Однією з причин низького рівня ефективності сільськогосподарського виробництва в Україні є затяжний період переходу до ринкової економіки. Адміністративно-командні методи управління вичерпали себе, а нові своєчасно не задіяні. Багатьох з негативних явищ можна б було уникнути, якщо не сприймати ринок як саморегулюючу систему без будь-яких втручань з боку держави, що й було доведено практикою господарювання.
У країнах з економічно розвинутою системою господарювання ринок розглядається як ефективно регулююча система, що вписується в певну модель. Залежно від цього державі відводиться відповідна роль. Досвід свідчить, що функціонування ринкового середовища без контролю з боку держави за розвитком виробництва і соціальної сфери неможливе. Такий контроль має передбачати захист інтересів вітчизняного товаровиробника від іноземних імпортерів, здійснення пільгової податкової політики, гарантії збуту виробленої продукції тощо. Стосовно зернопродуктового підкомплексу урядову політику слід розглядати у таких напрямках: торгівельна політика, ціноутворення, приватизаційна політика.
На сучасному етапі розвитку АПК взаємовідносини між його ланками мають переважно конфронтаційний характер. Існуючі протиріччя між сільськогосподарськими й переробними підприємствами, посилені невиваженими заходами державного регулювання і нерозвинутим ринковим середовищем, погіршують показники соціально-економічної ефективності їх діяльності, що неприпустимо з огляду на виняткову роль АПК у становленні національної безпеки країни, зокрема таких її складових, як економічна та продовольча безпека. Проблема ускладнення взаємовідносин між різними сферами АПК значною мірою зумовлюється дією макроекономічних чинників, і її вирішення є прерогативою центральних органів управління.
Вирішення питання вдосконалення економічних взаємовідносин між виробниками зерна та його переробниками вимагає тісної взаємодії центральних і місцевих органів виконавчої влади та самоврядування, раціональне поєднання загальнодержавних інтересів з інтересами та особливостями регіону, ефективного використання його природно-ресурсного, трудового, виробничого та науково-технічного потенціалу.
Елімінуючи дію зовнішніх організаційно-економічних факторів, аналіз відносин між виробниками зерна та його переробниками виявляє, що основні протиріччя між ними виникають у питаннях ціноутворення на сировину й виконання договірних зобов’язань. Наслідками цих протиріч є відповідно диспаритет цін між сільськогосподарською та промисловою продукцією (табл. 3.9), від якого потерпають сільськогосподарські товаровиробники, прибутки яких не забезпечують умов для розширеного відтворення виробництва, а також криза неплатежів, яка погіршує становище сільськогосподарських підприємств [155].
Таблиця 3.9
Диспаритет цін у виробничій та переробній галузях зернопродуктового підкомплексу Львівської області
Вид продукції |
Собівартість продукції, грн./т |
Ціна продукції, грн./т |
Ціна в перерахунку на зерно, грн./т |
Прибуток виробника в перерахунку на зерно, % |
|
Зерно |
750 |
1000 |
1000 |
33,3 |
|
Борошно |
1147,5 |
2400 |
1440 |
25,5 |
|
Крупи |
1155,8 |
2800 |
1530 |
32,4 |
|
Макаронні вироби |
1082,5 |
3360 |
2095 |
93,5 |
|
Хлібобулочні вироби |
1043,2 |
1890 |
1229 |
17,8 |
|
Відсутність виваженої державної політики та монопольний тиск з боку нових структур стосовно формування цін в умовах нестабільної економіки погіршило еквівалентність обміну між продукцією сільського господарства і промисловості. За умов значного подорожчання матеріально-технічних ресурсів (від 7% собівартості у 1999 році до 16,2% у 2003 році) доходи від реалізації сільськогосподарської сировини не забезпечують виробничі потреби аграрного виробництва. Зокрема, за 1996-2003 рр. спроможність купівлі дизельного пального виробниками зерна зменшилась у чотири рази. Темпи зростання оптових цін на продукцію тракторного та сільськогосподарського машинобудування були навіть вищими, ніж у цілому по машинобудуванню за 1997-2003 рр., що визначило стійку тенденцію до зниження обсягів виробництва тракторів і сільськогосподарських машин через відсутність платоспроможного попиту. У свою чергу це призвело до скорочення машинно-тракторного парку сільськогосподарських підприємств майже на 30% (табл. 3.10).
