ВСТУП

Креслення – графічне зображення виробу або його частини – є основним конструкторським документом за допомогою якого створюється, контролюється, установлюється та ремонтується виріб.

Креслення є міжнародною мовою техніки. Фахівець, що вміло виконує та може грамотно прочитати креслення, здатний висловити свою інженерну думку, втілити в кресленнях конструкторські рішення.

Майбутні iнженери-механiки факультету за фахом 6.091902 i 7.091902 повиннi виконувати всі графiчнi роботи вiдповiдно до дiючих державних стандартiв України (ДСТУ), стандартiв пiдприємства (СТП 2.1–2005) та системи мiждержавних стандартiв Єдиної системи конструкторської документації (ЄСКД).

Студенти починають знайомство з основними вимогами стандартiв ДСТУ та ЄСКД на I курсi на заняттях з iнженерної графiки i продовжують удосконавлювати цей процес протягом всього навчання при виконаннi курсових та дипломних проектiв. Iнженерна графка – це дисциплiна яка складається з двох дисциплiн: нарисної геометрiї та технiчного креслення.

Слiд пам’ятати, що недотримання стандартiв переслiдується законом.

Предмет технічного креслення. Вимоги стандартів до виконання креслень. Система конструкторської документації, основні правила оформлення креслень. Формати. Масштаби. Лінії. Шрифти креслярські

Креслення, виконанi з порушеням стандартiв та вимог ГОСТiв, не приймаються.

1 ЗАГАЛЬНI ПРАВИЛА ОФОРМЛЕННЯ КРЕСЛЕНЬ

Правила оформлення креслень (конкретного конструкторського документа) визначаються його специфiкою i положенням вiдповiдних стандартiв.

1.1  ФОРМАТИ I ОСНОВНI НАПИСИ

Креслення й iншi конструкторськi документи виконуються на форматах, визначених ГОСТ 2.301-68. Основнi формати та їх позначення приведенi в таблицi 1.1

Таблиця 1.1

Розмiри основних форматiв

Позначення формату	Формат, мм
А0	841х1189
А1	594х841
А2	420х594
А3	297х420
А4	210х297

Допускається застосування додаткових форматiв, якi утворюються збiльшенням менших сторiн основних форматiв на величину кратну їх розмiрам.

На форматi виконують внутрiшню рамку (рис.1.1), а в правому нижньому кутi розмiщують основний напис (ГОСТ 2.104-68) за винятком формату А4, де вiн розмiщується тiльки вздовж сторони 210 мм.

Для завдань з нарисної геометрiї, геометричного та проекцiйного креслень основний напис можна заповнювати спрощено, для iнших креслень усi графи основного напису мають бути заповненi вiдповiдно до ГОСТ 2.104-68. Крiм того, для цих креслень обов’язкова додаткова графа 26 розмiром 70х14 мм у лiвому верхньому кутi де записують (повернутим на 180º вiдносно основного напису) позначення конструкторського документа (графа 2 основного напису).

Рис.1.1 Оформлення форматiв

1.1.1 Основний напис для завдань з iнженерної графiки

У графах основного напису вказують:

— у графi 1 – назву виробу, починаючи з iменника згiдно з вимогами ГОСТ 2.108-73; наприклад: “Колесо зубчасте”;

— у графi 2 – позначення документа вiдповiдно до ГОСТ 2.202-80; наприклад: НГ – завдання з нарисної геометрiї;

ГК – завдання з геометричного креслення;

ПК – завдання з проекцiйного креслення;

МК – завдання з машинобудiвного креслення.

Пiсля iндекса завдання вказують номер завдання, порядковий номер креслення та варiант.

Наприклад: НГ 01. 03. 010

ПК 404. 05. 010

— у графi 3 – позначення матерiалу деталi (графу заповнюють лише на кресленнях деталi);

— у графi 4 – лiтеру, яка присвоєна цьому документу (на вище названих кресленнях – “Н”);

— у графi 5 – масу виробу вiдповiдно до ГОСТ 2.109-73; на навчальних кресленнях графу не заповнюють;

— у графi 6 – масштаб згiдно ГОСТ 2.302-68;

— у графi 7 – порядковий номер аркуша (на документах, що складаються з одного аркуша, графу не заповнюють);

— у графi 8 – загальну кiлькiсть аркушiв (графу заповнюють лише на першому аркушi);

— у графi 9 – назву начального закладу, факультету та номер групи; наприклад: СНАУ IТФ 0401;

— у графi 10 – розробив, перевiрив, т. контроль, н. контроль та затвердив;

— у графах 11, 12, 13 – прiзвища осiб, їх пiдписи та дату, коли документ пiдписаний;

— графи 14 – 18 на навчальних кресленнях не заповнюють.

1.1.2 Основний напис для курсового проекту

Графи основного напису креслень курсового проекту заповнюють аналогiчно основному напису для завдань з iнженерної графiки за випадком наступних граф:

Графа 2.

КП.01.07. (курсовий проект, номер завдання, номер варiанта);

КП.01.07.01.000 (курсовий проект, номер завдання, номер варiанта, перша складальна одиниця);

КП.01.07.01.001 (перша деталь першої складальної одиницi того ж проекту);

КП.01.07.02.010 (десята деталь другої складальної одиницi того ж проекту).

