Реферат Стан міжгалузевих економічних відносин у зернопродуктовому підкомплексІ у Львівській області

В умовах подальшого розвитку ринку зерна постає необхідність вдосконалення економічних відносин між сферами зернопродуктового підкомплексу з метою стимулювання виробництва конкурентоспроможної продукції.

Міжгалузеві відносини в масштабах регіону мають такі особливості, як:

Природний фактор, що суттєво впливає на результати виробництва та ставить у залежність переробну сферу;

Різні форми власності у сільському господарстві та державна або приватна у сферах заготівлі й переробки;

Сучасна монополія на переробні підприємства, яка диктує порядок забезпечення сировиною, регулює ціни та рівень рентабельності.

Але для ефективного функціонування переробної сфери необхідна конкуренція між товаровиробниками.

Для підвищення ефективності взаємовідносин між галузями зернопродуктового підкомплексу необхідно розвивати агропромислову інтеграцію, яка б поєднала ринкові принципи господарювання з чіткою організацією виробництва. В умовах ринку агропромислова інтеграція сприяє економічному поєднанню сільськогосподарського товаровиробника та переробника сировини. Подібне поєднання галузей сприяє раціональному використанню природних, кліматичних, земельних і трудових ресурсів у сфері виробництва зерна, підвищує ефективність зберігання й переробки зерносировини, а також покращує доведення кінцевого продукту до споживача.

Для агропромислової інтеграції характерні такі риси:

Зорієнтованість на єдиний кінцевий продукт, що виробляється із сільськогосподарської сировини;

Поєднання технологічно відокремлених, але техніко-економічно пов’язаних процесів;

Виробничо-економічні зв’язки вертикального та горизонтального характеру.

Для зернопродуктового підкомплексу в цілому характерний вертикальний тип агропромислової інтеграції, який охоплює взаємовідносини технологічно пов’язаних підприємств, починаючи від купівлі-продажу сировини та закінчуючи виходом кінцевої продукції до споживача. Особливістю вертикальної інтеграції є використання ціни в процесі економічних відносин (контрактна інтеграція). Кінцевий результат виробництва формується у процесі кінцевого споживання, тому зерновиробники не беруть участі в розподілі продуктів зернопереробки. З метою переходу до формування доходів кожної технологічної ланки за рахунок перерозподілу прибутку від реалізації кінцевого продукту споживачам, вертикальну інтеграцію необхідно розглядати з позиції об’єднання всіх етапів агропромислового виробництва в єдиного продавця кінцевої продовольчої продукції. Кінцеве споживання впливає на всі ланки виробництва, отже шляхом вивчення попиту можна впливати на виробництво зерна певного обсягу та якості. Це, у свою чергу, приведе до рівномірного розподілу доходів між ланками зернопродуктового підкомплексу.

Інтеграційні процеси між виробниками, заготівельниками й переробниками зерна повинні ґрунтуватись на контрактній формі взаємовідносин, яка зберігає повну юридичну самостійність, одночасно підпорядковуючись інтересам досягнення високих кінцевих результатів всього зернопродуктового підкомплексу. Основною перевагою контрактної форми є її гнучкість, висока мобільність й оперативність. При вдосконаленні контрактів необхідно звернути увагу на чітке визначення відповідальності сторін за недотримання умов угоди й відшкодування збитку. Це можливо лише за умови рівноправності суб’єктів ринку, в тому числі державних.

Взаємовідносини між сільськогосподарськими товаровиробниками та заготівельниками зерна належать також до вертикального типу інтеграції. Основну частину зерна заготівельні підприємства одержують в рахунок погашення боргів, а оскільки у сільськогосподарських підприємств є зобов’язання і перед постачальниками матеріально-технічних ресурсів, то вирощеного зерна не завжди вистачає для розрахунку з усіма кредиторами. Однак прибуток у сприятливі роки не перевищує 40% (табл. 2.19).

Таблиця 2.19

Рентабельність підприємств зернопродуктового підкомплексу Львівської області, 2003 р.

Види продукції

Собівартість, грн./т

Ціна реалізації, грн./т

Рентабельність, %

Зерно

485

652,5

34,5

Борошно

882,7

2100

137,9

Крупи

889,1

2250

153,1

Макаронні вироби

832,7

3360

303,5

Хлібобулочні вироби

802,5

1890

135,5

Налагодження взаємовигідних товарно-грошових відносин між сферами виробництва, заготівлі й переробки зерна передбачає:

Розширення горизонтальних зв’язків на контрактній основі;

Покращання техніко-технологічного рівня переробних підприємств з метою підвищення їх конкурентоспроможності;

Здійснення виробничої та збутової діяльності на маркетингових засадах;

Стимулювання платоспроможного попиту.

Окремі сільськогосподарські підприємства, маючи власні переробні цехи, виробляють макаронні вироби, хліб і борошно, які надходять у торговельну мережу.

В Україні ринок зерна має нерівномірний характер, оскільки регіони – зерновиробники та регіони, в яких спостерігається дефіцит власного зерна (до них належить Львівська область). Тому в результаті торгово-обмінних відносин між регіонами відбувається перерозподіл зернових ресурсів країни.

