Для сучасного стану зернового господарства області характерні динамічні структурні зрушення. Їх суть полягає у зміні частки основних категорій господарств у виробництві зерна. Так, порівняно з 1995 роком частка сільськогосподарських підприємств (включаючи фермерські) у виробництві зерна становить 40 відсотків.
Площі посіву зернових в області були меншими у 1995 році на 44 тис. гектарів порівняно із середнім показником 1986-1990 років (табл. 2.4). Такий стан можна пояснити нестачею насіння у господарств, а також коштів для закупівлі паливно-мастильних матеріалів і засобів захисту рослин та ін.
Таблиця 2.4
Посівні площі, валовий збір і урожайність зернових і зернобобових культур у різних категоріях господарств Львівської області
|
Показники |
1990 |
1995 |
1998 |
2000 |
2001 |
2002 |
2003 |
|
Уся посівна площа, тис. га |
304,0 |
304,4 |
285,1 |
267,0 |
302,7 |
283,0 |
253,0 |
|
У тому числі: С.-г. підприємства, включаючи фермерські |
298,3 |
269,9 |
220,8 |
193,2 |
199,0 |
157,1 |
124,4 |
|
Господарства населення |
5,7 |
34,5 |
64,3 |
73,8 |
103,7 |
125,9 |
128,6 |
|
Валовий збір (у вазі після доробки), тис. тонн |
1010 |
865,8 |
507,8 |
481,4 |
597,9 |
683,4 |
576,9 |
|
У тому числі: |
990,8 |
758,8 |
321,3 |
260,0 |
253,1 |
270,4 |
227,0 |
|
Господарства населення |
18,9 |
107,0 |
186,5 |
221,4 |
344,8 |
413,0 |
349,9 |
|
Урожайність, ц/га |
33,3 |
28,5 |
19,1 |
20,1 |
21,8 |
25,5 |
23,4 |
|
У тому числі: |
33,3 |
28,2 |
16,0 |
15,7 |
14,9 |
24,7 |
19,3 |
|
Господарства населення |
33,0 |
30,9 |
29,0 |
30,0 |
33,2 |
32,8 |
27,2 |
Однак у 1998-2001 роках, незважаючи на важкий економічний стан, господарства довели посівну площу зернових культур до рівня 90-х років як найбільш прибуткових. При цьому майже 58% усіх зернових виробляється в господарствах населення (у 1990 р. цей показник становив тільки 2%).
Сучасні обсяги фуражного зерна (ярий ячмінь і кукурудза) не задовольняють господарських потреб у ньому, що є одним із гальмуючих факторів розвитку тваринництва, оскільки поголів’я худоби зменшилося протягом 1995-2001 років на 27,2%. До комбікормової промисловості надходить невелика частина зерна, внаслідок чого її потужності завантажені лише на 10,7% від можливого, що на 61% менше порівняно з 1990 р. та на 8,3% – з 1995 роком. Основною причиною зменшення посіву зернофуражних культур є їх зв’язок із тваринництвом комбікормовим виробництвом.
Значно збільшилися площі посівів круп’яних і фуражних культур, особливо вівса (від 6,5% у структурі посівних площ зернових у 1996 р. до 12,7% у 2003 р.), гречки (від 1,8% у 1996 р. до 3,4% в 2003 р.) та кукурудзи на зерно (відповідно від 1,9 до 6,6%) (табл. 2.5). Такий стан можна пояснити досить стійким попитом і високою реалізаційною ціною.