1.2  МАСШТАБИ

Масштаби зображень (ГОСТ 2.302-68) на кресленнях слiд вибирати з таблицi 1.2

Масштаб у вiдповiднiй графi основного напису слiд позначати так:

1:1, 1:2, 2:1, 5:1 тощо.

Перевагу надають зображенню предмета в натуральну величину, тобто в масштабi 1:1. На полi креслення масштаб указують у дужках поряд з умовним

Позначенням зображення. Наприклад: А — А ( 2 : 1 ); Б1 ( 2 : 1 ) ; В ( 2 : 1 ).

Таблиця 1.2

Масштаби зображень

Натуральна величина	1:1
Масштаби зменшення	1:2 1:2,5 1:4 1:10 1:15 1:20 1:25 1:40 1:50 1:75 1:100 1:200 1:400 1:500 1:800 1:1000
Масштаби збiльшення	2:1 2,5:1 4:1 5:1 10:1 20:1 40:1 50:1 100:1

1.3 ЛIНIЇ

ГОСТ 2.303-68 встановлює 9 типiв лiнiй залежно вiд їх товщини та зображення. Товщина суцiльної товстої основної лiнiї вибирається в межах 0,5 -1,4 мм, товщина решти типiв лiнiй – залежно вiд товщини основної лiнiї. Призначення окремих типiв лiнiй показано на рис.1.2.

Рис.1.2 Приклади призначення лiнiй

1.4 ШРИФТ

На кресленнях усi написи виконують шрифтами за ГОСТ 2.304-81. Висоту великих лiтер називають розмiром шрифту. Встановлено такi розмiри шрифтiв: 2,5; 3,5; 7; 10; 14; 20; 28; 40.

Щоб зручнiше було вивчати форми лiтер i цифр, шрифти виконують на допомiжнiй сiтцi. Крок допомiжних лiнiй сiтки залежить вiд товщини лiнiй. Рекомендовано застосовувати шрифт типу Б з нахилом 75°.

Рис.1.3 Приклади напису лiтер, цифр i знакiв шрифту типу Б

1.5 НАНЕСЕННЯ РОЗМIРIВ

Основою для визначення розмiрiв зображуваного виробу i його елементiв є нанесенi на креслення розмiри (ГОСТ 2.307-68).

Розмiри подiляють на лiнiйнi (довжина, ширина, значення радiуса, дiаметра тощо) та кутовi (розмiри кутiв).

Процес нанесення розмiрiв включає двi операцiї: проведення виносних та розмiрних лiнiй i написання розмiрного числа. Загальна кiлькiсть розмiрiв повинна бути мiнiмальною, але достатньою для виготовлення i контролю виробу.

Лiнiйнi розмiри та їх граничнi вiдхилення на кресленнях вказують у мiлiметрах без позначення одиницi фiзичної величини. Для розмiрiв, якi записуються в технiчних вимогах i пояснювальних написах на полi креслення, обов’язково вказують одиницi вимiрювання.

Розмiрнi лiнiї з обох кiнцiв обмежують стрiлками, а розмiрнi числа наносять над розмiрною лiнiєю якомога ближче до її середини. Якщо мiсця для розмiрного число недостатньо, його проставляють над продовженням розмiрної лiнiї або на поличцi лiнiї-виноски.

Розмiрнi числа не можна роздiляти або перетинати будь якими лiнiями креслення. Не дозволяється наносити розмiрнi числа в мiсцях перетину розмiрних, осьових або центрових лiнiй.

Нанесення розмiрiв є дуже серйозним моментом, тому слiд ознайомитись из ГОСТом 2.307-68 i обов’язково виконувати його.

Таблиця 1.3

Нормальнi лiнiйнi розмiри

1-й ряд	10; 11; 12; 14; 16; 18; 20; 22; 25; 28; 32; 36; 40; 45; 50; 56; 63; 71; 80; 90
2-й ряд	10; 10,5; 11; 12; 13; 14; 16; 17; 18; 20; 21; 22; 24; 25; 26; 28; 30; 32; 34; 36; 38; 40; 42; 45; 48; 50; 53; 56; 60; 63; 67; 71; 75; 80; 85; 90; 95;

Примiтка: Iншi нормальнi розмiри одержують дiленням або множенням чисел в iнтервалi вiд 10 до 95 на 10n.

При нанесеннi розмiрiв на креслення слiд використовувати ряди чисел, яким треба надавати перевагу, враховуючи вимоги вiдповiдних стандартiв.

2  ДОДАТКОВI ДАНI ЩОДО ОФОРМЛЕННЯ КРЕСЛЕНЬ

Крiм розглянутих загальних правил оформлення креслень, робочi креслення повиннi мати iнформацiю про матерiал, якiсть поверхонь, граничнi вiдхилення розмiрiв тощо.

