Структура посівних площ в умовах недостатнього зволоження

Рубрики: Земледелие

Недостатнє зволоження посівних площ

Сільськогосподарському виробництву України великої шкоди завдають атмосферні та ґрунтові посухи, їх комплексна негативна дія.

Атмосферні посухи виникають у степовій зоні і поширюються на лісостепову, поліську й Закарпаття. Улітку їх буває більше, дещо менше — навесні і найменше — восени. Ґрунтові посухи поділяються на помірні, сильні та дуже сильні, коли у шарі грунту від О до 20 см запаси продуктивної вологи становлять від 18 до 6 мм. Якщо ґрунтова посуха охоплює значну товщу грунту, нестача запасів вологи спостерігається в метровому і навіть у півтораметровому шарах його. Посухи поширюються майже на весь період осінньої вегетації озимини. Навесні, завдяки осіннім та зимовим опадам, негативна дія ґрунтових посух під озимими хлібами значно зменшується, а влітку, під час колосіння та цвітіння озимини, — зростає.

Ґрунтові посухи під ярими культурами мають свої особливості й зустрічаються рідко — тоді, коли перед їх сівбою в орному шарі бракує вологи. Вони, особливо в метровому шарі грунту, тривають і в літній період, поширюються просторово та поглиблюються за інтенсивністю.

Посухи, що охоплюють більш як половину території України, спостерігаються раз на 10—12 років, а на 10% її — два рази на 5 років. Проте за останні 20 років найвідчутнішими вони були в 1981, 1983, 1986, 1996 та 1999 роках. Особливо значної шкоди сільському господарству завдала посуха в 1999 році. Літня — тривала з початку червня до середини серпня, призвела до значних втрат урожаю і не дала змоги закласти основи, зокрема, озимини під урожай 2000 року. Посуха може повторитися будь-якого року, і землеробові треба бути завжди озброєним, щоб протидіяти їй.

Структура посівних площ в умовах недостатнього зволоження.

Найважливішими складовими системи землеробства, що сприяють раціональному використанню вологи й стабілізації врожайності в посушливі роки, є підбір і чергування культур з різним рівнем вологоспоживання, що передбачає науково обгрунтовані зміни в структурі посівних площ господарства.

З огляду на різний рівень водоспоживання польових культур та особливості грунтово-кліматичних умов у структурі посівних площ слід дотримуватись оптимального набору та співвідношення зернових, технічних і кормових культур, що забезпечує раціональніше використання запасів вологи.

Щодо озимих культур, то насамперед потрібно визначити оптимальні площі під озиму пшеницю, що дає можливість розмістити її на кращих попередниках та уникнути майже щорічних пересівань, за рахунок певного скорочення площ озимої пшениці збільшити площі ярих зернофуражних культур — ячменю, вівса й кукурудзи, надавати перевагу житу (у Поліссі), яке більш стійке в посушливих умовах.

В останні кілька років деякі господарства посушливих районів Лісостепу й Степу збільшили посівні площі соняшнику, що створило напруженість водного режиму в сівозмінах і призвело до зниження їх продуктивності.

На незрошуваних землях степової зони для накопичення й збереження вологи опадів слід максимально використовувати агротехнічні заходи. Наприклад, розміщення озимих після кращих попередників, особливо —чорних парів, навіть у гостро посушливі передпосівний і посівний періоди забезпечує нормальні сходи й стабільно високі врожаї озимої пшениці. За даними дослідів шести станцій степової зони, у середньому за 14—18 років урожайність озимої пшениці після чорного пару становила 40,5—44,6 ц/га. Навіть у південно-східному Степу (Розівська дослідна станція ІЗГ УААН) за 28 років досліджень не було зафіксовано загибелі озимої пшениці, яку вирощували після чорного пару (за середньої врожайності 38,4 ц/га). Проте після кукурудзи на зелений корм її пересівали два рази, після багаторічних трав дворічного використання—три, після кукурудзи на силос — п’ять разів. Тому в найбільш екстремальних щодо зволоження районах обгрунтоване використання площ чорного пару є одним із факторів інтенсифікації та стабілізації виробництва зерна.

Чисті пари в Степу як один із факторів, що гарантують сталі врожаї зерна озимої пшениці в посушливих умовах, повинні займати у північних районах до 5%, у центральних — до 10% і в південних — 15—20% від загальної площі ріллі. У цій зоні кукурудза на силос і сама пшениця як попередники озимої пшениці для вирощування її за інтенсивною технологією не забезпечують сталих урожаїв.

