Лекція Сторонні тіла в організмі. Виразки і нориці

Тема: Сторонні тіла в організмі. Виразки і нориці.

Питання:

1.  Шляхи проникнення, реакція організму на сторонні тіла.

2.  Подальша їх доля в організмі. Видалення.

3.  Класифікація виразок, патогенез, клініка, лікування.

4.  Нориці.

1.  Шляхи проникнення, реакція організму на сторонні тіла.

Сторонні тіла – тіла органічного і неорганічного походження, які проникнули в організм випадково (рани, корм, свідомо з лікувальною метою).

Розрізняють по формі, розмірам, кількості, якості, локалізації.

Сторонні тіла – голки, булавки, цвяхи, шпильки, коренеплоди, шматочки дерева, проволока, осколки снарядів, куски заліза, дерева, цегли і т. д. Нерідко – остюки злаків, зернівки ковили, житняку широколистого, вівса і ін.

У ВРХ через органи травлення – пошкоджуючи органи черевної, грудної порожнин.

По даним С. Г. Меліксетяна (1959), 50-90% продуктивної худоби являються “ретикулометалоносіями”.

Із 538 голів, досліджуваних тварин (магнітним зондом), у 445 із сітки були видалені металічні предмети. З цієї кількості з ознаками травматичного ретикуліну всього 39 тварин (7,6%).

За даними інших авторів з ознаками ретикулоперитоніту і перикардиту виявляється до 1,5-2% поголів’я ВРХ. Метал в сітці більш ніж у 80% корів (велика забрудненість металічними предметами комбікорму, відходів підприємств харчової промисловості, поблизу новобудов).

Часто заковтують при: мінеральному голодуванні, жадібний прийом кормів.

Сприяє – аморально сосочки язика.

Картопля, буряк, ганчірки, шматочки проволоки і т. п. застряють в стравоході, закупорюють його. Частіше у ВРХ, рідше у коней, дрібних жуйних і ін. (при переляку – спазм стравоходу). Собаки, кішки – часто тіла застряють в шийній частині стравоходу.

Патогенез і клінічні ознаки.

Пошкодження, порушення і клініка при проникненні сторонніх тіл залежить від їх локалізації і ступеня забрудненості, величини, форми, характеру пошкодження, виду тварини і ін.

Сторонні тіла можуть мігрувати з током крові, при скороченні м’язів і ін. факторів.

В ранах, норицях рух на значні відстані.

Уламки ін’єкційних голок – далеко від місця ін’єкції.

Кетгут, кісткові штифти, трансплантовані шматочки тканин – повністю розсмоктуються макро — і мікрофагами, гігантськими клітинами.

Дрібні (осколки, кулі, дробинки і ін.) не викликаючи структурних змін, і якщо неінфіковані, інкапсулюються.

Стороннє тіло спочатку обволікається фібрином, в тканинах інфільтрат, потім рубцева сполучна тканина (капсула) більш міцна у ВРХ ніж у коней і собак.

Інкапсульовані тіла (70-75% інфіковані) – вогнище довго дрімаючої інфекції.

Свинцеві тіла – викликають своєрідні морфозміни. Мідні – інфільтрацію, некроз і пригнічення регенерації.

Поблизу життєво важливих органів (спинний мозок, головний мозок, трахея, стравохід, нерви, судини) – тяжкі розлади і небезпечні для здоров’я.

В черевній порожнині – запалення, спайки. Частіше – виникає нагноєння, повільно загоюються рани, утворюючи затоки, абсцеси. Сприяє розміжження тканин, згустки крові, послаблення резистентності, інфіковані сторонні тіла. Інфіковане тіло затягує рановий процес, хронічна інтоксикація і ін.

Тупі або округлі тіла вільно проходять через шлунково-кишковий тракт. Колючі і ріжучі – ранять язик, щоки, стравохід.

В сітці ВРХ тіла можуть перфорувати її і проникають в різних напрямках, викликаючи ретикулоперитоніт, перикардит, діафрагміт, гепатит і ін. утворюються спайки, обширні гнійники, гнилісний розпад тканин. Застрягання тіл в сітці порушується ритміка скорочення. Косо перфоруючи стінку – злипливе запалення навколо проколу, зрощення стінки з прилеглими органами.

