 см. Після відростання оранка плугами на глибину 20-22 см. Дотримання обґрунтованої глибини обробітку (відхилення не повинні перевищувати 1-2 см) [55, с.188].
Білковість пшениці в України коливається – від 9 до 25 %, а вміст сирої клейковини – від 16 до 52 %. В межах одного сорту білковість зерна може коливатися під впливом метеорологічних чинників: температури повітря, кількості опадів. Водночас, білковість значною мірою залежить від родючості ґрунту, його удобрення. Залежно від грунтово-кліматичних умов внесення поживних речовин та мінеральних добрив коливається в межах N – 70 — 100, P – 25 – 45, K – 40 – 80 кг, гною – в Поліссі та Лісостепу – 15 – 25 т/га, у Степу – 10 – 15 т/га.
На сучасному етапі на сучасному етапі для Полтавської області поряд із питанням стабільного виробництва зерна, одержання високої урожайності, актуальною проблемою є питання ефективного розподілу та реалізації продукції зернопродуктового підкомплексу. Слід зазначити, що Полтавська область має значний потенціал для ведення високоефективного товарного виробництва зерна, але рівень його використання залишається низьким.
Економічна ефективність виробництва зерна характеризується системою показників: урожайність, продуктивність праці, собівартість і ціна реалізації продукції, прибуток на 1 люд.-год., на 1 ц зерна і на 1 га посівної площі, рівень рентабельності виробництва зерна (табл. 2.11).
В останні роки економічна ефективність зерновиробництва в цілому підвищилась. Проте, значне зростання цін на техніку, паливо – мастильні матеріали, добрива, отрутохімікати та інші ресурси негативно позначилось на величині собівартості, яка зросла в 2 рази.
За період 1998 – 2003 рр. мало місце значне коливання цін на ринку зерна: найнижчий їх рівень був у 1999 р., а найвищий – у 2000 р. Зниження світових цін на зерно та погіршення його якості призвело до зменшення прибутку від реалізації продукції у 2002 році.
Таблиця 2.11
Виробничо – комерційна ефективність виробництва зерна в аграрних підприємствах Полтавської області
|
Показники |
1998 |
1999 |
2000 |
2001 |
2002 |
2003 |
2003 р. до 1998 р., % |
|
Урожайність, ц/ га |
41,3 |
23 |
18,9 |
25 |
30,9 |
21,9 |
53,0 |
|
Трудомісткість 1 ц, Люд.-год. |
1,6 |
1,1 |
1,5 |
1,5 |
1,5 |
1,5 |
93,8 |
|
Собівартість 1 ц, грн.: |
10,47 |
7,70 |
26,40 |
24,73 |
24,00 |
24,01 |
229,3 |
|
Середня ціна реалізації 1 ц, грн. |
17,3 |
15,8 |
45,8 |
38,6 |
31,2 |
49,9 |
228,4 |
|
Прибуток, грн.: На 1 га зібраної площі На 1 ц реалізованої продукції |
282,25 6,83 |
186,30 8,10 |
366,70 19,40 |
346,81 13,87 |
222,48 7,20 |
232,68 7,40 |
82,4 108,3 |
|
Рівень рентабельності, % |
65,3 |
105,2 |
73,5 |
56,1 |
30,0 |
55,6 |
* |
Для більш поглибленого дослідження економічної ефективності виробництва зерна виділені показники співставляються при таких двох основних варіантах:
А) ефективність виробництва зерна між групами господарств і зонами з різними грунтово-кліматичними умовами, обґрунтовуючи вплив грунтово-кліматичних умов на ефективність виробництва зерна;
Б) ефективність виробництва зерна між групами господарств окремо по кожній зоні, обґрунтовуючи вплив господарської діяльності на ефективність виробництва зерна (табл. 2.12).
За природнокліматичними умовами і родючістю ґрунтів територію Полтавської області можна поділити на Західну, Південно – Західну, Східну та Перехідну зони.
До Західної лісостепової зони належать господарства Гребінківського, Лохвицького, Лубенського, Оржицького, Пирятинського та Чорнухинського районів, до Східної – Великобагачанського, Диканського, Зінківського, Полтавського, Решетилівського, Миргородського, Хорольського, Котелевського, Шишацького, Гадяцького районів, до Перехідної зони – Карлівського, Кобеляцького, Козельщанського, Кременчуцького, Машівського, Н-Санжарського, Чутівського районів, до Південно-Західної зони відносяться господарства Семенівського і Глобинського районів.