Створення агропромислових асоціацій, наприклад таких як “Еколан”, дозволяє виробникам, заготівельникам і переробникам зерна узгоджувати між собою ціни на проміжну продукцію та перерозподіляти прибуток від реалізації кінцевої продукції споживачам. Такі формування вертикальної інтеграції підвищують функціонування зернопродуктового підкомплексу в цілому, оскільки впливають на виробництво зерна належної якості, підвищують рівень завантаженості елеваторів і гарантують переробку та збут продукції. Розподіл прибутків від реалізації кінцевої продукції між партнерами в інтегрованому виробництві можливий на основі врахування питомої ваги витрат кожної ланки у роздрібній ціні. Так, “Еколан” закупив у дочірнього підприємства “Агролан” зерно за ціною 900 грн./т (середня ціна по області у 2003 році становила 550-700 грн./т), забезпечивши їм прибуток і рентабельність 60%. Тим більше, маючи у власності 40 зернозбиральних комбайнів та іншу сільськогосподарську техніку та здаючи її в оренду, ТзОВ “Агролан” відшкодувало втрати при виробництві зернових у неврожайному 2002 році.

Проте такий захід буде недоцільним без урахування досвіду зарубіжних країн, де основною функцією державного регулювання ринкових відносин є забезпечення сільського господарства певним прибутком. Для цього впроваджено заставні ціни і заставні операції, цільові ціни, прямі урядові виплати, страхові платежі та ін.

У ринкових умовах розвиток продуктових підкомплексів повинен здійснюватись у напрямку створення тісно інтегрованих систем з виробництва кінцевої продукції. При цьому розподіл прибутку від її реалізації дасть змогу забезпечити економічні інтереси підприємств складових галузей.

Розвиток інтеграції більш вигідний з точки зору економічних інтересів для виробників зерна, ніж для заготівельної або сфери переробки. Це можна пояснити тим, що ціна сировини є значно нижчою від ціни на готову продукцію. В. П. Котков пояснює такий стан речей тим, що споживна вартість продукції (отже і ціна) зростає пропорційно до затрат більш кваліфікованої праці, внаслідок чого менша частина прибутку припадає на витрати сільськогосподарських товаровиробників. На основі цього виникла проблема пошуку шляхів перерозподілу результатів виробництва і реалізації готової продукції на користь виробника сировини [61, с.23-27].

Одним із шляхів вирішення цієї проблеми є встановлення таких цін на зерно (як сировину), які б могли забезпечити сільськогосподарському виробнику відшкодування виробничих витрат й одержання прибутку, еквівалентного підприємствам по заготівлі й переробці.

Ми підтримуємо думку авторів, які вважають, що виробнику повинна відшкодовуватися собівартість продукції і передбачатися нарахування прибутку у відповідності з середньою нормою прибутку на вкладені у виробництво кошти, які направлені на формування основних фондів, а також на придбання витрачених у виробництві оборотних засобів.

На думку І. М. Зеліско, значним недоліком механізму регулювання економічних відносин з використанням ціни є відокремлення виробника сировини від кінцевого результату виробництва інтегрованої системи, який формується в зоні оцінок кінцевого споживача [49, с.49-51]. Автор вважає найбільш доцільним використання варіанта розподілу доходів за енергетичною структурою витрат, що точніше відображає внесок кожної галузевої фази у формування кінцевої продукції підкомплексу. Однак, враховуючи, що асортимент кінцевої продукції зернопродуктового підкомплексу є досить широким, то такий варіант складніший з методичної точки зору. Тому слід реформувати сферу ціноутворення з метою забезпечення отримання рівновеликого прибутку на авансований капітал з урахуванням терміну його обороту на всіх стадіях виробничого циклу.

Розглянувши інтеграційні відносини між підприємствами продовольчого підкомплексу країн Заходу ми прийшли до висновку, що досягнення цінового паритету є лише першим етапом подальшого їх становлення. Після досягнення рівності стартових можливостей взаємопов’язаних підприємств постає другий етап вирішення проблеми перерозподілу результатів виробництва кінцевої продукції зернопродуктового підкомплексу, а саме об’єднання окремих стадій виробництва в єдиного продавця цієї продукції на засадах рівноправного партнерства між ними.

Наприклад, у США рівноцінні економічні умови обміну між сферами виробництва та переробки забезпечуються за допомогою паритетної ціни реалізації, що є співвідношенням реалізаційної ціни виробника на суму цін спожитих ним товарів, послуг, виплачуваних відсотків страхових платежів і кредитів та ін. Паритетна ціна є гарантом постійності фермерських доходів і основним принципом справедливих цін підтримки [87]. У Канаді розмір бюджетних асигнувань на підтримку виробників зерна залежить від рентабельності конкретного господарства й ефективності використання фермером наявних ресурсів. Перевага надається сильнішим товаровиробникам, що гарантує досягнення найбільшого ефекту від додаткового вкладу капіталу. В країнах ЄС держава, підтримуючи сільськогосподарського виробника, при несприятливій ринковій ситуації закуповує за інтервенційною ціною у фермерів зерно, а встановлюючи орієнтовну ціну, вона захищає внутрішній ринок від дешевшого імпорту. Так, у країнах ЄС рівень державної підтримки становить 38% вартості продукції, Канаді – 35%, США – 27-40%, Фінляндії та Японії – 72%, Швейцарії – 76% [72, с.354].