Таблиця 2.5
Виробництво окремих видів зернових у всіх категоріях господарств Львівської області
|
Культури |
Посівна площа, тис. га |
Валовий збір, тис. тонн |
||||||
|
2000 |
2001 |
2002 |
2003 |
2000 |
2001 |
2002 |
2003 |
|
|
Пшениця |
136,7 |
150,4 |
142,0 |
123,1 |
298,6 |
329,7 |
384,8 |
290,5 |
|
Жито |
23,6 |
28,9 |
23,6 |
18,9 |
37,5 |
47,8 |
44,9 |
36,0 |
|
Ячмінь |
37,0 |
39,2 |
41,0 |
40,9 |
70,4 |
91,4 |
100,0 |
98,9 |
|
Овес |
20,7 |
26,0 |
30,5 |
31,2 |
33,4 |
46,5 |
58,1 |
64,5 |
|
Гречка |
10,0 |
12,0 |
8,4 |
8,3 |
7,9 |
7,1 |
5,4 |
6,1 |
|
Кукурудза |
5,5 |
11,7 |
15,6 |
16,1 |
24,6 |
65,5 |
79,0 |
67,8 |
|
Зернобобові |
6,4 |
5,7 |
6,3 |
6,9 |
8,2 |
9,7 |
10,9 |
12,5 |
|
Всього |
239,9 |
274,1 |
267,6 |
246,2 |
481,4 |
597,9 |
683,4 |
576,9 |
Структурні зрушення у розмірах посівних площ позначаються на обсягах та структурі валових зборів зерна. Зниження валового збору за останні п’ять років пов’язано із зниженням урожайності (від 33,3 ц/га у 1990 р. та 28,5 ц/га у 1995 р. до 20,1 ц/га у 2000 р.), внаслідок зниження культури землеробства у сільськогосподарських підприємствах. Хоч у 2002 р. урожайність дещо зросла – до 25,5 ц/га, однак це майже не вплинуло на валові збори. Найбільш урожайними залишаються кукурудза на зерно – 50,7 ц/га, ячмінь – 23,3 ц/га, озиме жито – 21,4 ц/га та пшениця – 21,9 ц/га (табл. 2.6, рис. 2.3).
Таблиця 2.6
Урожайність зернових культур у всіх категоріях господарств, ц/га
|
Зернові та зернобобові культури |
1996 |
1998 |
2000 |
2002 |
2003 |
|
Всього |
20,8 |
19,8 |
20,1 |
25,5 |
23,4 |
|
Пшениця |
21,1 |
22,6 |
21,9 |
27,1 |
23,6 |
|
Озима |
21,1 |
23,6 |
22,7 |
27,6 |
23,5 |
|
Яра |
21,3 |
18,6 |
17,9 |
23,8 |
24,3 |
|
Жито |
15,7 |
17,3 |
15,9 |
21,6 |
19,1 |
|
Озиме |
15,7 |
17,3 |
16,0 |
19,0 |
19,1 |
|
Яре |
19,3 |
18,1 |
11,5 |
24,2 |
23,3 |
|
Ячмінь |
23,2 |
15,7 |
19,1 |
23,4 |
24,1 |
|
Озимий |
17,2 |
22,6 |
22,9 |
22,1 |
21,0 |
|
Ярий |
23,5 |
15,2 |
18,7 |
24,7 |
24,3 |
|
Овес |
14,9 |
13,9 |
16,1 |
19,1 |
20,6 |
|
Просо |
10,8 |
6,6 |
8,7 |
5,8 |
8,5 |
|
Гречка |
8,8 |
5,8 |
8,0 |
6,5 |
7,4 |
|
Кукурудза (на зерно) |
44,0 |
37,5 |
44,8 |
50,7 |
42,0 |
|
Зернобобові |
14,1 |
11,8 |
14,2 |
17,2 |
17,9 |
|
У т. ч. горох |
17,3 |
8,7 |
14,0 |
15,6 |
16,2 |
|
Квасоля |
15,4 |
22,0 |
21,3 |
20,3 |
16,2 |
Значно знизилась урожайність круп’яних культур, оскільки їм приділяється другорядне значення, незважаючи на те, що їхня закупівельна ціна на 25% вища, ніж пшениці.
Основною причиною зниження врожайності є недотримання агротехнічних вимог процесу виробництва зернових, а також незадовільне фінансування господарств як наслідок несвоєчасних розрахунків за зерно.