2.1  ПОЗНАЧЕННЯ ШОРСТКОСТI ПОВЕРХОНЬ

Шорсткiсть поверхонь визначається мiкронерiвностями, якi з’являються в результатi виготовлення (обробки) цих поверхонь. Для кiлькiсної оцiнки шорсткостi ДСТУ 2.409-94 встановлює шiсть параметрiв, з яких переважно використовувати значення параметра Rа – середнє арифметичне вiдхилення профiлю в межах базової довжини. Значення параметру Rа вибирають з рядiв таблиць 2.1 та 2.2.

Таблиця 2.1

Нормування шорсткостi поверхонь залежно вiд їх обробки

Технологiя виготовлення поверхонь	Параметр Ra, мкм
Чорнове точiння, фрезерування, стругання	6,3 … 50
Чистове точiння, фрезерування, стругання, свердлiння	1,6 … 12,5
Шлiфування, розгортання, протягування	0,1 … 1,6
Операцiя доведення	0,025 … 0,2

Таблиця 2.2

Нормування шорсткостi поверхонь залежно вiд їх призначення

Характеристика поверхонь	Параметр RA, мкм
Вільні (неробочі) поверхні	6,3 і грубіші
Спряжені поверхні без взаємного переміщення в процесі роботи	1,6 … 6,3
Спряжені поверхні зі взаємним переміщенням (ковзанням)	0,1 … 1,6
Декоративні поверхні	0,4 … 1,6

Переважно використовують такi значення параметра Rа: 100; 50; 12,5; 6,3; 3,2; 1,6; 0,8; 0,4 мкм.

Значення параметра шорсткостi вказується над умовним знаком, який передбачений ГОСТ 2.309-73.

Цей стандарт встановлює три умовних знаки для позначення шорсткостi

— для позначення шорсткостi поверхонь, якi утворюються видаленням шару металу (точiння, фрезерування, свердлiння, травлення);

— для позначення шорсткостi поверхонь, якi утворюються без видалення шару металу (лиття, штампування, прокатування), або поверхонь, якi не обробляються за цим кресленням;

— для позначення шорсткостi поверхонь, вид обробки яких конструктором не встановлений.

У разі необхідності кожен із знаків може мати поличку. Біля умовного знака можна вказати (крім параметрів шорсткості) базову довжину, позначення напряму нерівностей та інші додаткові дані. Значення параметра шорсткості слід вказувати обов’язково, інші дані вказують лише в разі необхідності. Якщо в позначенні є тільки параметр шорсткості, то використовують знак без полички. Значення параметра Ra вказують без символу, інших параметрів — із символом, наприклад:

При нанесенні умовних знаків на полі креслення слід витримувати їх розміри: тут H — висота цифр розмірних чисел, Н — (1,5-3)H, товщина лінії — S/2.

На полі креслення знаки шорсткості поверхонь дозволяється розміщати (рис. 2.1):

— на лініях контуру;

— на виносних лініях (ближче до розмірної лінії);

— на поличках ліній-виносок, якщо не вистачає місця — на розмірних лініях або на їх продовженні.

Рис 2.1 Розміщення знаків шорсткості поверхонь

Знак шорсткості слід наносити з боку обробки поверхні. Розмір шрифту цифр значення параметра шорсткості повинен бути таким самим, як і розмір шрифту розмірних чисел на полі креслення.

Розглянемо випадки позначення однакової шорсткості для групи поверхонь.

1)   якщо шорсткість усіх поверхонь деталі однакова, то її позначення розміщують у правому верхньому куті креслення, а на поле креслення не наносять (рис. 2.2);

Рис 2.2 Позначення однакової шорсткості всіх поверхонь

2) якщо шорсткість однакова лише для частини поверхонь деталі, то в правому верхньому куті креслення розміщують позначення однакової шорсткості і знак у дужках «решта»;

На полі креслення позначають лише ту шорсткість, яка відрізняється від вказаної (рис. 2.3). У цьому випадку розміри знака, що стоїть у дужках, повинні бути такими ж, як і знаків на полі креслення, а розміри і товщину ліній знака однакової шорсткості беруть у 1,5 раза більшими. Позначення розміщують на такій самій відстані від внутрішньої рамки креслення, як і у попередньому випадку (див. рис. 2.2);

Рис 2.3 Приклад позначення шорсткості поверхонь

3) для позначення шорсткості поверхонь по контуру деталі використовують допоміжний знак О, діаметр якого 4…5 мм, наприклад:

При нормуванні шорсткості поверхонь конкретні значення параметрів шорсткості призначають таким чином, щоб задовольнити експлуатаційні вимоги, не викликаючи при цьому надмірного подорожчання виготовлення деталі. В табл. 2.1 наведенi приклади шорсткості поверхонь, яку можна одержати різними способами механічної обробки. А в табл. 2.2 — експлуатаційні вимоги щодо шорсткості поверхонь залежно від їх функціонального призначення.

Від стану поверхні виробу залежать не лише його механічні властивості, але й електричні характеристики. Так, зміна величини шорсткості поверхні розмикаючих і ковзаючих контактів змінює їх електричний опір, а, відповідно, і характеристики виробів, в які вони входять.

Високі вимоги ставляться до шорсткості внутрішньої поверхні хвилеводів, поверхонь антен, які проводять струм, й іншої радіолокаційної апаратури.

