Реферат Підвищення ефективності Зерновиробничої галузі у Львівській області

Організаційно-економічний аналіз функціонування зернопродуктового підкомплексу, проведений в попередньому розділі дослідження, показав, що Львівська область має всі умови для його подальшого ефективного розвитку. Однак економічний механізм взаємодії між сферами підкомплексу зазнав суттєвих змін, що призвело до розбалансування його виробничо-галузевої структури. Внаслідок цього постала необхідність у формуванні такого механізму взаємодії структур зернопродуктового підкомплексу, за якого виробники зерна мали б змогу забезпечувати розширене відтворення, а кінцевий продукт підкомплексу вироблявся б з мінімальними затратами живої й уречевленої праці та максимальною ефективністю.

Спрогнозувати темпи збалансованого розвитку регіонального зернопродуктового підкомплексу можна за допомогою математичного моделювання. Тобто обґрунтувати найефективніше співвідношення обсягів виробництва зерна та його переробки великими промисловими підприємствами, формування структури споживання зернопродуктів населенням і потреб тваринництва, а також визначити пріоритетні напрями розвитку підкомплексу.

У методологічному відношенні проблему оптимізації виробничо-галузевої структури АПК досліджувало багато вчених. Вони розглядали її в розрізі продуктових підкомплексів, що дозволяло оптимізувати структуру кінцевого продукту та кінцевого споживача.

На цій основі у дисертаційному дослідженні розроблена модель оптимізації виробництва зерна, з урахуванням найбільш суттєвих факторів і умов процесу відтворення протягом всього технологічного ланцюга (від насіннєвого матеріалу до отримання кінцевого продукту – зерна). Усі технологічно взаємопов’язані галузі й види діяльності об’єднуються в єдину виробничо-економічну систему. Поступовий рух продукції по технологічній вертикалі у процесі виробництва відображається у відповідних блоках. Матриця моделі має блочно-діагональну структуру, відображає потоки і зв’язки між кінцевою продукцією зернопродуктового підкомплексу та її споживачем, а також попит на зерно і його наявність.

В моделі виділено такі блоки:

ImJm – матеріально-технічні ресурси для всіх сфер підкомплексу;

IsJs – виробництво зерна;

IzJz – заготівля, зберігання та транспортування зерна;

IpJp – переробка зерна;

IrJr – реалізація зерна і зернопродуктів.

У процесі моделювання зернопродуктового підкомплексу найважливішим є обґрунтування критерію оптимальності, а також принципів формування вільного вибору найефективнішого варіанту розрахунку. На нашу думку, в умовах товарно-грошових відносин, під впливом закону попиту та пропозиції критерієм оптимальності доцільно визначити максимум прибутку від діяльності зернопродуктового підкомплексу. Це пов’язано з тим, що такий критерій найбільш вірно відображає перспективні види виробництва кінцевої продукції, враховуючи затратний механізм, демографічні умови, обсяги постачання державного та регіонального фондів, лімітування основних видів ресурсів.

Для формалізованого математичного запису запропонованої моделі були прийняті такі позначення.

Множини моделі:

T – множина, елементи якої змінні величини обсягів товарної продукції підкомплексу;

Jx – множина, елементи якої змінні величини площі зернових культур;

Px – множина, елементи якої змінні величини, що відносяться до P-го виду використання зерна;

Iy – множина, елементи якої номери обмежень використання площі зернових культур;

R – множина, елементи якої номери обмежень використання R-го виробничого ресурсу;

H – множина, елементи якої номери обмежень потреб тваринництва у H-му елементі корму отриманому із зернових культур;

Py – множина, елементи якої номери обмежень P-го виду використання зерна;

M – множина, елементи якої норми обмежень потреб у хлібопродуктах;

S – множина, елементи якої номери обмежень потреб у S-му виді ресурсу.

Змінні величини моделі:

Xj – змінна, що позначає площу посівів J-ної зернової культури;

Xt – змінна, яка позначає обсяг товарної продукції T-го виду;

Xp – змінна, яка позначає обсяг зерна спрямований на P-й вид використання;

Xs – змінна, яка позначає обсяги виробничих ресурсів S-го виду, які визначаються при розв’язанні задачі.

Техніко-економічні коефіцієнти та вільні члени обмежень:

Zt – оцінка критерію оптимальності T-го виду товарного виробництва підкомплексу;

B, B’ – мінімальна і максимальна загальна посівна площа зернових культур;

S, S’ – мінімальна і максимальна посівна площа J-ї зернової культури;

Dh – потреба тваринництва у кормах, одержаних із зерна в перерахунку на H-й елемент харчування;

Khj – вихід кормів у перерахунку на H-й елемент харчування з 1 га зернової культури J-го виду;

Dp – мінімальна потреба в зерні P-го виду використання;

Hmj – вихід хлібопродуктів M-го виду з 1га зернової культури J-го виду;

Hm – мінімальна потреба населення області в хлібопродуктах M-го виду з урахуванням медичних норм;

Модель формулюється наступним чином.