Таблиця 3.10
Парк тракторів, комбайнів і вантажних автомобілів у сільськогосподарських підприємствах Львівської області, шт.
Вид техніки |
1996 р. |
1998 р. |
1999 р. |
2000 р. |
2001 р. |
2002 р. |
2003 р. |
Трактори |
12537 |
10698 |
9992 |
9194 |
9020 |
7933 |
6409 |
Зернозбиральні комбайни |
3017 |
2745 |
2695 |
2598 |
2377 |
2099 |
1951 |
Вантажні автомобілі |
10956 |
9677 |
9012 |
8207 |
7366 |
5794 |
4932 |
Не менш гострою для виробників зерна виявилася криза неплатежів як закономірна реакція економічної системи монополізованого типу на механізм саморегуляції економіки. Зернопереробні підприємства ДАК “ Хліб України” використовують своє монопольне становище переважно у власних інтересах (необґрунтована відмова приймати сировину на переробку, зниження якості (завищення класу) зерна, затримка оплати за нього тощо), посилаючись на програму державних закупівель, приймають суб’єктивні рішення щодо строків і порядку оплати, а також умови приймання зерна на зберігання.
Розглянуті вище проблеми у взаємовідносинах між ланками АПК негативно впливають на діяльність сільськогосподарських товаровиробників. Природною їх реакцією за таких умов є створення власних зернопереробних потужностей, будівництво зерносховищ і відкриття торговельних точок. Однак у цьому разі погіршується ресурсне забезпечення високопотужних підприємств.
Першопричиною протиріч, що склалися у взаємовідносинах між сільськогосподарськими й переробними підприємствами, є зниження рівня основних економічних показників, що супроводжує діяльність підприємств в умовах невизначеності, нестабільності і ризику. Суб’єкти господарювання знаходяться під тягарем негативного впливу як зовнішніх, так і внутрішніх чинників, що, у свою чергу не дає змоги задіяти внутрішньовиробничі резерви підвищення ефективності виробництва. Відсутність чітких стратегічних цілей і тактична орієнтація на тимчасові вигоди руйнує встановлені зв’язки в межах традиційних сировинних зон. Отже, адміністративно покращити взаємовідносини між виробниками і переробниками сільськогосподарської продукції практично неможливо, а засобом вирішення проблеми в даному контексті буде лише економічне зростання як сільськогосподарських, так і переробних підприємств на фоні зміцнення ринкових відносин. При цьому вирішальну роль у забезпеченні сприятливих умов для конкуренції повинна відігравати держава за рахунок практичної реалізації виважених заходів регулювання ринку.
Після приватизації КХП на Львівщині залишилося три державних підприємства, які знаходяться у Львові та Стрию і надалі належатимуть ДАК “Хліб України”. Доцільно, на нашу думку, контрольний пакет акцій одного з цих підприємств передати облдержадміністрації. Це дасть змогу, з урахуванням норм споживання хлібопродуктів і чисельності населення, зробити розрахунок обсягу продовольства, необхідного для стабільного й достатнього забезпечення населення досліджуваної області та здійснення цільової переробки зерна. На основі зроблених розрахунків обласна адміністрація може проводити тендер серед сільськогосподарських товаровиробників на право постачання зерна, гарантуючи при цьому своєчасну оплату протягом всього періоду дії контракту. Частину додаткових прибутків, отриманих КХП поза цільовою переробкою (надання послуг з переробки зерна комерційним структурам та ін.), доцільно витрачати на адресну допомогу найбіднішим верствам населення області.
