План лекції
1. Промислове виробництво
2. Агропромисловий комплекс
3. Транспортний комплекс
Невід’ємною складовою частиною планування розвитку територій є планування розміщення виробництва.
Планування розміщення виробництва — задача важка і складна як у теоретичному, так і практичному відношенні. Це обумовлено різноманіттям факторів, що впливають на процеси розміщення, їхньою змінюваністю, труднощами кількісного виміру впливу цих факторів і т. д. На здійснення зрушень у розміщенні виробництва звичайно потрібен тривалий час. Помилки в розміщенні виробництва практично непоправні: невдало розміщене підприємство можна закрити, але неможливо перемістити в інше місце.
У процесі планування розміщення виробництва необхідно враховувати, по-перше, специфіку кожної галузі, її технологічні і технічні особливості, характер сировинної бази, матеріалоємність і транспортабельність продукції і т. д.; по-друге, природнокліматичні особливості й економічні ресурси кожного регіону.
Принципи розміщення підприємств в залежності від сфери їхньої діяльності варто підрозділити на загальні, тобто які можна застосовувати до всіх галузей, і на специфічні, галузеві, тобто притаманні окремим галузям або групам галузей.
До числа загальних принципів відноситься забезпечення максимальної економічної ефективності виробництва в галузі. При цьому повинно забезпечуватися одержання необхідного обсягу продукції при найменших витратах праці і засобів. При розміщенні виробництва вивчається і враховується на різних етапах роботи широке коло факторів:
— тип підприємств, намічуваних до будівництва, їхня потужність, стан і перспективи розвитку сировинної бази галузі;
— контингент споживачів;
— стан діючих підприємств і можливості їхнього розширення;
— умови транспортування сировини і готової продукції;
— джерела постачання водою й енергетичними ресурсами;
— можливості кооперування з діючими або намічуваними до будівництва підприємствами даної галузі й інших галузей;
— черговість будівництва пускових комплексів (черг);
— трудові ресурси;
— природнокліматичні і деякі інші фактори.
Однак ступінь впливу окремих факторів у різних галузях неоднакова. Це дає можливість із усього різноманіття факторів виділити вирішальні і сформулювати специфічні галузеві принципи розміщення.
Можна назвати п’ять груп галузей, у яких розміщення підприємств складається під впливом тих або інших факторів.
І група включає галузі, у яких розміщення підприємств визначається насамперед розташуванням джерел сировини. До цієї групи належать металоємні галузі машинобудування, теплові електростанції, а також ряд галузей, де вага готової продукції складає лише невелику частину ваги основної сировини або, інакше кажучи, галузі з високими нормами витрат сировини на одиницю готової продукції.
Так, у цукровій промисловості вага цукру-піску складає 12—16% ваги буряка, у масложировій вага готової продукції складає 4—5% ваги сировини. Транспортування таких видів сировини на тривалі відстані недоцільне, до того ж обмежений і період їхнього збереження. До цієї групи відносяться і галузі, що переробляють швидкопсувну сировину (консервна, виноробна, рибообробна й ін.).
Матеріалоємними є і підприємства лісопильно-обробної і целюлозно-паперової промисловості. На 1 м3 готової продукції витрачається деревини при виробництві клейової фанери 2,3 м3 і целюлози (на 1 т) 5 м3. Частка сировини в собівартості цих продуктів коливається від 50 до 75%. Такі підприємства доцільно розміщати в лісових районах. Частина лісопереробних підприємств створюється на водних магістралях, по яких сплавляється ліс.
При розміщенні підприємств видобувних галузей (залізорудної, нафтової, вугільної й ін.) найбільш важливе значення має раціональне використання родовищ корисних копалин. Кількість розвіданих родовищ звичайно більше, ніж може бути введено в експлуатацію в плановому періоді. У першу чергу в експлуатацію вводять родовища, здатні забезпечити ефективне функціонування видобувних підприємств протягом тривалого часу.