Необхідно знайти оптимальний план:

Xj0, Xt0, Xp0, Xi0, Xc0, Xs0, для якого

F (xt)=

При дотриманні таких умов:

1. За загальною площею посівів зернових культур:

2. За площею посівів J-ї Зернової культури:

3. За використанням зерна:

4. За потребами тваринництва в кормах, які одержують із зерна, враховуючи H-й елемент харчування:

5. За потребами області в хлібопродуктах:

За обґрунтованою вище методикою знайдено економіко-математичну модель щодо визначення оптимального співвідношення і перспективних параметрів посівних площ основних зернових культур, які б, у свою чергу, забезпечили збалансоване функціонування сфер виробництва, заготівлі й переробки зернопродуктового підкомплексу Львівської області та підвищення його економічної ефективності (додаток Н).

Для систематизації необхідної інформації використовувалися статистичні дані, річні звіти сільськогосподарських і промислових підприємств, результати досліджень інших авторів. При підготовці вхідних даних застосовувалися методи кореляційно-регресивного аналізу, статистичного групування, розрахунково-конструктивних та експертних оцінок.

Поведінка моделі в багато чому залежить від вхідних параметрів (табл. 3.1, рис. 3.1), метою яких було обґрунтування подальшого ефективного розвитку підкомплексу.

Таблиця 3.1

Вихідні дані для вирішення моделі

Показники

2001 р.

1992 р.

2010 р.

Посівна площа зернових культур, тис. га

Мінімальна

302,7

324,9

200

Максимальна

302,7

324,9

400

Урожайність зернових культур т/га

Пшениця озима

2,76

3,41

3,81

Пшениця яра

2,38

2,85

2,85

Жито

1,90

2,15

2,02

Ячмінь

2,44

3,16

2,80

Овес

1,91

2,92

2,92

Просо

0,58

0,45

0,90

Гречка

0,65

0,55

1,03

Кукурудза

5,07

3,31

4,48

Зернобобові

1,72

2,11

2,11

На основі описаних вище та математично сформованих умов і статистичних вихідних даних проведемо розрахунок нашої моделі для визначення оптимальних посівних площ зернових культур.

Рис. 3.1. Динаміка урожайності зернових

Інститутом землеробства і тваринництва західного регіону УААН проведена велика дослідна робота з вивчення впливу на урожайність зернових на території Львівської області таких факторів, як забезпеченість робочою силою та виробничими фондами, спеціалізація, кількість атмосферних опадів, коливання середньорічної температури, внесення органічних і мінеральних добрив. Нестача у ґрунті азоту та фосфору, у доступній для підживлення рослин формі, є основною причиною, від якої залежить урожайність зернових. За розрахунками вчених Інституту, резерв підвищення продуктивності землеробства внаслідок поліпшення мінерального живлення рослин становить не менше 8-9 ц зерна з гектара. Розрахунки показали, що при правильному застосуванні добрив і гербіцидів витрати на їх придбання окупляться підвищенням урожайності в середньому на 4-5 ц/га.

Учені-агрономи Львівського державного аграрного університету найкращими попередниками для вирощування озимих та ярих зернових культур вважають бобові трави. За умови чіткого дотримання технології вирощування буркуну білого, еспарцету, люцерни і конюшини лучної внаслідок азотфіксації в ґрунті нагромаджується близько 100–250 кг азоту. Навіть без належного удобрення поля вони як попередники можуть забезпечити врожайність зерна озимої пшениці близько 30–40 ц/га. Роль бобових трав у відновленні структури ґрунту (наявність понад 40% водотривких агрегатів), за висновками багатьох учених, розширює можливості для впровадження систем енергоощадного обробітку при вирощуванні однорічних трав, зернових культур, а також проміжних посівів на зелений корм і добриво. При розширенні посівів бобових культур стає реальним зменшення доз азотних добрив під культури сівозміни, що запобігає проникненню їх у підгрунтові води. Цю особливість бобових трав слід використати для впровадження елементів біологічного землеробства. Так, у Львівській області на території районів, що належать до зон Полісся та Лісостепу, врожайність зеленої маси трав у польових сівозмінах становила близько 370–400 ц/га, а зерна озимої пшениці на фоні такого попередника — понад 50 ц/га.