Шорсткість поверхонь, які проводять струм, більшості виробів електро — і радіоапаратури призначається в межах Ra = 0.006… 0.2 мкм.

Шорсткість поверхонь виробів з пластмас визначається станом поверхонь прес-форм ( Ra = 0.08…0.32).

2.2 ПОЗНАЧЕННЯ МАТЕРIАЛIВ

Позначення матерiала мiстить вид матерiалу, його марку, стандарт, що регламентує властивостi цього матерiалу згiдно з ГОСТ 2.109-73.

Нижче наведенi найбiльш поширенi види матерiалiв, їхнi марки та приклади позначення.

Чавуни подiляють на сiрi, ковкi, високомiцнi тощо. Найбiльш поширеними є виливки з сiрого чавуна марок 10, 15, 18, 20, 25, 30, 35 (ГОСТ 1412-85). Чим бiльше число, тим мiцнiший чавун на розтягнення та згинання.

16

Приклади: СЧ25 ГОСТ 1412-85

КЧ30-6 ГОСТ 1215-79 (ковкий чавун)

КЧ60-3П ГОСТ 1215-79 (перлiтовий ковкий чавун).

Перше число означає граничне напруження (у кiлограмах на квадратний мiлiметр), друге – вiдносне подовження (у вiдсотках).

Сталь за хiмiчним складом подiляють на вуглецеву та леговану, а за призначенням – на конструкцiйну звичайної якостi та якiсну, iнструментальну та спецiальну.

Приклади:

Ст3пс ДСТУ 2651-943 (сталь групи А, марка 3, напiвспокiйна)

БСт5кп3 ДСТУ 2651-94 (сталь групи Б, марка 5, кипляча, категорiя 3)

Сталь45кп3 ГОСТ 1050-88 (сталь якiсна конструкцiйна для валiв, шестерен та iнших важливих детелей)

Ст.3 ДСТУ 2651-94 (сталь для проката, гайок, болтiв, шайб)

Ст.5 ДСТУ 2651-94 (сталь для деталей, що витримують велике навантаження: заклепки, шпонки тощо)

Сталь25Л-II ГОСТ 977-88 (сталь ливарна).

Алюмiнiєвi сплави, призначенi для литва:

Приклади:

АК9 ГОСТ 4784-74 (для кування)

Д16 ГОСТ 4784-74 (дюралюмiнiй).

Бронза – це сплав мiдi, олова, та iнших металiв. У позначеннi бронзи змiст лiтер такий: О – олово, Ц – цинк, С – свинець, Н – нiкель, Ф – фосфор, А — алюмiнiй, Ж – залiзо, Мц – марганець. Цифри показують середнiй вмiст елемента у вiдсотках.

Приклад: БрОЦСН 3–7–5-1 ГОСТ 613-719.

Бронзи широко застосовують вiд арматури до антифрiкцiйних деталей та пружин.

17

Для деталей, що виготовляються iз сортового матерiалу визначеного профiлю, наводять данi про сортамент у чисельнику та матерiал у знаменнику за типом:

Шестигранник

(чисельник – позначення розмiрiв прутка: h10 – поле допуска, 8 – дiаметр профiля; знаменник –данi про матерiал прутка).

Полоса

Круг (сталь Ст3 кругла дiаметром 50мм)

Швелер (швелер N20 з нахилом внутрiшнiх граней полок iз сталi)

Приклади позначення iнших матерiалiв:

Б88 ГОСТ 1328-74 (бабiт – сплав олова i свинцю з мiддю, число показує вiдсотковий вмiст олова);

Пластина I лист МС-М-3х200х250 ГОСТ 7338-90 (пластина гумова м’яка);

Гетинакс VI 12,0 ГОСТ 2718-74 (гетинакс електротехнiчний; товщина листа – 12,0).

Позначення матерiалу деталi записують за стандартом у графi 3 основного напису.

2.3 ПОЗНАЧЕННЯ ПОКРИТТЯ I ТЕРМООБРОБКИ

2.3.1 Покриття поверхонь виробiв

Покриття використовується як для захисту виробiв вiд корозiї, так i для полiпшення експлуатацiйної якостi й зовнiшнього вигляду. Позначення металiчних i неметалiчних неорганiчних покрить встановлює ДСТУ 2491-94.

В позначеннi покриття вказується спосiб обробки основного металу, спосiб одержання покриття , матерiал i товщину покриття.

Приклад: Ц6.окс. ч. – цинкове товщиною 6 мкм, оксидоване в чорний колiр;

Хим. Н3.Ср9 – срiбне тощиною 9мкм з пiдшаруванням

хiмiчного нiкельового покриття товщиною 3 мкм.

2.3.2 Термообробка виробiв

Термообробка (гартування, нормалiзацiя тощо) використовується для полiпшення механiчних властивостей матерiалу деталi, твердостi поверхнi, зносостiйкостi тощо.

Кiлькiсна характеристика твердостi позначається так: HRA, HRB, HRC (ГОСТ 9013-59), HRV (ГОСТ 2999-75), HB (ГОСТ 9012-59).

При поверхневiй термообробцi лiтерою h позначають її глибину у мiлiметрах.