ІІ Група включає галузі, підприємства яких розміщуються в районах споживання виробленої ними продукції. До цієї групи відносяться підприємства, що виробляють багатотоннажну малотранспортабельну продукцію — будівельні матеріали, меблі, цегла, залізобетонні вироби.
Так, вага 1 тис. шт. цегли складає 3—4 т, 1 м3 залізобетону — 2—3 т, тому вартість їхнього перевезення висока. Транспортні витрати на перевезення цегли стають рівними їхньої вартості виробництва під час перевезення на відстань 100 км, а нерудних матеріалів(автотранспортом) — на відстань 30—60 км. Унаслідок громіздкості, а також через втрати значна кількість видів продукції будівельних матеріалів малотранспортабельні. Для перевезень багатьох видів продукції будівельних матеріалів необхідний спеціалізований транспорт. Підприємства цієї галузі будуються у всіх районах споживання, і 85—90% їхньої продукції споживається в місцях розміщення виробництва або прилеглих районів.
Теплові електростанції, що працюють на високосортних видах палива (мазуті, природному газі, висококалорійному куті), що вимагають менших витрат на транспортування, можуть розміщатися й у районах енергоспоживання.
Розміщення нафтопереробних заводів в умовах швидкого розвитку високоекономічного трубопровідного транспорту здійснюється переважно в районах найбільшого споживання нафтопродуктів. У районах споживання розміщаються і заводи по виплавці олова і деяких рідкоземельних металів. Їхні родовища зазвичай невеликі, тому створення заводів на базі окремих родовищ економічно невигідно. У цю групу входять і галузі, вага готової продукції яких значно перевищує вагу основної сировини: хлібопекарська, кондитерська, лікеро-горілчана, пивоварна, з виробництва безалкогольних напоїв і деякі інші.
ІІІ група — Галузі, підприємства яких розміщаються під впливом такого фактора, як наявність відповідних трудових ресурсів. Тут варто обмовитися, що наявність трудових ресурсів має істотне значення і для підприємств інших груп галузей промисловості. Однак для даної групи наявність трудових ресурсів є головним, визначальним фактором.
Група неоднорідна за своїм складом. Сюди, по-перше, відносяться такі трудомісткі галузі, як точне машинобудування, приладобудування, переробка полімерних матеріалів, підприємства електровакуумної промисловості. Вони тяжіють до наявності кваліфікованої робочої сили, до місць зосередження наукових установ. По-друге, у цю групу входять підприємства ряду галузей, розташовані з метою кращого використання трудових ресурсів.
Це підприємства текстильної, трикотажної, швейної, взуттєвий, галантерейної і деяких галузей харчової промисловості. Розміщення таких підприємств, наприклад, у Донбасі й інших подібних центрах, де в металургійних, коксохімічному виробництвах і на підземних роботах зайняті в основному чоловіки, дає можливість розв’язати проблему зайнятості жінок.
Важливе значення має поліпшення використання трудових ресурсів у середніх і малих містах. Трудові ресурси цих міст недостатні для розміщення складних висококваліфікованих виробництв. У таких містах доцільно розміщати підприємства обробної промисловості й вузькоспеціалізовані виробництва з обмеженим попитом на робочу силу, що кооперуються з підприємствами промислових центрів.
IV група — це галузі, що тяжіють до джерел палива або електроенергії.
До енергоємних виробництв прийнято відносити галузі, де на одного працівника витрачається від 200 до 1400 тис. кВт/ч електроенергії. Великий вплив енергетичного фактора на розміщення підприємств алюмінієвої промисловості. На виробництво 1 т алюмінію в середньому витрачається близько 20 тис. кВт/ч електроенергії. Сюди ж відноситься виробництво магнію, цинку, палива. До районів дешевої електроенергії тяжіє виробництво електроферосплавів кольорових металів методом електролізу й ін. До джерел палива тяжіють теплові електростанції і деякі галузі хімічної промисловості. Наприклад, на підприємствах синтетичного волокна на одного працівника витрачається 95 т умовного палива. Якщо брати однакові відстані, то транспортні витрати на доставку палива в 6 разів більше, ніж сировини, і в 5,5 рази перевищують витрати на перевезення готової продукції.