Характерно при травматичному ретикулоперитоніті – посилення болю в першій фазі скорочення сітки і затухання її руху в наступній фазі скорочення. Порушення моторики – знижується евакуаторна здатність призводить до зниження надоїв і забійної цінності тварини.

Сторонні тіла рослинного походження (сіно, солома, колоски злакових і ін.) – пошкоджують язик, щоки, під’язикову частину, вивідні протоки слинних залоз (некроз слизової, актиномікоз язика, ясен і ін.).

У дрібних жуйних (зернівки і ковили) смертність ягнят до 13-50%.

Закупорка стравоходу – спазм м’язів даного відрізка, потім парез, набряк, некроз. Розвивається гнилісний розпад тканин (навколо), септичний стан. Закупорка грудної частини стравоходу – іхорозний плеврит і смерть.

При благополучному закінченню тривалої затримки тіла – внаслідок на цьому місці розширення стравоходу.

Лікування і профілактика.

Видалення тіл з урахуванням характеру пошкодження, стану тварини, небезпеки ускладнень.

Обов’язково і терміново видаляють:

§ при загрозі життю тварини (в трахеї, глотці, головному і спинному мозку);

§ поверхневі, не потребуючі додаткових розрізів, після первинної хірургічної обробки.

При тривалому нагноєнні, норицях – видаляють пізніше. Якщо в глибині тканин і малий вхідний отвір, не викликають болі – не слід поспішати з їх видаленням і інкапсульовані сторонні тіла (не порушують функцію, неінфіковані).

Видалення стороннього тіла після: рентгенографії, фістулографії, зондування, пальпації.

Після видалення шви частково, можна залишити дренаж.

Із сітки – оперативним шляхом (руменотомія). Слід – на ранніх, гострих стадіях травматичного ретикуліту.

Профілактика – магнітні кільця, ЗМУ і Меліксетяна.

Лекція Сторонні тіла в організмі. Виразки і нориці.

При закупорці стравоходу:

1) консервативні методи – В перші години – слизові, обволікаючі; блювотне

2) оперативні – при безуспішності перших – видалення або проштовхування тіла зондом Хохлова; езофаготомія.

Профілактика – правильна годівля і підготовка кормів до згодовування; в годівниці – лизунець.

Рослинні сторонні тіла. Лікування більш складне. Видалення видимих тіл, промивання ротової порожнини (2-3 рази) 4-6 днів. Оперативне втручання при гнійних і атиномікозних ускладненнях. Корми – кальцинують, запарюють.

Виразка (Ulcus)

Порушення цілісності слизових оболонок, шкіри і глибших тканин в результаті їх некрозу з наступним відторгненням, які не мають схильності до швидкого загоювання внаслідок розпаду клітинних елементів і розвитку патологічних грануляцій.

Етіологія. Сприяє: — нейроендокринна недостатність;

—  порушення ОВ, кровопостачання і трофіки тканин;

—  дія механічних, фізичних, хімічних, біологічних факторів;

—  сторонні тіла;

—  глибокий некроз м’яких тканин і кісток внаслідок емболії і метастазування мікробів.

За походженням виразки поділяються:

§  ідіопатичні (первинні) зовнішні причини (опік, обмороження, ушиб);

§  симптоматичні (одна із ознак основного захворювання – сап, ящур, гіпо — і авітаміноз).

Патогенез. Передує – змертвіння шкіри, слизової і глибоких тканин. Демаркаційне запалення мертва ділянка відторгається на її місці дефект, дно і стінки покриті грануляціями. При нормальному перебігу – дефект заповнюється грануляціями, потім концентричне рубцювання, краї стягуються, і закриття дефекту епітелієм (так при багатьох ідіопатичних і симптоматичних виразках).

Відсутність нормальних умов (порушена трофіка, захворювання органу) – процес загоювання затягується. Одночасно поєднується регенерація і дегенерація клітинних елементів (остання іноді превалює – затрудняючи заживання).

З урахуванням цього форми перебігу:

1)  регенерація превалює над дегенерацією – Проста виразка. Повільно, але загоюється;

2)  процеси рівні між собою (Нервово-трофічні атонічні виразки). Тривало (місяці, роки) не зменшуються і не збільшуються, не мають тенденції до загоювання;

3)  дегенерація превалює над регенерацією (Прогресуючі виразки). Розмір їх збільшується.