Щоб вказати на кресленнi iнформацiю про покриття або термообробку згiдно ГОСТ 2310-68 використовують один з таких способiв:

1) якщо всi поверхнi деталi пiддають покриттю або термообробцi, всi необхiднi вiдомостi наводять у технiчних вимогах;

2) якщо покриттю або термообробцi пiддають лише окремi поверхнi деталi, то вони позначаються великими лiтерами українського алфавiту на поличках лiнiй-виносок, а у технiчних вимогах виконується запис. Наприклад: „Покриття поверхнi А”;

Рис. 2.4 Позначення поверхнi, яка пiдлягає (або не пiдлягає) покриттю або термообробцi

3) поверхнi, якi пiддаються покриттю або термообробцi, обводять потовщеною штрих-пунктирною лiнiєю на вiдстанi 0,8-1мм вiд контуру.

Рис. 2.5 Приклад позначення термохiмiчноi обробки поверхнi

2.3.2 ГраничнI Вiдхилення лiнiйних розмiрiв

Граничнi вiдхилення лiнiйних розмiрiв згiдно з ГОСТ 2.307-68 вказують на кресленнях безпосередньо пiсля номiнальних розмiрiв такими способами:

А) умовними позначеннями поля допуску: 18Н7, 60f6, 10h9;

Б) числовими значеннями: 40+0,16, 40-0,14, 40±0,03;

в) умовними позначеннями полiв допускiв, вказуючи з правого боку в дужках їх числовi значення: В41, 5Н7(+0,025).

Цей спосiб використовується, якщо номiнальний розмiр не входить у ряди нормальних розмiрiв (ГОСТ 6636-69).

Граничнi вiдхилення розмiрiв низької точностi дозволяється обумовлювати записом у технiчних вимогах креслення згiдно ГОСТ 25 346–82 або ГОСТ 25 670–83. Наприклад:

20

„Не вказанi граничнi вiдхилення розмiрiв: H14, h14, ±”.

З допусками розмiрiв тiсно пов’язанi допуски форми та розмiщення поверхонь (ГОСТ 24 643-81 та ГОСТ 2.308-79).

Вид допуску позначають так:

А) ─ допуск прямолiнiйностi;

Б) ┴ допуск перпендикулярностi;

В) ║допуск паралельностi;

Г) О допуск круглостi тощо.

Приклади позначення на кресленнях допускiв форми розмiщення поверхонь наведено в таблицi 2.3

Таблиця 2.3

Допуски форми i розмiщення поверхонь

3 ПРИКЛАДИ ОФОРМЛЕННЯ РОБОЧИХ КРЕСЛЕНЬ ДЕТАЛЕЙ

Робоче креслення деталi – це документ, що мiстить зображення деталi та всi данi, необхiднi для виготовлення, контролю та випробування виробу.

3.1 ВИМОГИ ДО РОБОЧОГО КРЕСЛЕННЯ ДЕТАЛI

Робоче креслення виконують на основi креслення загального вигляду або за ескiзом, знятим з натури.

Робоче креслення кожної деталi виконують на окремому аркушi стандартного формату.

Деталi на робочому кресленнi зображують у тому виглядi, з тими розмiрами та iншими даними, з якими деталь надходить до складальної одиницi.

Робоче креслення мiстить:

— зображення;

— масштаб;

— основний напис та графу 26;

— розмiри та граничнi вiдхилення;

— позначення шорсткостi поверхнi;

— покриття;

— термiчної та iншої обробки;

— матерiал деталi;

— технiчнi вимоги.

Кожну з цих складових виконують за вказаними ранiше ГОСТами.

3.2 ПРАВИЛА ОФОРМЛЕННЯ РОБОЧИХ КРЕСЛЕНЬ

3.2.1 Кiлькiсть зображень на робочому кресленнi має бути мiнiмальною, але достатньою для уявлення форми деталi. З урахуванням умовностей та

Спрощень, вiдповiдних знакiв i написiв. Для складних деталей доцiльно виконувати додатковi та мiсцевi вигляди, мiсцевi розрiзи, перерiзи, щоб уникнути виконання повних виглядiв i розрiзiв.

Правильний вибiр головного вигляду дає змогу досягти мiнiмальної кiлькостi зображень (головний вигляд має давати якомога повне уявлення про форму та елементи деталi).

Масштаб зображень вибирають вiдповiдно до ГОСТ 2.302-68, основний напис за формою 1 ГОСТ 2.104-68.

3.2.2 Розмiри на робочих кресленнях наносять з урахуванням конструктивних особливостей роботи деталей i мають вiдповiдати ГОСТ 2.307-68. Кожний розмiр наносять лише один раз i в тому мiсцi, де вiн найповнiше пiдкреслює форму деталi чи її елемента. Якщо деталь має кiлька однакових за формою та розмiрами елементiв, то розмiр наносять один раз. Розмiри, що характеризують найбiльшi вимiри деталi (довжину, висоту, ширину), називають габаритними. Вони проставляються в першу чергу. Наносити розмiри вiдносно невидимого контуру деталi, що зображується штриховою лiнiєю, не рекомендується. Розмiри, якi не виконуються за даним робочим кресленням деталi, називають довiдковими.