В сучасній ситуації за відсутності держзамовлення і недостатнього виробництва засобів захисту рослин, сільськогосподарські товаровиробники опинилися в досить скрутному стані. За таких умов, при нестачі обігових коштів, виробники зерна розраховуються з постачальниками матеріально-технічних засобів по суті шляхом бартерного обміну. Вони продають зерно трейдерам, які експортують його або переробляють для внутрішніх потреб
Рис. 2.3. Динаміка урожайності зернових у господарствах всіх категорій
Населення. Таким чином, комерційні фірми кредитують сільське господарство, для якого важливим є своєчасне одержання вкладених коштів. Гарантом одержання передоплати зерном для фірм – постачальників є держава, яка забезпечує відшкодування. Така система дозволяє кредиторам мати певні гарантії, оскільки й сільськогосподарським товаровиробникам гарантується повернення коштів.
В останні роки спостерігаються певні зміни у структурі каналів збуту зерна. Наприкінці 80-х – початку 90-х років частка зерна за держзамовленням становила 70-80% його валового збору. З 1995 року почала діяти контрактна система формування продовольчих ресурсів шляхом реалізації державних, регіональних і комерційних контрактів. Проте низький рівень закупівельних цін порівняно з вартістю матеріально-технічних ресурсів, а також фіскальна податкова політика спричинили складний фінансовий стан сільськогосподарських підприємств. Як наслідок, починаючи з 1998 року значно збільшилася частка зерна, яка реалізується на ринку і населенню (табл. 2.7).
Таблиця 2.7
Реалізація зерна сільськогосподарськими підприємствами, тисяч тонн
|
Канали реалізації |
1990р |
1995р |
1999р |
2001р |
2002р |
2003р |
|
Реалізовано всього |
214,9 |
329,2 |
179,2 |
109,1 |
126,1 |
116,1 |
|
У тому числі: Переробним підприємствам, включаючи підприємства споживчої кооперації |
130,6 |
106,7 |
45,3 |
1,1 |
2,6 |
12,0 |
|
На ринку |
26,5 |
52,8 |
42,1 |
15,5 |
19,2 |
17,8 |
|
Населенню (натуроплата) |
58,0 |
120,9 |
63,9 |
38,3 |
35,5 |
26,7 |
|
В рахунок земельних паїв |
— |
— |
— |
14,0 |
15,2 |
11,0 |
|
Інші канали |
— |
48,8 |
27,9 |
40,2 |
53,8 |
48,6 |
Як видно з даних таблиці, споживча кооперація втратила свою роль, і тепер частка її у структурі реалізації знизилась до 10%. Причиною такого стану є те, що споживча кооперація як посередницька структура обирає шлях одержання гарантованого прибутку, а це при скороченні обсягів заготівель досягається за рахунок зменшення закупівельних цін і підвищення націнок при зустрічній реалізації промислових товарів, що не зацікавлює у співпраці сільськогосподарських товаровиробників суспільного і приватного сектора. Проте, зважаючи на те, що від 25 до 40% валового збору концентрується в населення, зростає роль споживчої кооперації як заготівельника дефіцитних видів зерна. Крім того стати вигідним партнером споживча кооперація зможе лише за умови переробки сировини на давальницьких умовах і постачання сільськогосподарським товаровиробникам промислових товарів та засобів виробництва.
У 2002 році відбувся різкий спад ціни на ринку зерна, внаслідок чого сільськогосподарські підприємства зазнали значних фінансових втрат. Це стосується і Львівської області, що ілюструють такі показники: у 2001 році підприємства продали 109,1 тонн зерна за ціною 510,6 грн./т і мали 55,7 млн. грн. доходу від продажу. У 2002 році реалізація дорівнювала 126,1 тис. тонн, або на 17 тис. тонн більше, за ціною 377,6 грн./т, внаслідок чого виручка становила 47 млн. грн., або на 8,1 млн. грн. менше. Якби ця кількість зерна була реалізована за ціною 2001 року, то господарства одержали б 64,3 млн. грн., що на 17 млн. більше.
