Статевий апарат самців складається з мошонки, сім’яників, придатків сім’яників, сперміопроводів, сечостатевого каналу, придаткових статевих залоз (передміхурова, міхурцеподібні, цибулинні, уретральні), статевого члена і препуція.
Мошонка (scrotum) Складається з двох шарів – шкіри і м’язово-еластичної оболонки (tunica dartoidea). Шкіра мошонки вкрита рідкими волосинками має потові і сальні залози. Мошонка розділена на дві половини перегородкою (septum scroti), яка є продовженням м’язовоеластичної оболонки. Вона виконує функцію терморегулятора, що підтримує температуру сім’яників на сталому рівні (на 3–4 °С нижче температури тіла) для забезпечення нормального сперміогенезу.
У холодну погоду м’язи мошонки і піднімач сім’яника скорочуються, сім’яники підтягуються ближче до тіла тварини; одночасно звужуються кровоносні судини, внаслідок чого зменшується віддача тепла. Під час спеки м’язи, навпаки, розслаблюються, мошонка з сім’яниками звисає й охолоджується. Сприяє цьому і значне виділення поту.
Сім’яник (testis, didymis, orchis) – це парні складно-трубчасті статеві залози яйцевидної форми.
Сім’яник дорослого бугая-плідника має довжину 12–15 см, маса його – близько 300–400 г, барана і цапа – відповідно 9–11 см і 200–250 г, жеребця – 10–12 см і 200–250 г, кнура – 11–12 см і 200–250 г.
Кожний сім’яник вкриває спеціальна піхвова оболонка, під якою знаходиться білкова оболонка, яка, вростаючи в паренхіму сім’яника, ділить його на окремі дольки (камери, частки). У кожній дольці є по 3–5 звивистих сім’яних канальців, які переходять у прямі і на одному з полюсів сім’яника формують сплетіння – сітку сім’яника (rete testis).
Сім’яники виконують дві функції – відтворну і гормональну. Відтворна функція – це процес сперміогенезу. У шарі сертолієвого симпласту (у стінці звивистих канальців) розміщуються сперматогонії. Після їх ділення утворюються сперматоцити першого порядку, а після повторного ділення – сперматоцити другого порядку. У подальшому утворюються сперматиди, які перетворюються у спермії. Процес дозрівання сперміїв триває 45 днів.
Гормональна функція сім’яників полягає в секреції статевих гормонів – тестостерону і андростерону. Андрогени продукуються клітинами Лейдига, інтерстиціальними клітинами, а також клітинами звивистих канальців. Ці гормони забезпечують сперміогенез, регулюють розвиток статевого апарату та вторинних статевих ознак, підвищують обмін речовин в організмі самців, посилюють активність статевих центрів і зумовлюють прояв статевих рефлексів.
Придаток сім’яника (epididimis) щільно прилягає до сім’яника. Він складається з головки, тіла і хвоста. Головка придатка утворена сім’явиносними канальцями, які потім з’єднуються в один вузький звивистий канал, що проходить всередині тіла і хвоста придатка. Хвостовий відділ каналу розширений і служить місцем накопичення дозрівання та зберігання сперміїв. Тут спермії можуть зберігати здатність до запліднення протягом 1–1,5 місяця. Довжина каналу придатка сім’яника досягає 80 м. Сім’яник і придаток з’єднані спеціальною зв’язкою.
Тривалому переживанню сперміїв сприяє слабо кисла реакція середовища (рН=6,5) в каналі придатка, завдяки якій спермії знаходяться у анабіозі, а також температура в мошонці, яка на 3–4° нижча за температуру тіла.
Просування сперміїв каналом придатка сім’яника здійснюється з допомогою скорочень м’язів його стінок.
Сперміопроводи (ductus deferens) відходять від хвостів обох придатків, проходять через пахвинні кільця в черевну порожнину. Поруч із сперміопроводом проходять нерви і кровоносні судини, а також пучки м’язових волокон. Усі разом вони утворюють сім’яний канатик, укритий серозною оболонкою.