3.2.3 Зубчасте колесо  (рис.3.1).

Зубчасте колесо – це вирiб, правила виконання креслення на який обумовленi стандартами ГОСТ 2.402-68, ГОСТ 2.403-75 .

Всi розмiри деталi вказанi на полi креслення з граничними вiдхиленнями, крiм того, заданi допуски радiального биття (ГОСТ 2.308-79) торцевої поверхнi й поверхнi вершин вiдносно бази-отвору Ф170h14. У правому верхньому кутi креслення розмiщена таблиця, форма й розмiри параметрiв якої вiдповiдають ГОСТ 2.403-75 .

Вигляд злiва, на якому є контур отвору в маточинi зубчастого колеса, вiдповiдає ГОСТ 2.305-68 .

3.2.4 Корпусна деталь

На рис. 3.2 показаний приклад оформлення креслення корпусної деталi. Три зображення повнiстю визначають форму й розмiри деталi. Особливiсть цього креслення: на ньому зображена деталь, яка є половиною корпуса. Тобто сам корпус складається з двох деталей, якi повиннi оброблятись i застосовуватись разом. Тому розмiри М6х0,5 i М20х1, взятi в квадратнi дужки i зроблений вiдповiдний запис у технiчних вимогах (ГОСТ 2.109-73)

3.2.5 Деталь, що виготовлена з литої заготовки (рис.3.3)

Досить часто корпуснi деталi виготовляють на основi литих заготовок. Стiнки деталей повиннi бути рiвними за товщиною або мати рiвномiрне наростання масивностi. Внутрiшнi стiнки деталi мають бути тоншими за зовнiшнi на 10-20%. У мiсцях переходу виконують галтелi й скруглення.

Формувальнi ухили вiдповiдають ГОСТ 3212-80. Информацiя про формувальнi ухили подається у технiчних вимогах.

3.2.6 Шлiцьовий вал.

Шлiцьовий вал – це деталь, яка має в основi поверхню тiла обертання (рис.3.4). Головний вид розмiщують так, щоб вiсь обертання була горизонтальною, що обумовлено технологiєю виготовлення вала на токарному верстатi.

Мiсцевий розрiз дає змогу показати форму i розмiщеня двох отворiв М8 у торцi деталi. Центровi отвори позначенi згiдно з ГОСТ 1139-80, а також виконано перерiзи А-А i Б-Б.

Граничнi вiдхилення лiнiйних розмiрiв, форми, i розмiщення поверхонь, термообробка, покриття, тощо на цьому кресленнi не вказанi.

Рис.3.1 Приклад оформлення креслення колеса зубчастого

Рис.3.2 Приклад оформлення креслення корпусної деталi

Рис.3.3 Приклад оформлення креслення корпусної деталi,

Що виготовлена з литої заготовки

Рис.3.4 Приклад оформлення креслення шлiцьового вала

3.3 ТЕХНIЧНI ВИМОГИ НА РОБОЧИХ КРЕСЛЕННЯХ

Правила нанесення на кресленнях написiв технiчних вимог регламентує ГОСТ 2.316-68.

Кожне робоче креслення, як правило, має технiчни вимоги, якi розмiщують над основним написом.

Нумерацiя пунктiв технiчних вимог має бути наскрiзною, справа налiво, зверху вниз.

Технiчнi вимоги подають на робочому кресленнi в такiй послiдовностi:

А) вимоги до матерiалу, заготовки, термiчної обробки, властивостей матерiалу готової деталi, вказiвки щодо матерiалу-замiнника;

Б) розмiри, граничнi вiдхилення розмiрiв, форми, розмiщення поверхонь, маси тощо;

В) вимоги до якостi поверхонь, вказiвки щодо покриття, оздоблення тощо;

Г) вимоги щодо настройки та регулювання виробу;

Д) умови та методи випробування;

Ж) окремi умови експлуатацiї;

З) посилання на iншi документи, якi мiстять технiчнi вимоги щодо даного виробу, але незазначенi на кресленнi. Приклади написання технiчних вимог стосовно окремих деталей наведено на робочих кресленнях додаткiв А1,А2, А3.

4 ОФОРМЛЕННЯ КРЕСЛЕНЬ СКЛАДАЛЬНИХ ОДИНИЦЬ

4.1 СКЛАДАЛЬНЕ КРЕСЛЕННЯ

Складальне креслення – це документ, який мiстить зображення складальної одиницi й iншi данi, необхiднi для їi складання  (виготовлення) i контролю (ДСТУ 3321-96).

Складальне креслення згiдно з ГОСТ 2.109-73 повинно мати:

А) зображення складальної одиницi, яке дає уявлення про розмiщення та взаємнi зв’язки складових частин виробу;

Б) вказiвки про характер спряження i методи його виконання нероз’ємних з’єднань;

В) номери позицiй складових частин виробу;

Г) габаритнi розмiри виробу;

Д) установчi, приєднувальнi та iншi необхiднi довiдковi розмiри.