В Україні для підтримки сільськогосподарського товаровиробника було створено Державний інтервенційний фонд стабілізації зернового ринку, основним завданням якого є:

Дослідження, спостереження й аналіз ситуації на вітчизняному ринку зерна;

Розроблення прогнозів і пропозицій щодо розвитку ринку зерна в Україні та її регіонах;

Стабілізаційна закупівля та продаж запасів зерна і пов’язані з цим операції;

Підготовка обґрунтувань необхідності застосування стабілізаційних заходів та подання їх на розгляд Державної комісії з питань ринку продовольства.

Формування ціни у сільському господарстві та промисловості відбувається за різними принципами. Для вирішення проблеми перерозподілу кінцевого продукту необхідне державне регулювання ціноутворення, але таке, яке б відповідало ринковим відносинам і стимулювало зниження собівартості продукції переробки.

Приватизація заготівельних і переробних підприємств здійснювалась без участі сільськогосподарських товаровиробників, що не сприяло прискоренню процесу подальшого розвитку ринку зерна; створення недержавних структур з надання послуг сільськогосподарським підприємствам у заготівлі та переробці зерна.

Одним із шляхів зниження собівартості надання послуг є технологічна реконструкція заготівельних організацій та поліпшення управління після їх приватизації. Для технічного переоснащення переробної галузі необхідні великі суми інвестицій. За умови проведення чіткої політики держава не втратить контроль над експортом, а за рахунок надходження іноземних інвестицій зможе покращити рівень функціонування зернопродуктового підкомплексу. Так, у Канаді, де всі хлібоприймальні організації й елеватори є приватними, держава повністю контролює розподіл зерна. Тут власник несе повну відповідальність і перед державою, і перед зерновиробником. Тому він зацікавлений у безперебійному процесі приймання та зберігання зерна, що забезпечує йому стабільний прибуток.

Удосконалення міжгалузевих економічних відносин потребує трансформації органів управління в галузях зернопродуктового підкомплексу, які повинні вирішувати такі питання, як індикативне планування, надання послуг у сфері маркетингу з питань реформування правових й організаційних відносин для раціонального використання виробничих ресурсів і досягнення вищих кінцевих результатів.

Аналіз економічного стану галузей зернопродуктового підкомплексу свідчить, що, незважаючи на певні особливості кожної, визначальним є виробництво зерна. Тому основним шляхом підвищення ефективності функціонування підкомплексу визначено подальший розвиток цієї галузі у різних формах господарювання та власності, у тісному взаємозв’язку з підприємствами переробної сфери, переоснащення технічної бази борошномельних і хлібопекарних підприємств на базі нових ресурсозберігаючих технологій виробництва.

Виробництво зерна за останні десять років характеризується низьким рівнем урожайності культур з одночасним зростанням його собівартості. Це зумовлено зниженням культури землеробства в сільськогосподарських підприємствах. Спостерігається значне погіршення якості зерна, але воно залишається найприбутковішою продукцією сільського господарства.

Здійснення земельної реформи шляхом паювання та передачі землі у власність дало змогу створити реального власника. У 2001 р. частка особистих господарств населення становила 49,6% ріллі, завдяки цьому на дані господарства припадає 34,3% посівної площі зернових і зернобобових культур. Урожайність тут досягла 33,2 ц/га, тоді як у сільськогосподарських підприємствах – 14,9 ц/га. Для подальшого розвитку особистих господарств населення необхідно створити певні макроекономічні умови, які б забезпечували підвищення товарності виробленої продукції й сучасний технологічний рівень її виробництва.

У зв’язку з низьким рівнем використання виробничих потужностей переробних підприємств, доцільним є перехід на переробку давальницької сировини. Це сприятиме поліпшенню забезпечення сировиною (натуральна оплата послуг замовником), повнішому завантаженню потужностей, зниженню собівартості кінцевої продукції.

Проведений аналіз показав, що однією з основних причин спаду виробництва галузі переробки є скорочення попиту з боку кінцевих споживачів внаслідок зниження рівня платоспроможності населення. Підвищенню ефективності реалізації кінцевої продукції зернопродуктового підкомплексу (борошно, крупи, хліб і хлібобулочні вироби) сприятиме розширення фірмової торгівлі. Вона є більш привабливою для покупців, оскільки торговельна націнка тут нижча порівняно з роздрібною торгівлею на 5-20%. При збільшенні обсягів продажу у фірмових магазинах зросте і загальний прибуток зернопродуктового підкомплексу.

Оцените статью
Adblock
detector