Разом з трансформуванням державних зернопереробних підприємств у підприємства ринкового типу є розвиток існуючих і створення нових малих зернопереробних підприємств. Нарощування зернопереробних потужностей сприяє ефективному використанню місцевого ресурсного потенціалу, розвитку конкурентного середовища, зміцненню економіки сільськогосподарських підприємств. Становлення і розвиток малих підприємств вимагає сприятливих умов і гарантій з боку держави, однак нинішня система оподаткування доходів підприємств не передбачає пільг для малого бізнесу. Необхідно прийняти закони, які визначатимуть належне місце сектора малих підприємств у новому ринковому середовищі.
Значний стабілізуючий вплив на вдосконалення виробничих відносин між сферами виробництва й переробки зерна може забезпечити дієва інтеграція партнерів агропромислового комплексу, зокрема шляхом створення кооперативних об’єднань сільськогосподарських товаровиробників. Так, скооперувавши ТзОВ “Еколан”, яке спеціалізується на переробці сільськогосподарської продукції та має власну торговельну мережу, з ТзОВ “Агролан” (яке займається виробництвом сільськогосподарської продукції та має власний парк сільськогосподарської техніки) можна значно зменшити диспаритет у прибутках (див. табл. 3.9) між зерновиробниками та його переробниками.
Співробітництво у реалізації сільськогосподарської продукції і створення зернопереробних потужностей підвищує дохідність сільськогосподарських підприємств приблизно на 23%, зменшує ризик від цінових коливань на зерновому ринку, гарантує членам кооперативу своєчасну оплату за продукцію.
Створення нових зернопереробних підприємств у Львівській області вимагає критеріального підходу до виявлення й оцінки територіальних резервів кожного району. На основі визначених у попередньому розділі сировинних зон області, аналізу територіального розміщення зернопереробних підприємств і коефіцієнта використання локальних зернопереробних потужностей визначимо потенційні можливості кожного району щодо створення нових і розвитку існуючих зернопереробних підприємств. При цьому основними критеріями оцінки є параметри сировинної бази (кількісні та якісні показники); ринки збуту продукції зернопереробки (територіальна віддаленість, транспортні умови, наявність суміжних галузей та ін.); існування та позиції конкурентних підприємств; забезпечення району трудовими ресурсами; власні потреби сільськогосподарських підприємств у кормах з урахуванням територіальної спеціалізації району на розвитку тваринництва тощо.
Наприклад, у Бродівському районі параметри сировинної бази дозволяють збільшити зернопереробні потужності, однак нарощування обсягів виробництва борошна в даному випадку недоцільне. Це пояснюється територіальною наближеністю до КХП суміжних районів (Буський, Радехівський, Кам’янка-Бузький). Крім того, одним із факторів, що визначають територіальну локалізацію борошномельних підприємств, є наявність суміжних галузей, які використовують борошно як сировину для власного виробництва. Недостатня кількість таких підприємств і набагато дешевше транспортування зерна, порівняно з борошном, робить недоцільними капітальні вкладення у будівництво нових і розширення існуючих борошномельних підприємств у Бродівському районі. Водночас виробництво круп є перспективним для даного району, а вирішальним для цього є сировинний фактор. Зокрема урожайність гречки у Бродівському районі у 2001 році становила 11,7 ц/га, при середньообласному значенні – 5,9 ц/га (додаток П), а специфіка виробництва більшості круп (вихід – 50-60% ваги зерна) зумовлює доцільність розміщення крупорушок поблизу місць вирощування зернових культур, що значно здешевлює транспортування готової продукції.
На підставі результатів аналогічної оцінки стосовно всіх районів Львівської області узагальнимо результати дослідження у вигляді таблиці (додаток Р), де визначаються найбільш доцільні напрямки й асортимент виробництва продукції зернопереробки та продукція, виробництво якої буде неефективним для новостворених підприємств даного району.
Вирішальна роль у забезпеченні паритетності цін між сільськогосподарською і промисловою продукцією має покладатися на державу. Питання цін і ціноутворення в умовах формування ринкових відносин є надзвичайно важливою проблемою, яка вимагає контролю з боку держави як щодо доступності цін для споживачів, так відшкодування витрат виробника.