Необхiдна кiлькiсть зображень складальної одиницi визначається її складнiстю. Вона повинна бути мiнiмальною, але досттньою для повного уявлення про будову виробу. Зображення виконують i оформляють згiдно з ГОСТ 2.305-68 (рис.4.1, рис.4.2 i рис.4.3).

4.2 КРЕСЛЕННЯ ЗАГАЛЬНОГО ВИГЛЯДУ

Креслення загального вигляду належить до проектної конструкторської документацiї i є основою для розробки складального креслення, специфiкцiї й робочих креслень деталей (рис.4.4).

Креслення загального вигляду повинно мати зображення складальної одиницi, яка дає повне уявлення про її склад, принцип дiї та особливостi конструкцiй її складових частин.

Зображення виробу i його складових частин дозволяється виконувати спрощено згiдно з ЄСКД.

Найменування i позначення складових частин виробу на кресленнях загального вигляду вказують:

А) в таблицi, яка розмiщується на тому самому аркушi, що й зображення виробу

Б) у таблицi, виконанiй на окремих аркушах формату А4 як наступних аркушiв креслення загального вигляду.

Таблиця в загальному випадку складається з граф: “Позицiя”, “Позначення”, “Кiлькiсть”, “Додатковi вказiвки”.

Складовi частини не рекомендується записувати у такому порядку: запозиченi вироби, закупленi вироби, вироби, що заново розробляються. Номери позицiй наносять так само, як на складальному кресленнi.

Рис.4.1 Приклад виконання (складального креслення) i специфiкацiї.

Рис.4.2 Приклад виконання складального креслення i специфiкацiї.

Рис.4.3 Приклад виконання складального креслення i специфiкацiї.

Рис 4.4 Креслення загального вигляду

5 СПЕЦИФIКАЦIЯ

Згiдно з ГОСТ 2.102-68, специфiкацiя – основний конструкторський документ для складальних одиниць, комплексiв i комплектiв.

Форму та порядок заповнення специфiкацiй встановлює ГОСТ 2.108-68. Специфiкацiя складається на окремих аркушах формату А4. Заголовний аркуш виконується за формою рис.4.2, а наступнi аркушi – за формою рис.4.3. На заголовному аркушi основний напис виконується за формою 2, а на наступних — за формою 2а ГОСТ 2.104-68.

6 ОДИНИЦI ОБЧИСЛЕНЬ

Всі обчислення в курсових проектах та роботах рекомендується робити в одиницях СІ. Відповідно в табл. 6.1 приводяться одиниці СІ (як включені, так і не включені в ГОСТ 9867-61), що зустрічаються при розрахунках. В деяких випадках основні й похідні одиниці СІ (табл. 6.1) бувають незручні, тому в таких випадках користуються кратними й частковими одиницями.

Кратні й часткові одиниці вимірювання утворюються додаванням префіксів регламентованих ГОСТ 7663—55 (табл. 6.2) до кореневої частини назв одиниць, наприклад: сантиметр (см), кубічний сантиметр (см3), кілоньютон (кН), кіловат (кВт), мегапаскаль (МПа).

Для похідних одиниць, складених з найменувань кількох одиниць, префікс додається тільки до першої послідовної одиниці, наприклад; кілоньютон-метр (кН·м), але не ньютон-кілометр.

Оскільки в існуючій літературі, ГОСТах та відомчих нормалях СІ не має ще повного відбиття, то студентам рекомендується при виконанні курсових проектів і робіт при перерахунку значень старих і несистемних механічних одиниць в одиниці СІ керуватися табл. 6.3.

35

Розрахунки деталей машин рекомендується робити в одиницях СІ — в м, мм, м3, мм3, м4, мм4, Н, кН, Н·м, Па, МПа.

Достатня точність машинобудівних розрахунків: для сил у десятих частках чисел Н (для моментів — у десятих частках чисел Н·м) та для напружень — в десятих частках чисел МПа; при цьому 0,5 та більше вважається одиницею, а менший дріб відкидається. Для лінійних розмірів у Мм беруть тільки цілі числа, отже, при См досить закінчити першим десятковим знаком. Лише в особливих випадках потрібна більша точність — до десятих і навіть до сотих часток Мм, наприклад при конусах, гвинтовій нарізці та у профілюванні зубів.

Все сказане відноситься тільки до розрахунку, а не до виготовлення й обробки, де необхідна точність виражається в — десятих, сотих і в тисячних частках мм.

При технічних розрахунках варто брати π = 3,14; π2 =10; g=10 (якщо прискорення сили ваги G У м/с2); π/32 = 0,1; π /64=0,05; π/16=0,2 і т. д.