Сперміопровід являє собою довгу, тонку (до 4 мм у діаметрі) трубку, стінка якої утворена трьома шарами – слизовим, м’язовим і серозним. Обидва сперміопроводи недалеко від шийки сечового міхура впадають у сечостатевий канал. У барана, бугая, цапа сперміопроводи над сечовим міхуром утворюють веретеноподібні ампули, у стінках яких є залози, що виділяють рідкий секрет. Під час статевого збудження, перед садкою, ампули заповнюються спермою, завдяки чому сперма у цих самців-плідників виділяється швидко, одним імпульсом, за один поштовх.
Сечостатевий канал (уретра – uretra masculini) Виконує дві функції: ним виводиться із сечового міхура сеча і під час садки – сперма. Від шийки сечового міхура канал іде спочатку всередині тазової порожнини каудально до сідничної вирізки, утворюючи тазову частину сечостатевого каналу, а потім повертає вниз і вперед і далі проходить по жолобку на нижній поверхні статевого члена (статевочленна частина або удова). Стінка сечостатевого каналу складається із слизової оболонки, оточеної – кавернозним тілом, яке при статевому збудженні наповнюються артеріальною кров’ю, і просвіт каналу розширюється, що сприяє проходженню сперми. Зовнішня оболонка утворена сечостатевим і луковичнопечеристим м’язами, скорочення яких сприяє проштовхуванню сперми або сечі.
Придаткові статеві залози – це міхурцеподібні, передміхурова, цибулинні (луковичні, куперові), уретральні залози.
Міхурцеподібні (glandulae vesiculares) – це парні залози, розміщені над шийкою сечового міхура. У бугая, барана, цапа вони бугристі, у кнура і жеребця – гладенькі, мішкоподібної форми, відкриваються одним або двома протоками в уретральний канал. Секрет міхурцеподібних залоз містить білки, ліпіди, фруктозу, лимонну кислоту та інші речовини.
Передміхурова залоза (gl. prostata) розташована біля шийки сечового міхура на початковій частині уретри і частково в її стінці. Вона відкривається в сечостатевий канал численними протоками. Секрет передміхурової залози містить ферменти, простагландини групи F2α, що викликають скорочення м’язів матки.
Цибулинні (куперові – ql. bulbouretralis) – Це парні залози, розміщені біля перегину сечостатевого каналу. Вони добре розвинені у кнура (маса їх – 150–200 г). Їх секрет густий, клейкий і виділяється наприкінці еякуляції і при контакті із зовнішнім середовищем (у кнура) стає желеподібним і закупорює шийку матки свині, що перешкоджає витіканню сперми.
Уретральні (gl. urethrales) – це численні залози, розміщені у слизовій оболонці вздовж усього сечостатевого каналу. Секрет уретральних залоз виділяється першим і промиває сечостатевий канал від залишків сечі перед проходженням сперми.
Секрети всіх придаткових залоз виконують такі функції:
1) промивають сечостатевий канал перед проходженням сперми;
2) активують обмін речовин і рух сперміїв;
3) збільшують об’єм сперми;
4) розріджують сперму, завдяки чому полегшується її проходження в уретрі;
5) утворюють живильне середовище для сперміїв;
6) викликають скорочення м’язів матки;
7) закупорюють канал шийки матки у свиноматок.
Придаткові статеві залози сильно розвинені у кнура, добре – у жеребця, слабко – у бугая, барана і цапа.
Статевий член (penis) – це орган парування; він має корінь, тіло і головку. Корінь двома ніжками закріплений на сідничних буграх. Біля кореня статевого члена є сіднично-печеристий м’яз, який здавлює ніжки і тим самим перешкоджає відпливу венозної крові під час ерекції. На дорсальній поверхні статевого члена знаходиться жолоб, у якому розташовані кровоносні і лімфатичні судини та нерви. У вентральній його частині проходить сечостатевий канал. Повздовж тіла статевого члена проходять три печеристих тіла: два з них утворюють основу статевого члена, а третє охоплює уретру. Усі печеристі тіла заповнюються артеріальною кров’ю. На кінці статевого члена є четверте печеристе тіло, яке утворює головку; воно наповнюється венозною кров’ю (під час парувальних рухів). Передня частина статевого члена покрита вісцеральним листком препуція, під яким знаходиться товста сполучнотканинна білкова оболонка, яка покриває весь член. Від неї всередину відходить поздовжня перегородка, яка поділить тіло на ліву і праву половини.