Якщо державні програми регулювання аграрного ринку у США і країнах ЄС [158, с.77-80] пов’язані з проблемою перевиробництва продукції, то в Україні основною проблемою є її дефіцит. З метою досягнення еквівалентності обміну можуть використовуватися найрізноманітніші механізми регулювання ціноутворення в АПК. Такими механізмами можуть бути: регулювання цін на засоби виробництва та послуги, що надаються сільському господарству промисловістю; запровадження системи цін підтримки й еквівалентних цін на сільськогосподарську продукцію; система індексації дотації шляхом адресної допомоги категоріям населення із найменшими доходами та ін. Зважаючи на те, що жорсткий контроль за цінами на сільськогосподарську продукцію з боку держави не стимулює зростання її виробництва, заходи державного регулювання повинні здійснюватися за допомогою ринкових важелів, мати виважений характер з мінімальним адміністративним втручанням, необхідність якого на сучасному етапі зумовлена особливостями перехідного періоду в Україні.
Регулюючи доходи сільськогосподарських товаровиробників, а не ринкові ціни, держава спроможна забезпечити достатній рівень прибутковості аграрного виробництва і стимулювання збільшення обсягів пропозиції сільськогосподарської продукції. Ціни на зерно повинні формуватися залежно від існуючого попиту на нього та пропозиції на зерновому ринку. Барометром зміни ринкових цін є товарна біржа.
З метою запобігання різкій зміні цін на біржовому ринку, яка може суттєво зашкодити виробничій діяльності зернопереробних підприємств, держава повинна регулювати попит і пропозицію шляхом державних закупівель сільськогосподарської продукції та реалізації її на ринку у відповідний момент. З цією метою при Державній комісії з формування ринку продовольства був створений інтервенційний фонд.
Згідно з Положенням “Про Державний інтервенційний фонд стабілізації зернового ринку в Україні” [95, с.11] його основними цілями є:
Забезпечення поступового переходу до саморегулювання ринку продовольчого зерна;
Забезпечення продовольчої безпеки держави шляхом створення державних запасів продовольчого зерна;
Підтримка вітчизняних виробників зерна шляхом забезпечення стабільного рівня цін на ринку продовольчого зерна протягом року;
Сприяння збільшенню обсягів виробництва продовольчого зерна;
Регулювання регіональних зернових ринків;
Підтримка доступного для споживачів рівня цін на зерно і зерно продукти.
Фонд створюється на дворічний термін. Стабілізаційне втручання (купівля або продаж зерна) здійснюється у разі, коли відхилення поточної біржової ціни перевищує 15% від встановленого рівня протягом 30 діб. Після цього терміну фонд здійснює стабілізаційні заходи шляхом продажу або купівлі зерна на товарних біржах відповідних регіонів через уповноважені брокерські контори, які визначаються шляхом відкритого конкурсу. Обсяги стабілізаційних заходів затверджуються Державною комісією по формуванню ринку продовольства за обґрунтованим поданням Міністерства АПК, погодженим з іншими зацікавленими міністерствами [95, с.11].
Стосовно забезпечення паритетності цін між сільськогосподарською та промисловою продукцією їх формування повинно здійснюватись на основі критерію рівновигідності всіх учасників вертикальної інтеграції. Для цього необхідно у всіх галузях народного господарства запровадити єдину методику обчислення норми прибутку. Цьому передує введення еквівалентних цін, що формуються на основі середньої норми прибутку на авансовий капітал. На відміну від рентабельності, яка визначає ефективність поточних витрат, норма прибутку дає змогу визначити ефективність використання вкладеного капіталу. За нормами прибутку можна порівнювати ефективність використання капіталу у всіх структурних ланках АПК. У разі реалізації продукції за ціною, нижчої від еквівалентної, товаровиробникові має відшкодовуватись різниця між еквівалентною й середньою ринковою або заставною ціною. Виникає необхідність формування у бюджеті спеціального фонду регулювання доходів сільськогосподарських товаровиробників. На наш погляд, ці функції доцільно здійснювати в межах інтервенційного фонду.