Розрахунок рекомендується писати як з метою полегшення перевірки його самим автором або іншою особою, так і щоб уникнути помилок; спочатку повинна бути написана формула в буквах, потім та ж формула без будь-яких алгебраїчних перетворень пишеться в цифрах, після цього пишеться результат обчислення. Наприклад, при визначенні ділильного кола зубчастого колеса DД Розрахунок варто писати так: DД=Zm=5·20=100 мм, де z — число зубів колеса, a M- модуль його зачеплення. Недотримання зазначеного правила утруднює читання і перевірку розрахунку та, крім того, може привести до помилки

Таблиця 6.1

Одиниці СІ, що зустрічаються при розрахунках

Найменування Величин	Одиниця	Скорочене позначення одиниці	Розмірність одиниці
1	2	3	4
Основні одиниці
Довжина	Метр	М
Маса	Кілограм	Кг
Час	Секунда	С
Термодинамічна температура	Кельвін	К
Додаткові одиниці
Плоский кут	Радіан	Рад
Похідні одиниці
Площа	Квадратний метр	М2	(1 м2)
Обсяг	Кубічний метр	М3	(1 м3)
Момент опору плоскої фігури	Кубічний метр	М3	(1 м3)
Момент інерції площі плоскої фігури	Метр у четвертому ступені	М4	(1 м4)
Щільність	Кілограм на кубічний метр	Кг/м3	(1 кг):(1 м3)
Швидкість	Метр на секунду	М/с	(1 м):(1 с)
Кутова швидкість	Радіан на секунду	Рад/с	(1 рад):(1 с)
Кутове прискорення	Радіан на секунду у квадраті	Рад/с2	(1 радий):(1 с2)
Частота обертання	Секунда в мінус першому степені	С-1	(1):(1 с)
Прискорення	Метр на секунду в квадраті	М/с2	(1 м): (1 с2)
Сила	Ньютон	Η	(1 кг)× (1 м):(1 с2).
Момент сили, пари сил	Ньютон-метр	Н·м	(1 Н)·(1 м)
Питомий обсяг	Кубічний метр на кілограм	М3/кг	(1 м3):(кг)
Напруга механічне і тиск	Паскаль	Па	(1 Н):(1 м2)
Динамічна в’язкість	Паскаль-секунда	Па·с	(1Н)×(1с):(1м2)
Кінематична в’язкість	Квадратний метр на секунду	М2/с	(1 м2):(1 с)
Робота, енергія, кількість теплоти	Джоуль	Дж	(1 Н)·(1 м)
Потужність	Ват	Вт	(1 Дж):(1 с)
Коефіцієнт теплообміну (тепловіддачі), коефіцієнт теплопередачі	Ват на квадратний метр-кельвін	Вт/м2К	(1Вт):(1м2)×(1К)
Теплоємність системи	Джоуль на кельвін	Дж/К	(1Дж):(1К)
Теплопровідність	Ват на метр-кельвін	Вт/(м·К)	(1Вт):(1м) ×(1К)

Таблиця 6.2

Префікси для утворення кратних і часткових одиниць (за ГОСТ 7663-55)

Префікс	Скорочене позначення	Множник, на Який множаться одиниці СІ	Префікс	Скорочене позначення	Множник, на Який множаться одиниці СІ
Тера…	Т	1012	Санти…	С	10-2
Гіга…	Г	109	Мілі…	М	10-3
Mега…	Μ	106	Мікро…	Мк	10-6
Кіло…	К	103	Нано…	Н	10-9
Гекто…	Г	102	Піко…	П	10-12
Дека…	Да	10	Фемто…	Ф	10-15
Деци…	Д	10-1	Атто…	А	10-18

Розрахунок варто писати з досить ясними заголовками, у певному порядку, з необхідним пояснювальним текстом, супроводжувати ескізами деталей, що розраховують, а також схемами сил і епюрами моментів, що діють на ці деталі. При необхідності до ескізів деталей потрібно давати також розрахункові перерізи.

Ескізи розраховуваних деталей і розрахункові перерізи повинні бути виконані з дотриманням умов ГОСТів на креслення. На ескізах і перерізах розміри повинні бути поставлені в тих же буквах, які є в розрахункових формулах.

При розрахунку увесь час необхідно стежити за однорідністю формул; найбільш часті помилки, яких припускаються від неуважності — добування кореня квадратного замість кубічного або навпаки, тощо.

Таблиця 6.3

Перерахункові значення зі старих і несистемних одиниць вимірювання

В одиниці СІ

Старі й несистемні одиниці	Одиниці СІ	Старі й несистемні одиниці	Одиниці СІ
Одиниці довжини	Одиниці потужності
1мікрон (мк)	1мікрометр (мкм)	1кГ·м/с (кгс×м/с)	9,80665 Вт
Одиниці маси	1 к. с.	735,499 Вт
1тонна (т)	1000 кг	Одиниці напруження і Тиску
1 кГ/см2(кгс/см2)	98066,5 Па
Одиниці плоского кута	1технічна атмосфера (ат)	98066,5 Па
1градус (°)	Рад	Одиниці коефіцієнтів тепловіддачі і теплопередачі
1хвилина (‘)	Рад	1ккал/(м2·год×град)	1,163 Βт/(м2·Κ)
1секунда (")	Рад	1кал/(см2·с×град)	41,868 Вт/(м2·К)
Одиниці частоти обертання	Одиниці теплопровідності
1 оберт у хвилину (об/хв)	рад/с	1 ккал/(м·год×град)	1,163Βт/(м·Κ)
1кал/(см·с×град)	418,68Вт/(м·К)
1оберт у секунду (об/с)	2π рад/с
1 кілограм-сила (кГ, кгс)	9,80665 Η