План лекції
1. Особливості прогнозування та планування в умовах ринкової економіки
2. Об’єкт та суб’єкт планування та прогнозування
3. Схеми управління соціально-економічними системами в процесі планування та прогнозування
4. Види планування
Ефективне управління соціально-економічними процесами в країні або в окремо взятому регіоні неможливо без прогнозування основних тенденцій їх розвитку. Система соціально-економічного прогнозування та планування містить певне поєднання методології, організації та розробки прогнозів та планів, що забезпечує їх узгодженість, спадкоємність и безперервність. Роль прогнозних досліджень в сучасному постіндустріальному суспільстві з ускладненням економічних, політичних та екологічних проблем посилюється.
В кожній країні держава відіграє важливу роль потужної організації, яка фактично відпрацьовує і здійснює стратегію розвитку суспільства.
Ринкова економіка, що передбачає вільну конкуренцію, містить сукупність ознак системи, куди входить:
Велика кількість учасників;
Вільний доступ усіх учасників до ринку;
Наявність у учасників ринку комерційної інформації;
Вільне підприємництво та ціноутворення;
Абсолютна мобільність усіх видів ресурсів;
Оптимальний рівень інфляції, безробіття і монополізму.
Проте ідеального ринкового господарства в світі не існує, однак і з певними недоліками ринок діє — поєднує інтереси споживачів і виробників, змушує їх діяти орієнтуючись на потреби один одного. Механізм ринку стимулює освоєння науково-технічних досягнень, зниження затрат, підвищення якості продукції, орієнтує потоки інвестицій та ресурсів. Але при цьому є ряд проблем, які потребують втручання держави, зокрема це: національна оборона, державне управління, енергетичні системи, фундаментальна наука, соціальний захист.
Історія свідчить, що економічні функції держави постійно змінюються, і кожна економічна система має бути гнучкою щодо змін. Виконуючи свої функції, держава має виходити з того, що економіка може розвиватися як самоналагоджувальна система і це об’єктивно визначає загальний характер настанов і рекомендацій урядових рішень. Держава повинна виконувати лише ті функції, здійснення яких не забезпечує ринок Водночас, урядові установи для досягнення державних цілей і забезпечення пріоритетів мають у своєму розпорядженні великий набір методів впливу. Їх використання дає змогу державі, гарантуючи незалежність окремого громадянина, скріплювати суспільство економічними і правовими відносинами, сприяти єдності дій, забезпечувати розвиток освіти, культури, збереження традицій національних особливостей.
Слід зазначити, що у країнах які стабільно розвиваються роль держави в сфері економіки досить значна, змінюються лише акценти економічної політики.
У свій час Кейнс відмічав, що дія ринкових сил може виявитися недостатньою. Коли мова йде про життєздатність суспільства, саме держава повинна визначити можливості виходу з кризової ситуації. Необхідно чітко визначити місце планування і державного регулювання в системі управління в умовах реформування економіки.
Цілі розвитку кожної країни можуть бути різноманітні, але завжди необхідно враховувати, що саме соціальні цілі об’єднують людей в межах країни, тоді як економічні цілі можуть бути загальними і з іноземними суб’єктами (наприклад спільні підприємства, підприємства з іноземним капіталом, транснаціональні корпорації).
Основною метою соціальної політики держави є забезпечення високого рівня якості життя, покращання життєвих стандартів для суспільства, різних його прошарків, включаючи соціальний захист громадян, які за об’єктивними причинами його потребують.
Таким чином прогнозуючи і плануючи, а саме керуючи розвитком матеріального виробництва, необхідно вирішувати соціальні питання, оскільки соціальна напруга зруйнує не тільки економіку країни, а й все суспільство.
Прогнозування і планування становлять дві стадії єдиного послідовного процесу управління економікою.
Перша стадія: прогнозування – враховує аналіз динаміки і фактичного стану внутрішнього і зовнішнього ринку, соціально-економічного розвитку, концепцію соціально-економічного розвитку і перспективу, найважливіші народногосподарські стратегічні програми. Друга стадія: планування – розробку індикативних планів на перспективний період, формування цілей, пріоритетів і пропорцій, розробку бюджетних планів країни та регіонів.
Об’єктом прогнозування і планування є народне господарство країни, всі інституціональні (господарські) одиниці, області, міста, райони. В своїй сукупності об’єкт прогнозування і планування включає: економіку, виробництво, реалізацію, ринкову інфраструктуру, соціальний розвиток.
Суб’єктом прогнозування і планування є держава, що виконує свою економічну функцію регулювання за допомогою використання економічних, правових та адміністративних важелів.
Прогноз у перекладі з грецької означає передбачення, яке базується на певних фактичних даних.
Прогнозування – це наукове дослідження, яке включає всебічний аналіз і вивчення тенденцій розвитку розглянутого процесу в умовах дії об’єктивних законів. Економічний прогноз визначає основні напрями розвитку економіки і відбиває сукупність складних зовнішніх і внутрішніх зв’язків та залежностей між ланками і секторами економіки. Одним із принципів на яких базується прогноз – це принцип системності, де економіка розглядається як єдиний об’єкт і, водночас, як сукупність відносно самостійних напрямків прогнозування.