Для збільшення обсягів пропозиції зерна держава може встановлювати квоти на виробництво і реалізацію продукції, однак для цього необхідно прийняти ринкові статути, в яких регламентуються обсяги й умови цінового стимулювання понадпланової продукції.
Важливою функцією держави є захист вітчизняного ринку від надмірного імпорту. Це вимагає здійснення додаткових антидемпінгових заходів шляхом розробки і прийняття відповідних законодавчих актів. Для захисту економічних інтересів вітчизняних виробників зерна важливим є формування внутрішніх цін з урахуванням цін світового ринку. Вирішенню цього питання сприятиме розвиток зовнішньоекономічних відносин України, зокрема збільшення експорту зерна [152].
За умов, коли держава не в змозі виділити кошти на дотоціювання сільськогосподарської продукції, виходом із цієї ситуації є надання пільгових кредитів сільському господарству. Це, у свою чергу, вимагає чіткого контролю за одержанням, використанням й поверненням таких кредитів. Для цього доцільно запровадити в сільськогосподарських підприємствах практику нормування оборотних коштів і складати на реальній основі поточні фінансові плани, які є підставою для укладання кредитних угод з банками. Отримання гарантій дасть можливість банкам певною мірою залучитись до управління кредитними ресурсами, сприяти подальшому розвитку виробництва на основі особистої зацікавленості.
Реформування фінансово-кредитного механізму має забезпечити перетворення банків у рівноправних партнерів господарських організацій та підприємств. Процентні ставки та інші умови надання позик повинні не встановлюватися банками, а визначатись на основі взаємоугод, укладених з клієнтами. Це вимагає від держави зменшення ролі монетарних методів регулювання економіки.
Міжгосподарський кредит, який на сучасному етапі є вимушеною і найбільш прийнятною формою взаєморозрахунків між виробниками зерна та його переробниками, вимагає державного контролю й дієвих заходів щодо порушників договірної дисципліни. Для подолання платіжної кризи необхідна реструктуризація боргів підприємств з метою розблокування їхніх розрахункових рахунків. Взаємозаліки, які підтримує держава, є тимчасовим заходом щодо розблокування неплатежів, оскільки їх наслідком є ненадходження податків до бюджету. Ефективнішими заходами виходу з платіжної кризи могло б бути застосування вексельного і чекового обігу, ухвалення закону про право продажу боргів, запровадження механізмів банкрутства підприємств.
Загалом, у плані реформування фінансово-кредитного механізму держава повинна спрямовувати свої зусилля на вдосконалення законодавчої й нормативної бази інвестиційної сфери, розширення традиційних і запровадження нових методів кредитування (лізинг тощо), забезпечення належних умов фінансування та кредитування малих підприємств, створення сприятливого інвестиційного клімату для іноземного капіталу.
Потребує змін і податкова політика держави. Надмірний податковий тиск спричинив погіршення економічного становища сільськогосподарських підприємств при одночасному розширенні масштабів тіньового сектора економіки. Необхідно невідкладно здійснити заходи, спрямовані на створення сприятливих умов для економічного зростання. Це вимагає диференційованого підходу до суб’єктів оподаткування та спрощення й уніфікації існуючих податків.
Удосконалення економічних відносин між сільськогосподарськими й переробними підприємствами вимагає змін у структурі маркетингових каналів купівлі-продажу зерна, вагому частку серед яких повинна зайняти біржова торгівля. Це дасть змогу формувати ринкові ціни на зернові культури, наблизивши їх до рівня світових, що сприятиме зменшенню диспаритету цін між сільськогосподарською та промисловою продукцією і дозволить сільськогосподарським товаровиробникам підвищити ефективність виробництва. Крім того, біржова торгівля може сприяти включенню тіньового ринку в систему оподаткування.
Основними заходами активізації біржової торгівлі, на нашу думку, є:
Виважене державне втручання у роботу бірж;
Розроблення і впровадження механізму фінансування сезонних сільськогосподарських робіт;
Опрацювання і впровадження системи розрахункових палат;
Створення умов для залучення якомога більшої кількості клієнтів.