Результати позонального аналітичного групування аграрних формувань області підтверджують, що в більш сприятливих грунтово-кліматичних зонах урожайність зернових вища і залишається головним фактором впливу на економічну ефективність виробництва зерна.
Таблиця 2.13
Виробництво та реалізація зерна в Полтавській області (сільськогосподарськими підприємствами), тис. т
|
Показники |
1995 |
2000 |
2001 |
2002 |
2003 |
2003 у % до 1995 |
|
Валовий збір зернових |
2016 |
1408 |
2302 |
2762 |
1529 |
75,8 |
|
Реалізовано – всього |
788 |
657 |
949 |
1377 |
725 |
92,0 |
|
Пшениця |
530 |
123 |
483 |
842 |
74 |
14,0 |
|
Ячмінь |
125 |
234 |
205 |
213 |
206 |
164,8 |
|
Жито |
20 |
23 |
58 |
72 |
19 |
95,0 |
|
Гречка |
7,3 |
15,9 |
12,7 |
14,4 |
12,0 |
164,4 |
|
Овес |
9 |
31 |
26 |
24 |
26 |
288,9 |
|
Просо |
7,0 |
30 |
16 |
9 |
11,9 |
170,0 |
|
Кукурудза |
65 |
179 |
123 |
174 |
356 |
У 5 раз |
|
Зернобобові |
17,6 |
13,5 |
17,1 |
17,4 |
13,9 |
79,0 |
|
Загальний рівень товарності, % |
38,7 |
46,1 |
40,9 |
49,4 |
47,0 |
121,4 |
Так, в Західній лісостеповій зоні в середньому по господарствах І групи найменша урожайність і становить 19,1 ц з 1 га, а в Східній лісостеповій, Перехідній і Південно-Західній зонах вона становить відповідно 23,5; 25,7; 26,2ц з 1 га. Така ж тенденція спостерігається і по інших групах та в середньому по зонах.
Виходячи з одержаного урожаю зернових культур формується структура їх товарної продукції. Порівнюючи загальний рівень товарності в Полтавській області у 2003 р. з 1996 р. збільшився на 21,4 % (табл. 2.13).
В останні роки економічна ефективність зерновиробництва в цілому підвищилась. Проте, значне зростання цін на техніку, паливно – мастильні матеріали, добрива, отрутохімікати та інші ресурси негативно позначилось на величині собівартості, яка збільшилась в 2 рази.
Рівень товарності зернових в регіоні має чітку тенденцію до збільшення. За період 1996 – 2003 рр. його середнє значення в усіх категоріях господарств становило 121,4 %. Найбільш важливим після вирощування є саме реалізація (табл. 2.14).
Проаналізувавши дані таблиці ми можемо сказати, що у 2003 р. порівняно з 1991 р. по Полтавській області на реалізація зернових культур зменшилась на 34,8 %.
Розглянувши більш детальніше по районах можна назвати лідера по реалізації зерна Новосанжарський – 33,9 %, Глобинський – 33,6 %. А в таких районах як Полтавському та Лубенському зменшилась реалізація зерна відповідно на – 59,5 %, 58,7 %.