Загальна характеристика реалізації зерна у 2003 році відображена показниками таблиці 2.8, де у тому числі переробним підприємствам, включаючи елеватори, продано 11994 тонн зерна, що становить 10% всієї реалізації, споживчим кооперативам – 10000 тонн, за бартерними операціями – 1283 тонни, або 1%. Зазначимо, що у Львівській області 15 державних підприємств, які у 2003 році зібрали 4137 тонн зерна.
Таблиця 2.8
Ефективність реалізації зерна сільськогосподарськими підприємствами Львівської області у 2003 році
|
Показники |
Сільсько-господар-ські під-приємства |
З них |
||||
|
Недер-жавні підпри-ємства |
У тому числі |
|||||
|
Господар-ські това-риства |
Приватні підприєм-ства, вкл. фермерські |
С.-г. коопе-ративи |
Інші Підпри-ємства |
|||
|
Валовий збір, Тис. тонн |
227,0 |
176,4 |
91.8 |
78.7 |
5,6 |
0,3 |
|
Затрати на основну продукцію Всього, тис. грн. |
59788 |
58050 |
31780 |
24771 |
1369 |
130 |
|
На 1 ц зерна, грн. |
36,69 |
32,92 |
34,62 |
31,46 |
24,71 |
50,52 |
|
Реалізовано, тис. тонн |
114,4 |
111,9 |
59,7 |
48,0 |
4,1 |
1,15 |
|
Виручено, тис. грн. |
66263 |
64755 |
35641 |
26744 |
2297 |
82 |
|
Прибуток, тис. грн. |
26300 |
25944 |
14002 |
10678 |
1241 |
21,9 |
|
Собівартість, грн./ц |
34,93 |
34,67 |
36,23 |
33,43 |
25,85 |
52,08 |
|
Ціна реалізації., грн./ц |
57,93 |
57,84 |
59,07 |
55,66 |
56,22 |
71,09 |
|
Рівень рентабельн., % |
65,8 |
66,8 |
64,7 |
66,5 |
117,5 |
36,5 |
|
Кількість господарств |
425 |
416 |
221 |
186 |
6 |
3 |
|
З них збиткових |
111 |
108 |
60 |
46 |
1 |
1 |
За останні роки збільшилась кількість фермерських й особистих господарств населення, орендно-пайових підприємств, що сприяє розширенню виробництва і підвищенню урожайності та якості зерна (див. табл.2.4). У народногосподарському комплексі вони є рівноправною формою ведення господарства поряд із державними, колективними й іншими підприємствами та організаціями. У Львівській області кількість фермерських господарств щорічно збільшується. Так, у 1991 р. їх налічувалося лише 292, а у 1994 р. – вже 1139 і в 2001 р. – 1190, в користуванні яких знаходиться 44159 га сільськогосподарських угідь.
Поряд із фермерством в останні роки на Львівщині набули широкого розвитку господарства населення. Починаючи з 1995 року в них виробляється значна частина зерна. Так, якщо у 1990 році господарства населення виробляли лише 1,8% валового збору по області, то вже у 1998 році цей показник становив 30,1%, а в 2003 р. – 60,7% (рис.2.4). Основним чинником є підвищення урожайності більш як удвічі відносно фермерських господарств й інших сільськогосподарських підприємств.
|
|
|
Рис. 2.4. Зміна структури виробництва зерна
У господарствах Львівської області
Основною проблемою фермерських і особистих господарств населення є дрібнотоварність виробництва зерна, а також недостатність і навіть відсутність засобів малої механізації. Питання забезпечення селянських господарств технікою можливо частково вирішити шляхом впровадження довгострокової оренди машин – лізингу. Лізинг, як форма довгострокової оренди об’єктів технічного призначення, що входять до складу основних фондів підприємства, дає змогу якісно оновити технічну базу господарства. При обмежених фінансових ресурсах фермерські господарства мають змогу одержати в користування або придбати необхідне технічне обладнання на підставі оплати його вартості частинами, що не потребує одночасної витрати великих сум коштів. Слід зазначити, що порядок сплати лізингових платежів гнучкіший порівняно з виплатою відсотків зо банківським кредитом.