Держава повинна послабити свій вплив на регулювання біржової діяльності, що виявляється в маніпулюванні обсягами пропозиції та рівнем цін. Це особливо помітно в період проведення кампанії з виконання державного замовлення на закупівлю зерна. Центральні органи державної влади повинні адекватно реагувати на свавільні заборони окремих держадміністрацій на вивезення зерна за межі регіону. Вільне переміщення зерна територією України є важливою умовою ефективного розвитку зернопереробних підприємств Львівщини.
Розвиток біржової торгівлі значно полегшує управлінські функції держави. Орієнтація на реальне співвідношення попиту і пропозиції зерна дає підстави державі здійснювати обґрунтовані й виважені заходи щодо регулювання зернового ринку, доходів виробників зерна, здійснювати трансферні платежі тощо. Через товарну біржу держава може збалансувати попит та пропозицію зерна шляхом державних закупівель і реалізації його через біржі із державних ресурсів у період підвищення попиту.
На товарних біржах необхідно розробити і впровадити власну систему розрахункових палат. Україна вигідно відрізняється від інших пострадянських країн щодо існування розрахункового центру при НБУ, який дає змогу за допомогою електронної пошти оперативно здійснювати розрахунки. Однак у цьому випадку складно проконтролювати грошові потоки. Розрахункова палата при Верховній Раді України відслідковує бюджетні надходження і видатки, що є основою для здійснення фіскальної політики держави. Існування біржової системи аналогічних розрахункових палат дає можливість біржам здійснювати дієвий контроль за своєчасним надходженням коштів до товаровиробників за реалізоване зерно, чітко розмежовувати грошові кошти біржі й учасників біржової торгівлі, уникати зловживань та створити чітку систему контролю за виконанням укладених угод.
Проблеми фінансування сезонних робіт і залучення більшої кількості клієнтів до участі у торгах можна вирішити завдяки використанню форвардної технології біржової торгівлі. Це вимагає розробки стандартизованого форвардного контракту та правил роботи з ним, а також типових умов, за якими укладаються форвардні угоди. Стандартизація й уніфікація цих контрактів дасть змогу уникнути розбіжностей трактувань умов угоди і наблизити форвардний контракт за своїми основними параметрами до ф’ючерсного, де предметом торгівлі є лише ціна. Форвардні умови особливо привабливі для зернопереробних підприємств, оскільки вони певною мірою страхують від змін ціни і гарантують придбання або збут продукції.
Складнішою проблемою на шляху широкого впровадження форвардних угод є відсутність ліквідних застав (за європейськими зразками) у виробників зерна. Експортери, які спроможні на форвардних умовах купувати майбутній урожай зернових культур, прагнуть отримати гарантії згідно з міжнародними стандартами. Виходом із цього становища є, на нашу думку, створення при біржах гарантійних фондів, що дасть змогу вирішити проблему фінансування сезонних робіт. Джерелом формування цих фондів може бути фінансова допомога та кредити, які Україна отримує від закордонних організацій і спрямовує на закупівлю техніки й інших матеріальних ресурсів. Забезпечення біржових гарантій значно підвищить ефективність використання цих коштів, одночасно активізуючи біржовий ринок.
Важливим аспектом розвитку біржової торгівлі є прискорений перехід до ринку ф’ючерсних контрактів, а з їх використанням – до операцій страхування цінового ризику (хеджування).
Отримавши юридичну свободу розпоряджатися своєю продукцією, економічно товаровиробники такої можливості не мають. Перебування на “картотеці”, що обумовлює неможливість запропонувати свою продукцію для реалізації на товарній біржі, розширює масштаби тіньового ринку. При цьому держава зазнає значних збитків, отже, доцільним є запровадження на товарних біржах додаткових механізмів укладання угод. Це може бути угода з умовою, коли товаровиробник здійснює продаж реального товару на біржі, виплачуючи при цьому економічно обґрунтований процент боргу державі, або продаж зерна здійснюється за умови одночасної купівлі іншого товару.