Ці форми мають значення для діагностики, прогнозу і лікування.

Швидкість загоювання не тільки від стану організму, але і від розміру і локалізації. Загоюються шляхом епідермізації.

Глибокі виразки в м’яких тканинах – заповнюються грануляційною тканиною, яка рубцюючись, зближує краї виразки і центру. Дефект, закритий епітелієм, залишається без волосся та залоз. Рубець може бути нижче рівня оточуючої тканини, частіше випинається (називається цей рубець келоїдом).

Виразки на твердій основі (кінцівки) поряд з крайовою епідермізацією значне розростання грануляцій. Вони підвищуються і защемляють валик (епітелію) йде припинення епідермізації виразки. Так буває і у виразках з великим їх розміром, з наявністю в глибині сторонніх тіл, гнійних порожнин.

Розростання грануляцій (шляпка гриба) – грибоподібні (фунгоїдні) виразки.

Роль нервової системи в генезі виразок.

Перерізання трійчастого нерва у кроликів викликає кератит і виразку рогівки.

Патологія периферичних нервів і центральної нервової системи порушення в якій-небудь ділянці тіла (травма).

Спочатку: зміни шкіри; випадіння волосся; ангідроз; гіпергідроз; потім розпад епітеліальних клітин і глибоких тканин.

Класифікація виразок:

За походженням:

—  ідіопатичні (первинні)

—  симптоматичні

За співвідношенням регенеративних і дегенеративних процесів:

—  прості

—  атонічні

—  прогресуючі

За конкретними причинами:

—  опікові

—  пухлинні

—  декубітальні

—  нервово-трофічні

—  некробактеріозні

—  актиномікозні

—  сапні

За клінічними признаками:

—  омозолілі

—  фунгоїдні

—  гангренозні

—  набрякові.

Клінічні ознаки.

Виразка має краї і дно.

Краї – бувають рівні, нерівні, м’які, щільні чи омозолілі. Вони можуть переходити в дно виразки чи бути розірваними.

Дно – буває заглибленим, кратероподібним, рівним чи опуклим.

Виразка за формою – кругла, овальна, неправильна. Величиною від малих розмірів (на рогівці) до великих дефектів, опіків, площа з часом зменшується. Болючість звичайно не підвищена.

А) Атонічні виразки (омозолілі, нервово-трофічні)

—  епітеліальний обідок слабкий або відсутній;

—  краї омозолілі – валиком;

—  дно – плоске, кратероподібне, інколи назовні за межі країв рани;

—  грануляції бліді, щільні, дрібнозернисті, з тріщинами, виділення незначні;

—  розмір дефекту постійний.

Б) Прогресуючі виразки (фунгозні, гангренозні)

—  вогнища некробіотичного розпаду;

—  краї з’їдені, набряклі;

—  обідок епітелію місцями відсутній;

—  грануляції синюшні, пухкі, виділення значне;

—  розмір збільшується;

—  ознаки гангрени вологої при гангренозному;

—  випукання грануляцій у вигляді грибу при фунгозних (щільні – немає подразника, набряклі – хід до стороннього тіла);

—  видалення кірок кровотеча.

В) Проста виразка

—  грануляції рожево-червоного кольору;

—  рівномірно зернисті;

—  тонкий шар гнійного ексудату;

—  припухлість по окружності слабка або її немає.

Після загоювання рубець.

Лікування.

Ліквідувати причину, стимулювати регенерацію.

Повноцінні корма, покращують утримання.

1)  Переливання сумісної крові.

2)  10% хлорид кальцію.

3)  0,5-1% р-ни новокаїну.

4)  Короткі новокаїнові блокади.

5)  Тканеві препарати.

6)  АЦС – антиретикулярна цитотоксична сироватка Богомольца А. А. Місцево:

—  риб’ячий жир;

—  мазь Вишневського;

—  ксероформна і ін. з пов’язками і без.

Солюкс, “Інфраруж”. При а) і б) переводять в просту.

Стимуляція регенерації:

—  припікаючі (ляпіс, порошок марганцевокислого калію, мідний купорос, термокаутер)

—  коротка новокаїнова блокада

—  мазь Вишневського.

При гангренозних:

— лікарські речовини, які містять скипидар. Омозолілі краї і грануляції видаляють, невеликі виразки видаляють, потім шви.