V група — галузі, де на розміщення підприємств визначальний вплив роблять два або кілька факторів.
У чорної металургії на виробництво 1 т чавуна витрачається 3—4 т сировини і палива. Найбільш сприятливі для розміщення таких підприємств пункти, де мається і сировина, і паливо. Якщо таких умов немає, то підприємство розміщається між джерелами сировини і палива або як поряд з джерелом сировини, так і поряд з джерелом палива, для того щоб використовувати транспорт в обох напрямках. Великі хімічні комплекси споживають величезну кількість сировини, електроенергії і води. На 1 т штучного волокна витрачається 6—7 т сировини та 18—19 кВт/год електроенергії. Сучасна хімічна промисловість стала найбільшим споживачем води. На 1 т таких продуктів, як аміак, ацетилен, поліетилен, капролактам, витрачається більше тисячі кубометрів води. Для скорочення витрат свіжої води необхідно розширювати повторне і багаторазове її використання. Таким чином, хімічні комплекси доцільно розміщати в районах, де мається сполучення всіх цих факторів сировини, електроенергії і води (наприклад, у Західному і Східному Сибіру). Водночас слід враховувати, що будівництво газо — і нафтопроводів, які здешевлюють транспортування цих видів сировини, послабляє дію сировинного фактора і розширює коло можливих пунктів розміщення хімічних підприємств.
У цю групу входять і підприємства тих галузей, де вага готової продукції і вага сировини приблизно збігаються (борошномельна, бавовнопрядильна, цукрорафінадна, молочна й ін.). При визначенні пунктів розміщення таких підприємств поряд з витратами на виробництво готової продукції враховуються транспортні витрати як на доставку сировини до місць виробництва, так і на доставку готової продукції до споживача. Підприємства зазначених галузей можуть бути розміщені й у районах споживання, і в джерел сировини або в пунктах між джерелами сировини і районами споживання. Можливі випадки, коли їхнє розміщення в ряді пунктів дає однакову економічну ефективність.
У галузях, що беруть участь у міжнародному поділі праці або таких, що поставляють значну кількість продукції на експорт, планування розміщення підприємств здійснюється з урахуванням цих моментів. У галузях, що виробляють багатономенклатурну продукцію, як правило, необхідно підрозділяти підприємства на кілька однорідних груп.
Другою найважливішою після промисловості галуззю матеріального виробництва є Сільське господарство.
На розміщення сільськогосподарського виробництва суттєво впливають природнокліматичні фактори. Оброблення тих або інших рослинницьких культур обмежено визначеними зонами. Завдяки прогресові науки зони поширення багатьох культур (технічних, овочевих, фруктових) розширилися за рахунок освоєння посушливих районів і пустель, а також просування на північ. Однак розвиток науки поки в стані лише послабити і зменшити вплив природних факторів, але не усунути них. Сказане, хоча в меншому ступені, відноситься і до тваринництва. Зоотехнічні особливості порід тварин значно впливають на їхнє поширення по зонах.
У сільському господарстві одержати найбільшу кількість продукції при найменших витратах можливо лише за умови раціонального використання землі. Це найважливіша, хоча і не єдина умова підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва. Воно вимагає у певних пропорціях сполучати друг із другом рослинницькі культури, впроваджувати наукові сівозміни, що відповідають умовам тієї або іншої зони. Необхідність кооперування одних галузей з іншими диктується також задачею повного використання отриманої продукції, сезонністю сільськогосподарського виробництва. Тісний зв’язок існує між землеробством і тваринництвом, хоча форми прояву цього зв’язку в різних районах країни неоднакові.