У бугая, барана, цапа статевий член позаду мошонки утворює S-подібний згин; у кнура згин розміщений попереду від неї. Під час ерекції статевий член збільшується в довжину за рахунок розправлення цього згину. Після садки статевий член втягується назад у препуцій ретрактором (m. Retractor Penis). Загальна довжина статевого члена під час ерекції в бугая сягає 100–150 см, у барана і цапа – 40–50 см, у жеребця 80–100 см; у кнура 50–80 см.
Форма і діаметр головки статевого члена мають видові особливості, обумовлені типом природного осіменіння.
У бугая головка статевого члена конічна, з косою зв’язкою, завдяки якій у період еякуляції статевий член змінює конфігурацію і сперма обов’язково потрапляє на шийку матки.
У барана і цапа аналогічну функцію виконує виріст уретри, що виступає на 1,5–2 см за межі головки.
У кнура головка має штопороподібну форму, що відповідає формі каналу шийки матки свині.
У жеребця в головці розміщене добре розвинене печеристе тіло. Масивна головка (13–16 см у діаметрі) під час ерекції має грибовидну форму і сприяє проштовхуванню сперми в матку кобили.
Препуцій (рreputium) – це шкіряний мішок, у якому знаходиться вільна частина статевого члена. Складається препуцій із двох листків паріетального (пристінного) і вісцерального, що покриває передню частину статевого члена. У стінці препуція закладені залози, які виробляють секрет – смегму (smegma). Препуцій у жеребця складчатий у верхній частині, а у кнура має сліпий мішок (дивертикул).
Кровозабезпечення та іннервація статевих органів самців
Мошонка забезпечується кров’ю від зовнішньої сім’яної артерії (a. Spermatica externa) і зовнішньої соромітної артерії (a. puderda externa). Мошонка іннервується гілками однойменних нервів, а також гілками здухвинно-підчеревного (n. iliohypogastricus) і здухвинно-пахвинного нерва (n. Ilioinguinalis).
Сім’яники забезпечуються кров’ю внутрішніми сім’яними артеріями ( A. spermaticus internae), інервуються гілками, що відходять від сім’яного сплетіння (plexus spermaticus).
Статевий член живиться від внутрішньої соромітної артерії (a. pudeNDa Interna) і зовнішньої сім’яної артерії (a. spermatica externa), а в жеребців – ще й від внутрішньої здухвинної артерії (a. iliaca interna). Іннервується статевий член дорсальним нервом пеніса (n. dorsalis penis), що є продовженням соромітного нерва (n. pudendus), і зовнішнім сім’яним нервом (n. spermaticus Externus).
ЛІТЕРАТУРА
1. Ветеринарное акушерство и гинекология / А. П.Студенцов, В. С.Шипилов, Л. Г.Субботина, О. Н.Преображенский; Под ред. В. С.Шипилова.– 6-е изд., испр. и доп.– М.: Агропромиздат, 1986.–480 с.
2. Логвинов Д. Д. Ветеринарное акушерство и гинекология.– К.: Урожай, 1964.– 436 с.
3. Практикум по акушерству, гинекологии и искусственному осеменению с.- х. животных / В. С.Шипилов, Г. В.Зверева, И. И.Родин, В. Я.Никитин.– М.: Агропромиздат, 1988.– 335 с.
4. Практикум по акушерству, гинекологии и искусственному осеменению с.- х. животных / И. И.Родин, В. Г.Тарасов, И. Л.Якимчук.– 2-е изд., перераб. и доп.– М.: Колос, 1979.– 280 с.
5. Валюшкин К. Д., Медведев Г. Ф. Акушерство, гинекология и биотехника размножения животных: Учебник.– Мн.: Урожай, 1997.– 718 с.
6. Харута Г. Г. Прогнозування відтворної функції корів.– Біла Церква, 1999.– 94 с.
7. Методические указания к лабораторно-практическим занятиям по курсу “Искусственное осеменение сельскохозяйственных животных” / Сост. Г. Г.Харута; И. М.Бабак, Ю. Ф.Задвирный и др.– Белая Церковь, 1991.– 56 с.
8. Штучне осіменіння корів і телиць: Рекомендації / Білоцерків. держ. аграр. ун-у; Скл. Г. Г.Харута, С. С.Волков, А. Й.Краєвський та ін.– Біла Церква, 1999.– 47 с.