Прогноз має базуватися на таких основних принципах : цілеспрямованість, системність, наукова обґрунтованість, інформаційна єдність, адекватність прогнозів об’єктивним закономірностям розвитку, альтернативність. Методологія прогнозування пов’язана з великими керованими системами. Наявність прогнозу розвитку певної системи дасть можливість уникнути помилок, випереджаючих або запізнілих рішень, попередити несприятливі та небажані події. Прогнозування охоплює широке коло питань життя суспільства: науково-технічний прогрес; економіку в цілому, міжнародні відносини, перспективи духовного життя людини, демографічні зміни, процеси урбанізації тощо.
Соціально-економічна політика держави суттєво залежить від якості прогнозно аналітичних досліджень. Такі дослідження і прогнози, що розробляються на їх основі, повинні звести до мінімуму непередбачувані та негативні наслідки управлінських рішень, зменшити невизначеність їх кінцевого ефекту.
Тому до прогнозів висуваються певні вимоги, або навіть цілий комплекс вимог:
Високий рівень достовірності прогнозів, або досить високий ступінь ймовірності прогнозних оцінок;
Комплексність, тобто у прогнозі повинна бути надана достатньо повна характеристика всіх важливих сфер економіки і динаміка процесів, що відбуваються у господарській та соціальній сферах життя;
Збалансованість прогнозних оцінок, тобто збалансованість різних структурних блоків прогнозу між собою;
варіативність прогнозу, наявність декількох можливих варіантів перебігу подій;
безперервність прогнозування, тобто прогнози різних періодів повинні бути узгоджені між собою логічно, функціонально і інформаційно.
Прогнози за часом поділяються на короткострокові, середньострокові, довгострокові. В залежності від характеру досліджуваних об’єктів визначають наступні види прогнозів: економічні, природних ресурсів, науково-технічні, демографічні і соціального розвитку.
Розв’язання життєво важливих проблем розвитку суспільства, територій, інституціональних господарських одиниць та обґрунтування для цього напрямів реалізації визначених цілей, тактичних та стратегічних завдань, будується на досягненнях фундаментальної науки та світової практики. В умовах ринкової економіки планування стає у багато разів важливішим, оскільки без глибоких розрахунків, без обґрунтування і передбачення різного роду змін у майбутньому вижити у конкурентній боротьбі дуже важко.
Планування – це процес підготовки управлінського рішення, який базується на обробці наявної інформації і містить конкретні цілі, визначає шляхи їх досягнення шляхом порівняльної оцінки альтернативних варіантів і прийняття найбільш ймовірного з них в очікуваних умовах.
По формі і за змістом планування може бути директивним, індикативним і стратегічним.
Директивне планування являє собою процес розробки планів, які мають силу юридичного закону і містять комплекс заходів, що забезпечують їх виконання. Директивні плани мають адресний характер, є обов’язковими для всіх виконавців, а посадові особи несуть персональну відповідальність за невиконання планових завдань.
Індикативне планування — являє собою процес формування системи параметрів (індикаторів), які характеризують стан і розвиток економіки країни, що відповідають державній соціально-економічній політиці, а також розробку заходів впливу на соціальні та економічні процеси з метою досягнення встановлених індикаторів. Індикативне планування є найбільш вигідним для умов ринкової економіки і поширене у багатьох країнах світу. Індикативний план на відміну від директивного, має рекомендаційний характер.
Стратегічне планування, як правило орієнтовано на довгострокову перспективу і визначає основні напрямки соціально-економічного розвитку держави. Суть стратегічного планування полягає у виборі головних пріоритетів розвитку національної економіки.
Планування в умовах ринкових відносин має індикативний (рекомендаційний) характер. В індикативному плануванні прогноз поєднується з непрямим регулюванням соціально-економічних процесів через розгалужену систему законів і правових актів, що визначають основи діяльності урядових органів. Формування методів регулювання економічних і соціальних процесів перебуває під впливом національних та природних особливостей матеріального і духовного життя суспільства, що відображають відносини людей і речей, культуру, традиції, погляди.
На відміну від прогнозування як методу науково – аргументованого передбачення ймовірних тенденцій і напрямів при розв’язанні стратегічних завдань суспільства, планування являє собою науково обґрунтовану організацію суспільства, соціально-економічного и виробничого процесів у країні, регіоні, галузі, на підприємстві, робочому місці. Між цими поняттями є відмінність і єдність, але підміняти одне з них іншим не коректно. Якщо прогноз дає досить загальні контури намічуваних цілей і способів їх досягнення, то план являє собою систему взаємо узгоджених обґрунтувань, які об’єднані спільною метою та визначають терміни, методи і послідовність досягнення мети, виконання програм, робіт і рішень.
Відхід від директивного управління економікою докорінно змінює планування. В плані мають знайти відображення розв’язання трьох корінних взаємопов’язаних економічних проблем, які притаманні будь-якому суспільству:
Що виробляти,
Як виробляти, тобто за рахунок яких ресурсів;
Для кого призначаються вироблені товари.