Нині важливою проблемою є використання земельного фонду, який знаходиться у власності сільськогосподарського виробника. Тому мінімальна посівна площа зернових культур прийнята не нижче фактичного рівня, а максимальна – з розрахунку існуючого рівня розораності земель, враховуючи вирощення кормових та овочевих культур

Виробництво кінцевої продукції зернопродуктового підкомплексу повинно забезпечити внутрішньообласні потреби. При визначенні потреб Львівської області у зернопродуктах нами враховані норми харчування, досягнутий рівень і тенденції виробництва. Обсяг виробництва зернопродуктів для населення області (2605 тис. чоловік) визначається із розрахунку споживання однією людиною в рік 110 кг за медичними нормами та фактичного максимального протягом останніх 20 років – 140 кг. Вихід борошна було прийнято на рівні 0,65 т із 1 т зерна. Структура споживання хлібопродуктів по відношенню до виробленого борошна є такою: хліб – 72,5%, макаронні вироби – 3, борошно – 6,5, кондитерські вироби – 6, крупи – 12%. Для визначення кінцевої продукції із борошна використані такі коефіцієнти: для хліба – 1,1, макаронних виробів – 1,06, круп – 0,77, кондитерських виробів – 1,15. Наведені коефіцієнти були використані при розрахунку середньої норми виходу хлібопродуктів з 1т зерна. Разом з цим структуру хлібопродуктів було узгоджено із структурою окремих культур у посівній площі зернових і зернобобових.

У результаті рішення в оптимальний базис увійшли всі основні змінні. Аналіз одержаних варіантів оптимального розв’язання показав, що в умовах Львівської області важливим фактором стабілізації зернопродуктового підкомплексу є удосконалення структури посівних площ зернових культур (табл.3.2, рис.3.2).

Таблиця 3.2

Оптимальна структура посівних площ у господарствах всіх категорій Львівської області, 2010 р.

Показники

Посівна площа,

Тис. га

Структура посівної площі, %

Прогноз до фактичних показників, %

Фактично у 2001р.

Прогноз на 2010р.

Фактично у 2001р.

Прогноз на 2010р.

Уся посівна площа

709,0

709,0

100,0

100,0

100,0

Зернові культури:

Всього

302,7

369,9

42,7

52,2

9,5

Пшениця озима

128,2

169,3

18,1

23,9

5,8

Пшениця яра

22,1

37,8

3,1

5,3

2,2

Жито

28,9

30,9

4,1

4,4

0,3

Ячмінь

39,2

48,8

5,5

6,9

1,4

Овес

26,0

34,8

3,7

4,9

1,2

Просо

0,2

0,5

0,03

0,1

0

Гречка

12,0

24,9

1,7

3,5

1,8

Кукурудза

11,7

12,9

1,7

1,8

0,2

Зернобобові

5,7

10,0

0,8

1,4

0,6

Рис. 3.2. Динаміка зміни посівних площ зернових

За результатами розрахунків необхідно збільшити посівні площі озимої пшениці, оскільки ця культура в основному забезпечує потребу області в товарному зерні. З урахуванням забезпечення тваринництва повноцінним фуражем (згідно з науково обґрунтованими нормами), структуру і площу посівів ярих культур можна змінити внаслідок збільшення частки вівса і зменшення частки ячменю. Нестабільність економічної ситуації на ринку продовольства й зниження купівельної спроможності населення призвело до зміни структури споживання продуктів харчування у бік збільшення попиту на відносно недорогі продукти.

На основі одержаних даних при розв’язанні задачі здійснено розрахунок балансу зерна на перспективу.

У результаті проведених нами розрахунків валовий збір зерна у досліджуваній області можна збільшити порівняно з 2001 роком у 1,9 рази (рис. 3.3). У заданих практичних умовах виробництва найбільший прибуток можна отримати від реалізації вже переробленого зерна (борошно). Тому продовольчий фонд збільшився майже удвічі, що відповідає повному завантаженню потужностей переробних борошномельних підприємств. Фуражний фонд повністю забезпечить потреби тваринництва, враховуючи його збільшення на перспективу (табл. 3.3). Внаслідок зміни структури використання зерна збільшиться рівень його товарності.

Рис. 3.3. Динаміка зміни валового збору зернових

Таблиця 3.3

Оптимальний баланс зерна у Львівській області на 2010 рік, тис. тонн

Показники

Фактично у 2001 р.

Прогноз на 2010 р.

Прогноз до фактичних показників, %

Надходження

Запаси на початок року

149,5

266,3

178,7

Вироблено

597,9

1157,7

193,6

Використання

Витрачено на сівбу

89,7

109,6

122,2

Витрачено на корм

199,7

352,6

176,6

Передано на переробку

142,0

370,4

260,8

Продано на ринку

50,8

99,6

196,1

Видано в рахунок оплати праці й майнових паїв

93,4

170,8

182,8

Інші витрати

7,4

12,4

167,6

Запаси на кінець року

164,4

311,6

189,5

Збільшення рівня виробництва хлібопродуктів порівняно з фактичним станом може забезпечити в оптимальному розв’язку такі результати: хліба та хлібопродуктів – у 1,1 раза; борошна – у 2,7; макаронних виробів – у 6,3; круп – у 15,4 раза (табл. 3.4).

