Культура спілкування

Культура ділового спілкування.

Культура спілкування у вузькому розумінні слова – це сума набутих людиною знань і умінь та навичок спілкування, які створені й прийняті в конкретному суспільстві на певному етапі його розвитку. Без ділового спілкування неможливо обійтись у сфері дипломатичних, адміністративних, правових, економічних, комерційних відносин. Уміння успішно проводити ділові переговори, грамотно ы правильно складати документи – невід’ємна частина професійно культурної людини. Для досягнення високих результатів практично в усіх видах комерційної діяльності необхідно володіти певною кількістю знань, відомостей, уявлень про принципи ділового спілкування. Основні компоненти, що створюють високий рівень культури спілкування: — комунікативні установки, які „включають” механізм спілкування; — знання етичних норм спілкування, прийнятих у конкретному суспільстві, психології спілкування (категорій, закономірностей, механізмів і психології сприймання і розуміння одне одного); — вміння застосовувати знання з урахуванням ситуації, відповідно до норм моралі конкретного суспільства та загальнолюдських цінностей.

Норми поведінки керівника. Керівник перебуває у центрі уваги, його знають усі, про нього говорять усі, з нього беруть приклад інші. Керівник не повинен проявляти особистих симпатій чи антипатій, провокувати ситуації, що можуть призвести до міжособистісних ексцесів (пересудів, взаємних випадів, істерик тощо). Вихований, інтелігентний керівник вітається з підлеглими завжди першим. Якщо до керівника в кабінет заходить інша людина, яку він викликав (або навіть не викликав), він пропонує їй присісти. Якщо керівник веде бесіду з підлеглим, він не повинен довго розмовляти по телефону чи мовчки переглядати папери. Якщо розмову закінчено, керівник може першим встати з-за столу, щоб дати зрозуміти іншому. Якщо керівник пообіцяв щось зробити, то обов’язково і своєчасно це мусить зробити, і пояснити причину та вибачитись якщо не виходить. Керівникові доводиться не тільки заохочувати підлеглих до роботи, а й накладати на них стягнення. Якщо він при цьому керується справедливістю, підлеглий (хоча йому і не подобається бути покараним) поважатиме керівника.

Телефонна розмова – один із різновидів ділового спілкування. Перш ніж телефонувати у важливій справі, особливо до людини, статус якої вищий, а її рішення матиме важливе значення, треба спочатку обміркувати можливий перебіг майбутньої розмови. Для цього треба уявити собі людину, з якою доведеться розмовляти, і розмову побудувати, враховуючи її особливості. До того ж треба зважати на те, що в неї обмаль часу і не вона є ініціатором бесіди.

Телефонна розмова, як правило, починається з привітання. І тут же слід відрекомендуватися (назвати ПІБ, посаду, установу). Після цього слід запитати, з ким хочете поговорити і, якщо є потреба, то сказати, з якого питання. Не слід запитувати: з ким я говорю? Якщо розмовляє не той, з ким Ви хочете поговорити, необхідно попросити викликати потрібну людину. Робити це слід коректно, ввічливо, подякувати тому, хто погодився зробити послугу. Нечемно кидати трубку, безтактно відповідати чи давати неправильну інформацію, якщо адресант не туди потрапив. Розмова по телефону має бути спокійною, розбірливою, чемною, лаконічною.

Оцените статью
Adblock
detector