Таблиця 2.14
Реалізація зернових культур (всіма категоріями господарств) у Полтавській області
|
Райони |
1991 |
1995 |
2000 |
2001 |
2002 |
2003 |
2003 в % до 1991 |
|
Полтавська область |
1113 |
788 |
658 |
949,5 |
1377 |
725,7 |
65,2 |
|
Великобагачанський |
44,8 |
28,4 |
22,5 |
27,8 |
42,6 |
23,7 |
52,9 |
|
Гадяцький |
62,9 |
44,0 |
30,9 |
37,1 |
59,3 |
27,8 |
44,2 |
|
Глобинський |
59,5 |
62,0 |
75,4 |
99,7 |
148,7 |
79,5 |
133,6 |
|
Гребінківський |
27,7 |
22,4 |
20,7 |
27,9 |
29,9 |
22,5 |
81,2 |
|
Диканський |
35,7 |
24,0 |
17,8 |
29,2 |
41,4 |
22,5 |
63,0 |
|
Зінківський |
60,1 |
43,2 |
28,7 |
45,7 |
58,6 |
20,8 |
34,6 |
|
Карлівський |
44,5 |
21,8 |
24,7 |
41,8 |
62,8 |
26,6 |
59,8 |
|
Кобеляцький |
58,6 |
42,9 |
25,7 |
46,4 |
63,7 |
26,8 |
45,7 |
|
Козельщинський |
43,2 |
31,3 |
18,5 |
29,0 |
40,4 |
20,2 |
46,8 |
|
Котелевський |
31,2 |
24,0 |
17,9 |
30,0 |
45,4 |
25,5 |
81,7 |
|
Кременчуцький |
32,3 |
21,4 |
17,4 |
30,1 |
34,4 |
15,5 |
48,0 |
|
Лохвицький |
47,3 |
33,8 |
27,1 |
37,8 |
51,6 |
24,0 |
50,7 |
|
Лубенський |
46,7 |
38,8 |
23,1 |
35,3 |
44,2 |
19,3 |
41,3 |
|
Машівський |
44,3 |
20,0 |
36,7 |
39,7 |
66,6 |
21,4 |
48,3 |
|
Миргородський |
66,7 |
46,1 |
34,8 |
49,0 |
71,5 |
33,2 |
49,8 |
|
Новосанжарський |
55,4 |
26,0 |
27,4 |
43,1 |
83,8 |
74,2 |
133,9 |
|
Оржицький |
45,5 |
31,1 |
36,3 |
45,2 |
56,1 |
35,5 |
78,0 |
|
Пирятинський |
28,5 |
25,4 |
25,2 |
33,5 |
41,6 |
27,3 |
95,8 |
|
Полтавський |
44,7 |
43,4 |
20,4 |
26,4 |
49,6 |
18,1 |
40,5 |
|
Решетилівський |
47,1 |
30,9 |
26,7 |
39,6 |
52,0 |
41,7 |
88,5 |
|
Семенівський |
43,7 |
36,7 |
17,1 |
34,0 |
47,1 |
25,5 |
58,4 |
|
Хорольський |
50,7 |
35,4 |
28,2 |
40,3 |
56,3 |
30,3 |
59,8 |
|
Чорнухинський |
20,3 |
11,3 |
9,2 |
10,5 |
22,6 |
6,4 |
31,5 |
|
Чутівський |
37,5 |
20,2 |
19,0 |
35,8 |
57,5 |
25,8 |
68,8 |
|
Шишацький |
34,3 |
23,7 |
26,1 |
34,6 |
49,4 |
31,6 |
92,1 |
Економічна ефективність реалізації зерна залежить від багатьох факторів, а саме: від кількості реалізації та від затрат на її реалізацію. За допомогою методу аналітичного групування сільськогосподарських підприємств суспільного сектору Полтавської області нами було проаналізовано вплив рівня товарності на економічну ефективність виробництва зерна за 2001 – 2003 рр., та отримано наступні дані (табл. 2.15).
Таблиця 2.15
Вплив рівня товарності на економічну ефективність виробництва зерна в аграрних підприємствах досліджуваних районів Полтавської області (Миргородський та Полтавський район) в середньому за 2000 – 2003 рр.
|
Показники |
Групи господарств за рівнем товарності, % |
В середньому по всіх групах |
||
|
І |
ІІ |
ІІІ |
||
|
До 55,0 |
54,0 — 75,0 |
76,0 – 89,9 |
||
|
Кількість господарств у групі |
10 |
20 |
10 |
40 |
|
Рівень товарності, % |
45,37 |
65,0 |
82,45 |
64,3 |
|
Урожайність, ц/га |
24,1 |
28,3 |
36,4 |
29,6 |
|
Собівартість 1 ц реалізованої продукції, грн. |
26,1 |
23,0 |
22,2 |
23,8 |
|
Середня ціна реалізації 1 ц, грн. |
30,2 |
33,13 |
35,75 |
33,03 |
|
Рівень рентабельності, % |
29,2 |
32,13 |
34,75 |
32,03 |
Як свідчать дані, прямої залежності між рівнем товарності та рівнем рентабельності не встановлено. Найвищий рівень рентабельності товаровиробники отримують при середньому рівні товарності 82,45 %. Наявність групи господарств із рівнем рентабельності понад 80 % свідчить про те, що сільськогосподарські виробники, крім виробництва зерна, займаються ще й торговими операціями із зерном.