Фунгозні виразки – видалення грануляції, і знизу рубцеву тканину. Ходи розширюють, видаляють тканинні секвестри. Потім тиснуча пов’язка, на кінцівках – безпідкладкову гіпсову пов’язку (10-20 діб).

Нориця (Fistula)

Вузький патологічний канал, за допомогою якого гнійне вогнище в тканинах чи анатомічна порожнина з’єднується із зовнішнім середовищем через його вихідний отвір на шкірі чи слизовій оболонці.

Звичайно стінки вкриті грануляціями, з часом епітелізація (від виду нориці).

Нориці — природжені;

— набуті.

Відкриваються на шкіру – зовнішні; на слизовій трубчатого органу – внутрішні.

Вони поділяються на:

— неповні (сліпі) – із гнійного вогнища тканин;

— повні (наскрізні) – з’єднують дві порожнини між собою (ретровагінальний).

За характером виділень:

— гнійні;

— секреторні (слина, молоко);

— екскреторні (сечові, фекальні).

Частіше гнійні.

Етіологія. Природжені – аномалії ембріонального розвитку.

Набуті – поранення, гнійні порожнини, інфіковані тіла (металічні, рослинні).

Патогенез. Природжені (сечові, фекальні) невивчені.

Набуті – зовнішні і внутрішні неповні (сліпі) прорив гнійного вогнища, відкритий перелом кістки, вузький раневий канал – його хід.

Прорив абсцесу – хід звивистий, застій гною, стінки – грануляція, омозоліваючи ущільнюючись – звужують їх. Ходи закриваються – постійно через них виділяється гній (із заток, тканинних секвестрів, сторонніх тіл).

Дефект шкіри значний – розростання значних грануляцій, при малих оточений епітелієм. Епітелізація 1-3 см і периферичної ділянки нориці. Рубець зумовлює стягування стінок (в поздовжньому напрямку) шкіра, слизова натягується – воронкоподібне заглиблення. Інколи періодично заростає і відкривається по мірі накопичення гною.

При асептизації процесу:

— інкапсуляція стороннього тіла;

— загоєння (але дуже рідко).

Порожнинні, наскрізні нориці – по каналу поранення в анатомічну порожнину (суглоб, ротова порожнина), трубчаті органи (шлунково-кишковий тракт) і протоки (слинні, сечові). Абсцес прориває назовні і в порожнину.

Загоєнню перешкоджає:

— через нього слиновиділення;

— молоко;

— кормові маси;

— фекалії;

— сеча.

Незначна довжина нориці (щока, уретра) – повна епітелізація внутрішньої стінки каналу (епітелій шкіри або слизової) – самостійно він не загоюється.

Клінічні ознаки.

Зовнішні сліпі гнійні Нориці:

— вузький отвір;

— розростання грануляцій (інколи);

— воронка;

— гній (різної кількості і якості – давність, причина);

— смужка облисіння на шкірі.

Сліпі внутрішні Нориці – на слизовій дна ротової порожнини, вуздечці, збоку тіла язика, на стінках прямої кишки – гній у фекаліях.

Секреторні і екскреторні – виділяється молоко, слина, сеча, хімус, фекалії. Інколи повна епітелізація його стінки.

Діагноз. Клініка, зондування, фістулографія.

Лікування. Усунути причину, видалити епітелій з каналу. Розчини і пасти неефективні – закупорка каналу.

Радикальні методи.

Оперативне втручання під наркозом або місцевим знеболюванням.

— зовнішні нориці – розтинають широко, по ходу каналу, видаляючи сторонні тіла контрапертури. Дренаж. Воронку і епітелізовану ділянку видаляють, потім лікування як і при ранах.

Наскрізні і екскреторні нориці – лікування тяжке (недоступне місце нориці) – спеціальні операції.

Нориці в певній мірі захисне пристосування організму (через них вихід гною назовні, стінки заважають поширенню). Тому 1-е – усунути причину; 2-е – подальше лікування.

Можливі ускладнення якщо закрити його чи не усунути причину.

“Злакові” нориці

Частий патологічний процес у тварин. Генез пов’язаний з проникненням в тканини з боку ротової порожнини чи через шкіру (вівці, кози) певних фрагментів злакових. Наслідок механічного кормового травматизму, при поїданні не тільки сіна ковили, але й сіна, соломи, полови і сінажу остистої пшениці, ячменю (з їх цілісними колосками).