Галузева спеціалізація в сільському господарстві здійснюється по-іншому, чим у промисловості. У сільському господарстві галузі основної спеціалізації (зернове, овочеве, буряківництво і т. д.) кооперуються з виробництвом продуктів неосновної спеціалізації. Вони пристосовуються до основного виробництва, доповнюють його. Своєрідність спеціалізації в сільському господарстві, органічний зв’язок основних і галузей, що доповнюють, повинні повною мірою враховуватися при плануванні розміщення сільськогосподарського виробництва.
Чималий вплив на розміщення сільськогосподарського виробництва робить транспортний фактор. Для сільськогосподарського виробництва характерна велика просторова розкиданість. Особливо вона властива землеробству й у меншому ступені — тваринництву. Вироблені сільським господарством первинні продукти рослинного і тваринного походження, як правило, є дуже матеріалоємними, тому доставка продукції сільського господарства до місць споживання або переробки вимагає значних транспортних витрат. Отже, на розміщення ряду сільськогосподарських культур вирішальний вплив робить розташування міських і промислових центрів, що споживають продукцію сільського господарства.
В даний час усе більш нагальною стає розробка науково обґрунтованих проектів розміщення галузей сільського господарства в порайонному і зональному розрізі. Раціональне розміщення сільськогосподарського виробництва забезпечить одержання запланованого обсягу продукції при мінімальних сумарних витратах на виробництво, транспортування і капітальні вкладення.
Економічні райони різноманітні за природнокліматичними умовами, розмірам запасів корисних копалин і ступеня їхнього освоєння, ступеня забезпеченості трудовими ресурсами, за характером спеціалізації, рівню розвитку і концентрації промислового і сільськогосподарського виробництва і забезпеченості засобами транспорту. Незважаючи на ці розходження, господарство кожного району складає єдиний комплекс. При розробці територіальних планів розміщення виробництва необхідно керуватися наступними принципами.
1. Підвищення економічної ефективності виробництва економічного регіону.
2. Забезпечення комплексного розвитку на основі раціонального використання природних, трудових і економічних ресурсів, що є в економічному регіоні.
3. Здійснення міжгалузевої спеціалізації (тобто створення спеціалізованих підприємств для обслуговування різних галузей) і міжгалузевого комбінування виробництва.
4. Забезпечення раціонального формування промислових вузлів на території економічного району.
5. Встановлення оптимальних економічних зв’язків — внутрішньорегіональних і міжрегіональних.
Розробка схем і планів розміщення виробництва виходячи з зазначених принципів дає можливість кожному економічному районові зайняти науково обґрунтоване місце в суспільному поділі праці й ефективно використовувати сировинні, матеріальні, трудові й інші ресурси, якими володіє район.
На сучасному етапі розвитку економіки важливе значення має планування роботи і Розвитку транспорту. Транспорт поєднує всі галузі народного господарства і райони в єдине господарське ціле. Виробничий процес будь-якої галузі народного господарства завершується тільки тоді, коли транспорт доставить продукцію з місця її виробництва до місця споживання. Для забезпечення потреб транспорту працюють цілі галузі промисловості — транспортне машинобудування, суднобудування, літакобудування, автомобілебудування.
Після певного кризового періоду високі темпи промислового виробництва, залучення в господарський оборот нових територій, розвиток спеціалізації і кооперування виробництва, розширення міжнародних економічних зв’язків невпинно збільшують обсяги перевезень вантажів та пасажирів.
Таблиця 6.1.