Ціна реалізації 1 ц зернових та собівартість 1 ц зернових є основними факторами, які визначають рівень рентабельності виробництва (табл. 2.16).
Таблиця 2.16
Вплив ціни реалізації 1 ц зерна на рівень прибутковості зерновиробництва в аграрних підприємствах в досліджуваних районах Полтавської області в середньому за 2000 – 2003 рр.
|
Показники |
Групи господарств за рівнем ціни реалізації 1 ц зерна, грн. |
Показники ІІІ групи у % до Показників |
||||
|
І |
ІІ |
ІІІ |
По всіх групах |
І |
ІІІ |
|
|
До 30,0 |
Від 30 до 40,4 |
40,4 – 50 |
||||
|
Кількість господарств в групі |
10 |
20 |
10 |
40 |
— |
— |
|
Середня ціна реалізації, грн. |
30,1 |
35,9 |
39,5 |
33,02 |
131,2 |
110,0 |
|
Собівартість 1 ц реалізованої продукції, грн. |
23,6 |
20,0 |
19,7 |
21,6 |
78,5 |
98,5 |
|
Отримано прибутку, грн. на: 1 ц 1 га |
8,0 138,1 |
9,4 141,5 |
15,3 202,5 |
10,9 160,7 |
191,3 146,6 |
162,8 143,1 |
|
Рівень рентабельності, % |
27,5 |
79,5 |
100,5 |
52,9 |
365,5 |
126,4 |
Як свідчать дані, ціна реалізації має значний вплив на прибутковість виробництва зернових. Господарства ІІІ групи, що реалізовували зерно в середньому по 39,5 грн. за 1 ц, отримали найвищий рівень рентабельності. Розмір прибутку на 1 ц по ній на 91,3% більше рівня І групи із середньою ціною 23,6 грн. за 1 ц. Більш вагомо на рівень прибутковості впливає собівартість реалізованого зерна. Тому одним із головних шляхів зростання прибутковості є зниження собівартості виробництва (табл. 2.17).
Таблиця 2.17
Вплив собівартості 1 ц реалізованого зерна на рівень прибутковості зерновиробництва в аграрних підприємствах досліджуваних районів Полтавської області (Миргородський та Полтавський район) в середньому за 2000 – 2003 рр.
|
Показники |
Групи господарств за рівнем собівартості 1 ц зерна, грн. |
Показники ІІІ групи у % до Показників |
||||
|
І |
ІІ |
ІІІ |
По всіх групах |
І |
ІІ |
|
|
До 20,0 |
20-25 |
25-30 |
||||
|
Кількість господарств в групі |
10 |
20 |
10 |
40 |
— |
— |
|
Середня ціна реалізації, грн. |
43,86 |
33,8 |
26,2 |
33,02 |
48,8 |
63,3 |
|
Собівартість 1 ц реалізованої продукції, грн. |
18,2 |
20,0 |
21,4 |
21,6 |
144,0 |
131,0 |
|
Отримано прибутку, грн. на: 1 ц 1 га |
16,6 201,8 |
8,2 150,1 |
7,9 130,2 |
10,9 160,7 |
47,6 64,5 |
96,3 43,0 |
|
Рівень рентабельності, % |
60,7 |
47,0 |
22,4 |
47,3 |
36,9 |
47,7 |
Проведені дослідження показали, що господарства з найменшою собівартістю виробництва 1 ц зерна мають найвищу прибутковість. Якщо в І групі (із середньою собівартістю 1 ц – 43,86 грн.) рівень рентабельності складає 60,7 %, то в ІІІ групі (собівартість 1 ц – 21,4 грн.) – 34,2 %.
* МР – маркетинговий рік
* до 2001р. – продаж за бартерними угодами, у 2001р. – продаж комерційним структурам, підприємствам, в. т.ч. за бартерними угодами — 85,9тис. т.
[1] Елеватори, ХПП, комбінати хлібопродуктів, хлібні бази – всього 25 на область