У багатьох аграрних формуваннях проведено паювання основних засобів. Оскільки паювання матеріальних фондів без паювання землі зробило б селянина напіввласником виробництва, у багатьох господарствах розпайовано і земельний фонд.
Земельна реформа, розпочата у березні 1991 року, охоплює глибинні процеси виробництва, взаємодії природи і людини та задоволення її життєвих потреб. Вона передбачає докорінну перебудову земельних відносин, спрямовану на роздержавлення земель, зміну власників і форм господарювання. Нарівні з державною формою власності на землю законодавством запроваджено колективну і приватну. Відповідно до земельного законодавства в Україні здійснюється приватизація земельного фонду, встановлюється власність на землю громадян, колективів, організацій. Визначаються землі, що залишаються в державній власності.
Одним з основних шляхів приватизації в сільському господарстві обрано паювання, юридичною основою якого є Закон України “Про колективне сільськогосподарське підприємство” і ряд підзаконних актів та положень рекомендаційного характеру. У процесі аналізу стану приватизаційних процесів нами виявлено, що на початок 2000 року майже 98% сільськогосподарських підприємств Львівської області завершили паювання майна. Причому розпайований не увесь неподільний фонд підприємства, а лише частка, яка відображає вартість основних виробничих фондів і в яку не входять фонди соціально-культурного призначення й оборотні фонди підприємства.
Недосконалість і протиріччя в існуючій правовій базі паювання землі уповільнюють процес реформування земельно-майнових відносин. Законодавчою основою формування земельних відносин є Земельний кодекс України та закони “Про власність”, “Про селянське (фермерське) господарство”, “Про форми власності на землю”, “Про підприємництво”, а також Укази Президента України “Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва” та “Про паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям”.
Значна увага приділяється питанню державного регулювання земельних відносин й управлінню земельними ресурсами, а саме: розробленню і веденню державного земельного кадастру, моніторингу землі, формуванню ринку землі, раціональному використанню й охороні землі, платі за землю, проведенню наукових досліджень з проблем земельних відносин. Земельна реформа передбачає стимулювання власників та землекористувачів за їх діяльність, спрямовану на раціональне використання й охорону землі.
При подальшому реформуванні земельно-майнових відносин й організаційної структури сільськогосподарського виробництва виявились такі недоліки: підприємство передане у колективну власність фактично не належить нікому, тому що власність рядових працівників не завжди є ефективним спонукальним механізмом, оскільки їхні інтереси обмежуються гарантіями зайнятості та заробітку, тому більшість працівників не вважає себе господарями; подрібнення господарств внаслідок розподілу їх майнових та земельних ресурсів.
При реформуванні земельно-майнових відносин особливу увагу слід приділити власному господарству, яке генерує консолідаційні умови життя, мету й інтереси всіх членів фермерської сім’ї; приватна форма господарювання є природним устроєм сільської общини й сільським способом життя; інститут фермерства та приватна власність на землю є гарантом продуктивного використання та збереження землі.
У результаті паювання колишні члени сільськогосподарських підприємств мали вибір: виходити їм із тепер уже колективного, створивши своє (фермерське, сімейне, родинне) господарство чи залишитися в ньому. Це призвело до створення різних форм власності, володіння та розпорядження. Поряд із уведенням закону про оренду землі приватизація сприяє розвиткові ринку землі.