Перевезення вантажів та пасажирів усіма видами транспорту України за 1990 – 2005 роки
| 1990 | 1995 | 2000 | 2003 | 2004 | 2005 | |
| Перевезення вантажів, млн. т | ||||||
| Перевезення пасажирів, тис. чол. |
Тому важливе значення має скорочення вартості перевезень шляхом поліпшення розміщення продуктивних сил по районах країни (наближення обробної промисловості до джерел сировини і палива, комплексний розвиток і спеціалізація економічних районів і т. п.), розвиток транспорту на базі новітніх досягнень науки і техніки, розподіл перевезень по видах транспорту відповідно до техніко-економічних особливостей кожного з них, встановлення оптимальних господарських зв’язків між підприємствами, удосконалення управління транспортним процесом.
Другою найважливішою задачею планування транспорту є досягнення пропорційності між розвитком транспорту і економіки в цілому. Вона виражається у відповідності обсягів перевезень розмірам промислового і сільськогосподарського виробництва, розвиткові зовнішнього і внутрішнього товарообігу, господарських і культурних зв’язків, розміщенні продуктивних сил по регіонах країни. З іншого боку, галузі промисловості повинні забезпечувати потреби транспорту в матеріальних засобах (локомотивах, судах, автомобілях, паливі і т. п.).
Пропорційність у розвитку окремих видів транспорту забезпечує підвищення ефективності всієї транспортної системи, більш повне задоволення потреб у перевезеннях і оптимальні розміри транспортних витрат.
Сфера застосування усіх видів транспорту визначається їхніми техніко-економічними особливостями. До них відносяться:
— можливості розміщення шляхів сполучення (наприклад, відсутність рік і морів);
— умови експлуатації (не кожен вид транспорту може працювати узимку, при будь-яких погодних умовах);
— пропускна і провізна спроможність (не усі види транспорту можуть забезпечити великі потоки вантажів і. пасажирів або одночасне відправлення великої партії вантажів і пасажирів), а також різні швидкості і вартість перевезень.
Залізниці найбільш ефективні при перевезеннях масових потоків вантажів на далекі відстані незалежно від кліматичних і природних умов. Морський транспорт незамінний для масових міжконтинентальних перевезень, також перевезень у районах Далекого Сходу і Крайньої Півночі, де немає інших видів транспорту.
Річковий транспорт найбільш ефективний для перевезень касових, особливо сезонних, вантажів у районах, що тяжіють до внутрішніх водних шляхів. Автомобільний транспорт, при наявності інших видів транспорту, доцільно застосовувати для внутрірайонних перевезень па короткі відстані (до 50-100 км).
Трубопровідний спеціалізований транспорт застосовується для транспортування нафти і нафтопродуктів, причому для сирої нафти він ефективний у всіх випадках, а для нафтопродуктів — при значних обсягах перекачування від виробництва до пунктів споживання. Повітряний транспорт покликаний забезпечувати далекі пасажирські перевезення, а також перевезення швидкопсувних, особливо коштовних вантажів і вантажів у малодоступні для інших видів транспорту місця.
Всі елементи кожного виду транспорту повинні відповідати один одному — пропускні здібності залізничних перегонів і станцій, флоту і портів, потужності ремонтних підприємств і обсяг ремонтних робіт і т. і. Це дозволяє максимально використовувати кожен вид транспорту, забезпечувати безперебійну роботу і підвищує ефективність основних транспортних засобів і капіталовкладень.
У планах розвитку транспорту передбачається кілька видів кількісних і якісних показників :
Показники, що визначають обсяг роботи транспорту — вантажообіг і пасажирооборот;
Протяжність автомобільних доріг;
Технічна готовність рухомого складу;
Введення в експлуатацію шляхів.
Питання для самоконтролю
1. Назвіть основні принципи розміщення промислових підприємств
2. Які фактори враховуються при розміщенні промислового виробництва
3. На скільки груп і за якими ознаками можна згрупувати розміщення виробництв.
4. Які підприємства належать до 1,2,3,4,5 груп.
5. Які особливості розміщення сільськогосподарського виробництва
6. Які основні завдання вирішуються при розміщенні транспортних підприємств
7. Назвіть основні особливості застосування видів транспорту в різних регіонах