Захворюваність при цьому складає:

— коні до 15%

— ВРХ (особливо молодняк) – до 10-50%

— у овець (плодоносна ковила на пасовищі) – 100%.

У великих тварин частіше у вигляді хронічного фістульозного гнійно-некротичного процесу (ділянка голови). У овець – в будь-якій частині тіла (нориці рідко).

Травмують – листя, цілісні зернівки з остюками, уламки остюків.

Патогенез.

У коней проникнення – в криловидно-щелепну складку позаду останнього верхнього моляра (76,7%), рідше щоки, вуздечку і збоку язика.

У ВРХ – у вуздечку і збоку язика.

У овець – шерсть і шкіра ділянки голови і шиї.

Остюки ячменю, пшениці і інших злаків – в слизову язика, глотки, щоки, нерідко в устя слинних проток.

Застряглі рухаються при жуванні по тканинам або слинним протокам аборально. З ними і патогенна мікрофлора. В місцях залягання гнійно-некротичний процес, у ВРХ частіше актиномікози.

Абсцеси можуть прориватися в ротову порожнину або назовні (ВРХ) (у коней в надочну ямку). На місці нориця. В місці пошкодження і в каналі частини рослин (підтримують нагноєння).

Свіжий раневий канал в ротовій порожнині в нього свіжі частини рослин – в глибині тканин пучок. Вхідний отвір при цьому не закривається, гній витікає в ротову порожнину. Із первинного пучка свіжі відрізки овальних листків – при жуванні рухаються далі, можуть пошкодити артерію, вену, кістки щелеп, черепа, щелеповий суглоб.

У овець зернівки ковили волосатика проникають в тканини через шкіру шиї (це густа шерсть). Зернівки потрапляють на поверхню руна і заглиблюються в нього, потім рухаються до шкіри і проколюють її.

Після проникнення ость зернівки обламується і залишається в руні. Деякі зернівки затримуються в підшкірній клітковині, інші рухаються далі пошкоджуючи легені, печінку, кишечник. Якщо потрапляють і мікроби розвиваються абсцеси.

Пошкодження внутрішніх органів – до загибелі.

Клінічні ознаки.

У великих тварин – слинотеча, відмова від корму (грубого) апетит збережений. Пізніше болюча припухлість – в міжщелеповій, жувальній, біля вушної або висковій ділянках. Вона може зникати – на цьому місці абсцес або актиномікома (ВРХ). Після прориву нориці (гній смердючий, частинки рослин).

Свіжі випадки – на слизовій ротової порожнини і язика застряглі рослини, пізніше воронкоподібні нориці (вуздечка, збоку язика). В норицях пучки рослин.

У овець сильне забруднення руна зернівками з остюками ковилі волосатика. Багато торкаються шкіри чи застрягли в ній. Вівці відмовляються від пальпації, відстають від отари, більше лежать. Прорив абсцесів, нориці.

Ураження внутрішніх органів – явища перитоніту, пневмонії.

Лікування і профілактика. На початку хвороби – спокій, виключити сіно злакових рослин, видалення із ротової порожнини застряглих рослин, зрошення антисептиками. При болючій припухлості – антибіотики, місцево – тепло.

Розтин абсцесів і антибіотики.

Зовнішні сліпі нориці – канал розсікають, видаляють рослини і зрошення антисептиками. У овець – вистигання шерсті в ділянці ураження, розтин абсцесів, розсікання свищів.

Основа профілактики: недопущення механічних пошкоджень частинами злакових. Заготівля їх до колосіння.

Сіно ковилі – згодовувати обережно в суміші з іншими незлаковими.

Вівцям – на спеціальних майданчиках.

Після колосіння – сіно пропускають через комбайн, не можна згодовувати полову цих рослин, і додавати її до інших кормів.

Не випасати овець по ковилі волосатику від початку плодоносіння до зими, а ВРХ – по сухій стерні.

І профілактуєм актиномікоз.

Змертвіння, некроз (Necrosis)

Це відмирання частини тіла (клітин, тканин) при збереженні життя всього організму.

Повільне згасання життєздатності тканин, їх дегенеративні зміни це Некробіоз.