Суть державного регулювання полягає в комплексній системі впливу з боку урядових структур на формування і розвиток відносин у зернопродуктовому підкомплексі, основними елементами якої є:
Система державної підтримки доходів сільськогосподарських підприємств й інших виробників зерна та захисту споживача;
Цільова програма розвитку виробництва окремих сільськогосподарських культур (кукурудза, пшениця твердих сортів, насінництво тощо);
Регулювання ринкових цін (інтервенційні закупівлі), інформатика та інше.
Постанова Кабінету Міністрів України № 1962 від 24 вересня 1997 року “Про подальший розвиток ринку зерна в Україні” була спрямована на вирішення низки організаційно-правових проблем. Виключно важливу роль мали відігравати інтервенційний фонд стабілізації зернового ринку в Україні, а також заходи в частині розробки прогнозів і пропозицій стосовно розвитку ринку зерна, продовольчої безпеки держави, підтримки державних товаровиробників тощо [101].
Основні засади державної політики щодо регулювання ринку зерна згідно із статтями 9 і 10 Закону України “Про зерно та ринок зерна в Україні” передбачають:
Забезпечення внутрішніх потреб держави у продовольчому, фуражному, технічному зерні та заходів щодо нарощування його експорту;
Створення інтервенційного фонду зерна;
Запровадження декларування зерна, яке знаходиться на зберіганні та ряд інших положень [45].
Більш конкретні положення декларуються в Указі Президента України “Про невідкладні заходи щодо стимулювання виробництва та розвитку ринку зерна”, який зобов’язував Кабінет Міністрів забезпечити, зокрема:
Розроблення і періодичне уточнення, з урахуванням кон’юнктури ринку зерна, постійний моніторинг обсягів продажу зерна та хлібопродуктів, стану продовольчого забезпечення населення;
Декларування суб’єктами підприємницької діяльності обсягів зерна, що зберігається ними;
Впровадження порядку, за яким експорт зерна здійснюється лише за експортними контрактами, укладеними та зареєстрованими на акредитованих для таких операцій біржах [145].
Однак механізми державного регулювання ринку зерна остаточно нереалізовані. Зазначимо лише, що ні у 2002, ні у 2003 роках не був задіяний механізм заставних закупок зерна.
Виданий Указ Президента України “Про заходи щодо розвитку продовольчого ринку та сприяння експорту сільськогосподарської продукції та продовольчих товарів” мав би сприяти руху українського зерна на зовнішніх ринках. Ним зокрема передбачено:
Забезпечити усунення технічних бар’єрів у торгівлі сільськогосподарською продукцією та продовольчими товарами з іншими державами;
Розробити механізми просування продовольчих товарів вітчизняного виробництва на світовий ринок, забезпечення ефективного захисту інтересів вітчизняних виробників при застосуванні до них обмежувальних заходів з боку держав-імпортерів;
Забезпечити розширення поставок сільськогосподарської продукції та продовольчих товарів вітчизняного виробництва до держав, які здійснюють централізовані закупки таких продукцій та товарів, зокрема держав Африки та Близького Сходу [146].
У загальному підсумку сукупність всіх напрацьованих нормативних положень і доручень, тобто механізмів підтримки високої ліквідності аграрного ринку в умовах стабільного нарощування сільськогосподарської продукції, є достатньою.
Не вдаючись до поглибленого аналізу причин нинішнього стану, можна зробити висновок, що подолання негативних економічних чинників у сфері зернового ринку має більш активно просуватися на регіональному рівні.
Стосовно зернового ринку України, то найбільш прийнятним є напрямок створення торгових домів та організації оптових ринків. Наприклад, якщо товарна біржа знаходиться, як правило, в обласному центрі, то зазначені форми ринкової інфраструктури доцільно розташовувати у районних центрах і населених пунктах міського типу. Це значно розширить можливість ресурсного забезпечення зернопереробних підприємств невисокої потужності, а також сприятиме збуту невеликих партій зерна сільськогосподарськими товаровиробниками.