У процесі реформування економіки криза охопила всі галузі, зокрема й зернопереробну промисловість, яка є складовою частиною зернопродуктового підкомплексу. За останні десять років намітилися чіткі тенденції до скорочення обсягів виробництва кінцевої продукції зернопереробних підприємств, збільшення собівартості та зниження рентабельності виробництва. По Україні виробництво борошна скоротилось на 30,7%, круп – на 44,6%, хліба і хлібобулочних виробів – на 40 відсотків (табл.2.9).
Таблиця 2.9
Виробництво зерна і продуктів його переробки у Львівській області
|
Показники |
1990р. |
1995р. |
1999р. |
2000р. |
2002р. |
2003р. |
|
Виробництво зерна, тис. т |
1083,3 |
917,5 |
541,1 |
509,2 |
706,3 |
618,3 |
|
Виробництво, тис. т: Хліба і хлібобулочних виробів |
427,5 |
198,4 |
114,4 |
107,1 |
100,3 |
98,6 |
|
Макаронних виробів |
33,7 |
15,2 |
2,5 |
1,2 |
1,3 |
2,0 |
|
Борошна |
396,5 |
243,0 |
101,8 |
114,3 |
139,5 |
123,6 |
|
Круп |
83,0 |
21,4 |
3,2 |
2,7 |
2,0 |
1,4 |
|
Комбікормів |
590,1 |
206,5 |
51,1 |
23,3 |
34,2 |
25,8 |
Основною причиною негативних явищ у переробній промисловості області є значний спад виробництва зерна. Як наслідок, скоротилося споживання хлібопродуктів на душу населення. Так, якщо в 1991 р. на душу населення їх вироблялося 154,9 кг, то у 2000 р. –тільки 39,5 кг, обсяги виробництва макаронних виробів зменшились відповідно від 12,2 до 0,4 кг (табл. 2.9), (додаток В).
Нині у Львівській області функціонує 108 хлібопекарних підприємств усіх форм власності, 65 борошномельно-круп’яних і 15 комбікормових. Ці підприємства спроможні забезпечити населення області хлібопродуктами, але через нестачу сировини використовують лише незначну частину своєї потужності.
В останні роки рівень використання виробничих потужностей різко знизився внаслідок скорочення валового виробництва зерна й розширення каналів збуту, нестачі коштів для закупівлі зерносировини та слабкої матеріально-технічної бази, а також скорочення попиту на хлібопродукти з боку кінцевих споживачів. При нестачі обігових коштів основною проблемою переробних підприємств є забезпечення їхніх потужностей сировиною. Пропозиція зерна поза державним зобов’язанням є незначною і не може забезпечити попит на нього з боку переробників. Останні вимушені звертатися до підприємств ДАК „Хліб України”, де ціни на зерно і борошно значно вищі за рахунок високих закупівельних цін і витрат на доведення зерна до товарних кондицій – доочищення, досушування та зберігання. Це неминуче впливає на подорожчання кінцевих продуктів споживання, таких як хліб, борошно, крупи, макаронні вироби. Так, у досліджуваній Львівській області в 2000 р. річні індекси цін виробників у відсотках до 1999 року становили: на хлібопродукти – 133,3, на макаронні вироби – 158,8.
На більшості сільськогосподарських підприємств протягом багатьох років здійснювалася політика орієнтації на укрупнення виробництва та централізовані заготівлі. Тому устаткування для первинної доробки і складування зібраного зерна в цих підприємствах або зовсім відсутнє, або ж застаріле й примітивне. І, як наслідок, більша частина зерна зберігається на елеваторах і хлібоприймальних підприємствах (ХПП), які є проміжною ланкою між виробником зерносировини та споживачем продукції зернопереробки.
Підсумовуючи вищевикладене можна зробити висновок, що, незважаючи на економічний стан кожної окремої галузі, визначальним фактором у підвищенні ефективності зернопродуктового підкомплексу є розвиток виробництва і підвищення якості зерна.