Етіологія – механічні ушкодження (ушиб, розміжження, защемлення, розриви); опіки, відмороження; деякі інфекційні хвороби (некробактеріоз, анаеробна гангрена, чума собак, бешиха, лептоспіроз); інтоксикації (отруєння ріжками жита); розлад кровообігу; нейротрофічні розлади.

Некроз → припинення живлення тканин чи прямого їх пошкодження.

Часто дія декількох факторів.

Патогенез. Основа некрозу загибель тканин чи клітин при їх ушкодженні, порушенні кровообігу, нагромадженні в них токсичних речовин, порушення трофіки нервової системи.

Некроз може розвиватися швидко (опік) і повільно (стискання).

Змертвілі тканини – сторонні для організму, звільняється шляхом формування демаркаційної зони.

1) Незначний некроз – змертвілі тканини – ферментоліз і розсмоктування, дефект рубцюється.

2) Більші вогнища – інкапсулюються.

3) Інфікування – абсцес, гній через норицю.

Від причин, умов розрізняють види некрозу:

Коагуляційний (сухий) некроз

—  припинення кровотоку

—  знекровлення

—  віддача вологи в оточуюче середовище

—  висока температура

—  міцна кислота, солі важких металів.

Демаркаційна зона формується порівняно швидко.

Мертві тканини висихають, не впливають токсично на живі.

Зовні зона змертвіння – чіткі межі, щільна, сіро-жовтого чи глиняно-жовтого кольору. Пізніше на периферії демаркаційна зона.

За рахунок грануляційної тканини – мертві відторгаються, дефект шляхом рубцювання.

Колікваційний (вологий) некроз

– характеризується набряком, розм’якшенням і розпадом змертвілих тканин з утворенням кашоподібної маси. Розвивається при надмірній кількості вологи і утрудненні її віддачі в оточуюче середовище (опіки лугами, відмороження 3-го ступеня) або розвитку анаеробної інфекції.

Демаркаційна зона – повільно або не утворюється внаслідок дії продуктів розпаду.

Змертвілі тканини (дія повітря, мікроорганізмів, вологи) висихають або їх гнильний розпад. Такі зміни – гангреною, яка може бути сухою і вологою.

Клініка.

Суха гангрена – шкіра тверда, бурого або чорного кольору, холодна, неболюча. Демаркаційна зона виражена добре. Час відторгнення від ураження, зовнішнього середовища, захисних сил організму.

Волога – швидко наростаючий набряк, похолодіння уражених тканин, нечутливість до подразнення.

Пізніше тканини розпадаються і перетворюються у гнильний ексудат.

На шкірі – брудно-жовті, сіро-коричневі, буро-зелені плями.

При розрізі – кров’янисто-сірий смердючий ексудат.

Токсини на оточуючі тканини, демаркаційна зона не утворюється.

У тварин пригнічення, пропасниця, втрата апетиту.

Діагноз за клінічними ознаками.

Прогноз – суха гангрена – частіше сприятливий, при вологій – обережний до несприятливого.

Лікування. Усунення причини, боротьба з інфекцією, інтоксикацією; обмеження зони некрозу; підвищення імунітету.

При всіх формах некрозу заборонено: зігріваючі компреси; вологі пов’язки і ванни (Навіть суха переходить у вологу).

При сухій: підсушуючи протимікробні засоби (розчин йоду, піактонін, цинкова мазь, септонекс).

Прискорення відторгнення: опромінення солюкс, інфраруж, УФП; новокаїнові блокади; мертві тканини видаляють після їх самостійного відторгнення.

При вологій: обмеження некротичного процесу і перетворення його в суху; для зневоднення – глибокі розрізи мертвих тканин або частково висікти; рану антисептиками (ксероформ, окис цинку, дерматол), а також сухе тепло.

Ці заходи ведуть до висихання тканин і прискорення формування демаркаційної зони.

Інтенсивно волога гангрена: попередження інфекції; максимально висікають мертві тканини у межа здорових; рану лікують відкритим методом.

Погіршення стану: засоби загальної протимікробної, протитоксичної терапії (антибіотики, сульфаніламіди, уротропін, хлорид кальцію тощо).

Профілактика. Усунення причин, лікування ушкоджень, покращення умов годівлі та утримання.

Метки: , ,