Якщо раніше ці проблеми розв’язувалися в плані директивними методами, то в ринкових умовах йдеться про виключно економічні. Таким чином, змінюється функція плану. На місце директивної і розподільчої функції має прийти функція цілеспрямування і орієнтування товаровиробників і споживачів усіх форм власності за допомогою економічних методів. Виходячи з цього, роль урядового плану в умовах вільної ринкової економіки характеризується виконанням таких завдань:
1. Аналіз проблем економіки і формування стратегії їх подолання. Для громадськості план дає інформацію про проблеми, перед якими постає економіка країни, та необхідність їх подолання.
2. Відбиття у плані основних напрямів економічної політики уряду на майбутній період з тим, щоб створити основу для всіх інших планів та дотримання у цей період єдиної економічної політики, щоб запобігти неправильному розподілу ресурсів.
3. Формування економічних орієнтирів для приватного і державного секторів економіки, надання їм можливості ознайомитися з напрямами ділової активності в країні.
4. Координація інтересів різних соціальних груп, територій.
В різних країнах держаний план розроблявся в різних формах, проте можна виділити декілька основних форм плану в залежності від його ролі в управлінні соціально-економічною системою (СЕС).
Для наочності процесу розробки різних форм планів розглянемо їх спрощені схеми. Для цього використовуватимемо конкретні символи.
А – варіанти соціально-економічної політики (бюджетно-податкова, грошово-кредитна, галузева політика)
Z – екзогенні фактори (кон’юнктура світового ринку, курси валют)
Х – можливий стан СЕС.
Оскільки стан СЕС (Х) залежить від політики Центу (А) и від екзогенних факторів, то можна припустити що кожній парі (А, Z) відповідає певний стан Х, тобто Х = f (а, z).
Для наочності процесу розробки різних форм планів розглянемо їх спрощені схеми.
Перший підхід – план розглядається як найбільш раціональний прогноз, вибраний з декількох варіантів (схема 1). Відповідно до цього підходу план являє собою умовний прогноз на майбутнє, в якому не передбачаються жодні заходи з реалізації планових показників. Такий план надає прогноз розвитку СЕС і одночасно висуває окремі цілі, досягнення яких бажано з загальнонаціональної точи зору. В центрі такого плану знаходиться прогностична економетрична модель, розподілена по окремих сферах економіки.
Некеровані Модель Кінцевий Шкала
Екзогенні фактори розвитку СЕС стан СЕС уподобань
Центру
· х = f(z) ·
z x
Схема 1. Структура і механізм функціонування СЕС на основі моделі умовного прогнозу
Другий підхід – план виглядає як інструмент соціально-економічної політики центра (схема 2). В цьому випадку план розглядається як модель, на якій відпрацьовуються залежність між засобами і цілями економічної політики. В центрі такого плану є система моделей міжгалузевих та міжрегіональних зв’язків.
Некеровані Модель Кінцевий Шкала
Екзогенні фактори розвитку СЕС стан СЕС уподобань
Центру
·
z
x = f(a, z) ·
x
·
a
Політика центру
Схема 2. Структура та механізм функціонування СЕС у випадку єдиного планового органу
Третій підхід – план як загальнонаціональний документ, відпрацьований на базі компромісу між усіма зацікавленими сторонами і державними органами (схема 3). В його основі лежать консультації і переговори між державними органами і різними групами впливу відповідно до їх цілей, інтересів та подальшої поведінки.
Таким чином планування в умовах ринкової економіки являє собою організовану діяльність, яка здійснюється центральним плановим органом для:
1) підготовки рішень та заходів, що будуть реалізовуватися центром;
2) узгодження рішень та взаємодії нижчих (локальних) ланцюгів системи управління не тільки центром, а й між собою.
Некеровані Шкала
Екзогенні фактори уподобань
центру
Рішення локальних
органів управління
z
· b1 Модель розвитку Кінцевий стан · СЕС СЕС
x = f(a1,b1,…
…,bn, z) ·
 |
·
· bn U1(x)
a
Шкала уподобань
Локальних органів управління
U1 ··· Un
Схема 3. Структура і механізм функціонування СЕС за розширеною схемою
Разом з тим закінчених теоретичних обґрунтувань, чіткого та однозначного розмежування кращого або гіршого у формах цих управлінь практика належним чином не підтверджує. Справа полягає не тільки і не стільки в системі управління, а в методах і засобах впливу на економічні процеси, вмінні їхнього застосування з урахуванням особливостей історичного і поточного розвитку.
Питання для самоконтролю
Перелічите основні ознаки ринкової економіки
Що є об’єктом і суб’єктом прогнозування та планування?
Поясність доцільність застосування прогнозування та планування в ринковій економіці
Дайте визначення терміну прогнозування
Дайте визначення терміну планування
Яки вимоги висуваються при розробці прогнозів
Назвіть види планування
Який вид планування застосовується при ринковій економіці?
Наведіть приклад застосування директивного планування
В чому полягає суть індикативного планування?
Що таке стратегічне планування
Назвіть основні відмінності в схемах структур та механізмів функціонування соціально-економічних систем