У Львівській області торгові доми й оптові ринки доцільно створювати у кожному районі. Однак частка зерна та продукції зернопереробки у номенклатурі сільськогосподарських і продовольчих товарів залежатиме від територіальної спеціалізації району. Це вплине на пожвавлення міжрайонних товаропотоків і сприятиме формуванню рівновагової ціни в межах області. Функціонування оптових ринків забезпечить розвиток прямих зв’язків виробників зерна з переробниками і споживачами продукції зернопереробки через попереднє укладання угод щодо обсягу, якості та термінів поставок продукції.
Критика діяльності посередницьких структур на зерновому ринку є певною мірою безпідставною. На наш погляд, отримуючи прибутки від перепродажу зерна, агротрейдери відіграють і позитивну роль у становленні зернового ринку України. Вирівнювання попиту і пропозиції зерна по території країни сприятиме зниженню регіональної диференціації в цінах. Посередництво запобігає одержанню збитків в одному регіоні, в той час, коли в іншому одержують прибутки. Відповідно підвищується пропозиція і попит на зерно, що сприяє встановленню вільної конкуренції, демонополізації державних заготівельних організацій, регулює товаропотоки, забезпечуючи при цьому рівновагому ціну на загальнодержавному зерновому ринку. Вирівнювання ціни по території країни створює сприятливі умови для спеціалізації виробництва у регіонах, що дає змогу мінімізувати виробничі витрати за рахунок задіяння найбільш сприятливих за даних умов факторів виробництва. Забезпечуються також переваги масових запасів, коли кожен регіон може розраховувати на пропозиції інших регіонів. Значну роль посередництво може відіграти у розвитку зовнішньоекономічних зв’язків України, формуючи зерновий експортний потенціал.
У першу чергу з вини держави сільськогосподарські підприємства прагнуть мати справу з комерційними посередниками, а не з державними заготівельними організаціями. Отримання реальних грошей або матеріальних ресурсів замість обіцянок є більш привабливим для товаровиробників. Така ситуація породжує умови для різного роду зловживань, ухилень від сплати податків, розвитку тіньового ринку тощо. Виконуючи функції ринкового регулятора, держава повинна сприяти розвитку вільних посередницьких форм взаємозв’язків. Необхідно створити умови, за яких бартер стає економічно невигідним, а діяльність посередницьких структур – “прозорою”. Ці заходи є вагомим джерелом податкових надходжень.
Таким чином, удосконалення системи економічних взаємовідносин між підприємствами сфери виробництва та переробки зерна є значним резервом підвищення ефективності агропромислового виробництва, зернопродуктового комплексу зокрема та важливим етапом на шляху забезпечення продовольчої безпеки країни. Це підтверджує актуальність заходів щодо розроблення конкретних дій для вирішення цієї проблеми. Даний процес вимагає не лише використання ринкових механізмів, а й підтримки та координаційно-регулюючих дій з боку держави.
Важливим кроком на шляху удосконалення взаємовідносин між виробниками зерна та його переробниками є демонополізація існуючої системи заготівель і переробки зерна, яка повинна забезпечити не розпорошення державної власності та руйнування існуючих організаційних структур, а їх перехід на якісно новий, прогресивніший етап розвитку. Становлення існуючих та створення нових зернопереробних підприємств малої потужності сприяє розвитку вільної конкуренції, яка є основою функціонування ринкової економіки. Це вимагає державної підтримки малого бізнесу шляхом створення юридичних, економічних та організаційних передумов для його розвитку.
У перехідний період значно зростає роль держави як регулятора становлення ринкових відносин. Основою економічного регулювання для держави повинно стати не адміністративне втручання у ринкові механізми, а забезпечення сприятливих умов для розвитку економіки підприємств. За допомогою ринкових важелів держава має забезпечити достатній рівень прибутковості аграрного виробництва, яке через диспаритет цін опинилось у скрутному економічному становищі. Це вимагає вдосконалення системи ціноутворення, регулювання імпорту продукції, покращання умов фінансування і кредитування підприємств.
Цивілізованому розвитку зернового ринку сприятиме розвиток біржової торгівлі та інших посередницьких форм взаємозв’язків між зерновиробниками і переробниками.