Таблиця 3.4

Оптимальне виробництво продукції переробки зерна у Львівській області

Виробництво

Фактично в 2001 р.

Прогноз на 2010 рік

Прогноз до фактичних показників, %

Всього, тис. тонн

На душу населення, кг

Всього, тис. тонн

На душу населення, кг

Хлібобулочні вироби

107,1

39,5

353,4

130,1

122,9

Борошно

114,3

42,6

194,3

72,42

268,9

Макаронні вироби

1,2

0,4

4,6

1,5

633,3

Крупи

2,7

1,0

21,9

8,1

1540,7

Комбікорми

22,3

8,3

49,1

18,3

423,8

Розв’язання задачі передбачає також застосування оптимальної дози добрив на 1га посівної площі, що збільшить рівень рентабельності виробництва зерна до 60,2%. У структурі загальних витрат на амортизацію й поточний ремонт перепадає 26,1%, на добрива та агрохімікати – 43,8%. Застосування азотних добрив підвищує вміст клейковини у зерні на 5-7%, внаслідок чого покращується якість зерна.

Застосування оптимальних економічних доз внесення мінеральних добрив дасть змогу вирощувати конкурентоспроможну продукцію з низькою собівартістю і високою реалізаційною ціною, що підтвердили наші розрахунки. За приклад взято досвід країн із розвиненим сільськогосподарським виробництвом (табл. 3.5).

Таким чином, Львівська область має реальні можливості для збільшення виробництва продукції зернопродуктового підкомплексу за рахунок внутрішніх ресурсів і розвитку міжрегіональних продовольчих зв’язків, експорту всього асортименту й одержання найбільшого економічного ефекту.

Таблиця 3.5

Прогнозована економічна ефективність зернопродуктового підкомплексу Львівської області

Показники

Фактично в 2001р.

Прогноз на 2010 р.

Відхилення прог-нозу від фактич-них показників, разів

Валове виробництво зерна,

Тис. тонн

597,9

1157,7

2,0

Товарне зерно, тис. тонн

276,3

618,2

2,4

Рівень рентабельності виробництва зерна, %

50,8

69,3

1,4

Прибуток підкомплексу в цілому, млн. грн.

293,5

440,2

1,5

Рівень рентабельності продукції підкомплексу, %

32,0

43,6

1,4

Умови розв’язання задачі оптимізації виробничо-галузевої структури зернопродуктового підкомплексу області передбачають збільшення валового виробництва зерна за рахунок підвищення урожайності. Для ефективної організації виробництва зерна слід визначити оптимальний склад технічних засобів, тобто встановити найбільш цілісне співвідношення між типами сільськогосподарських машин та їх кількістю, яке б гарантувало виконання необхідного комплексу сільськогосподарських робіт у встановлений агротехнічний строк, з розрахунком мінімального обсягу закупівлі техніки при найменших затратах.

Кількість необхідної техніки можна визначити різними методами, в основу яких закладене нормативне й розрахункове навантаження ріллі на один умовний трактор і збиральної площі на комбайн. Найбільш точно потребу в техніці та її склад можна обґрунтувати за допомогою економіко-математичного моделювання. З одного боку, це дає змогу укомплектувати оптимальний, з точки зору своєчасного виконання сільськогосподарських робіт, парк техніки, а з іншого – витратити при цьому якомога менше коштів. Враховуючи ці фактори нами застосована стандартна лінійна модель доукомплектування машинно-тракторного парку області для обробітку зернових культур.

Критерієм оптимальності в даній моделі є мінімум суми приведених затрат, які складаються з експлуатаційних затрат на виконання робіт і затрат на придбання нової техніки з поправкою на коефіцієнт ефективності. Така цільова функція вибрана з метою зменшення собівартості виробництва зерна за рахунок раціональнішого використання машинно-тракторного парку області.

У сучасних умовах сільськогосподарського виробництва, при значному спаді обсягів виробництва продукції тваринництва, та частина техніки, яка забезпечує потреби зернового господарства, може повністю задовольнити і потреби тваринництва.

Поряд із удосконаленням системи машин, важливим напрямом поліпшення функціонування зернопродуктового підкомплексу є застосування перспективних технологій, передових методів праці, які зумовлюють якісну роботу, значне підвищення урожайності зернових. Правильний вибір і застосування технології визначають результати праці.

В умовах формування нових економічних відносин у зернопродуктовому підкомплексі, гострого дефіциту сільськогосподарської техніки, її застарілості та зниження показників надійності, суттєвої ваги набуває застосування машинно-технологічних станцій. У технічному відношенні такі станції можуть виконувати комплекс польових робіт з виробництва зерна.

Метки: ,