Деякі господарства посушливих районів Лісостепу й Степу збільшили посівні площі соняшнику, що створило напруженість водного режиму в сівозмінах і призвело до зниження їх продуктивності

Загальній стан водного режиму в сівозміні залежить від співвідношення культур, різних щодо врожайності, тривалості вегетаційного періоду, розвиту кореневої системи тощо. За даними Інституту землеробства УАН (колишня Драбівська дослідна станція), у типовій зернобуряковій сівозміні Лісостепу найбільш економно втрачають вологу високопродуктивні культури — кукурудза, цукрові буряки, озима пшениця, але останні дві використовують найбільше вологи з грунту. Тому напруження водного режиму грунту в сівозміні зростає у разі насичення її посівами просапних культур, особливо цукрових буряків. Наприклад, у сівозміні з трьома полями цукровихх буряків дефіцит вологи в глибоких шарах грунту, особливо в посушливі роки, різко зростає і не відновлюється протягом ряду років.

Найсприятливіші умови водного й поживного режимів для озимої пшениці створюються після чистих і зайнятих

Парів, гречки та ранньої картоплі. Перевага чистих парів перед зайнятими являється лише у південно-східній частині зони. Після кукурудзи на силос її стадії молочно-воскової стиглості та інших непарових попередників добрі урожаї озима пшениця дає лише в ро-і зі сприятливим за зволоженням осіннім періодом. У роки з посушливою осінню після цих попередників, замість озимої пшениці, у центральному та східному Лісостепу потрібно висівати озиме жито і кукурудзу, а в західному — озимий і ярий ячмінь та кукурудзу, урожайність зерна тоді зростає на 4—10 ц/га, бо зріджена озима пшениця дає врожай зерна нижчий, ж посіяні навесні на зяблевій оранці кукурудза, ячмінь, овес, просо, горох, найбільший збір кормопротеїнових одиниць з 1 га посіву після пшениці й кукурудзи на силос забезпечує кукурудза, за нею — озима пшениця й горох і найменший — овес.

Щоб витримати встановлений період повернення на попереднє поле, у зерно-просапних і просапних сівозмінах Лісостепу рекомендується така питома вага окремих культур залежно від спеціалізації: зернових — 45—65% (з можливим розширенням їх до 70—80— 00%), технічних — 10—30, кормових культур — 20—40%. У групі зернових культур озимі повинні займати не менш к 50%, горох — не більш як 20, цукрові буряки — 10-20%.

У посушливих умовах Полісся мають значення фактори, що впливають на економне споживання вологи. Вивчення впливу попередників на водоспоживання окремих культур показало, що економніше витрачається волога після тих попередників, після яких одержано більший урожай. Розмір водоспоживання у сівозміні залежить від культури та від кількості внесених добрив. Без внесення добрив економно використовували вологу на створення врожаю озима пшениця й кукурудза на силос. Добрива зменшували витрати вологи по всіх культурах сівозміни.

Для зменшення негативного впливу посухи на сільськогосподарське виробництво доцільно розширювати площі під культури, що економно витрачають вологу на створення врожаю.

Серед заходів, що забезпечують високі врожаї сільськогосподарських культур, є освоєння сівозміни, розміщення культур після добрих попередників. У посушливі роки врожайність озимої пшениці після конюшини на два укоси і люпину на силос становила 57,3—58,7 ц/га, тим часом як після стерньових попередників — 44,8—51,6 ц/га. Пшениця після бобових попередників виявилася найбільш урожайною культурою. Продуктивність інших зернових культур була нижчою на 3,1—20,1 ц/га зерна.

Озима пшениця у південному, центральному й західному Поліссі на сірих лісових і дерново-підзолистих супіщаних грунтах забезпечує найбільш стабільні врожаї після люпину на силос, конюшини на один і два укоси, вико-вівсяних сумішок і кукурудзи на зелений корм, льону-довгунця, картоплі ранньої та середньостиглої. Після кукурудзи, зібраної на силос у стадії молочно-воскової стиглості, та стерньових попередників озиму пшеницю можна висівати тільки у вологу осінь; у роки з посушливою осінню замість неї треба сіяти озиме жито, яке в цих умовах дає вищі врожаї зерна.

На легких піщаних ґрунтах північного полісся озиме жито в усі роки після всіх попередників за врожайністю перевищує озиму пшеницю на 5—7 ц/га. Розміщувати озиме жито треба в центральному і південному Поліссі після стерньових попередників, кукурудзи на силос, середньостиглих сортів картоплі та люпину на зерно. У північному Поліссі після люпину на зерно, замість озимого жита, треба висівати овес або картоплю.

У посушливі роки на родючіших грунтах після як слід удобреної картоплі і кукурудзи ячмінь дає врожаї вищі, ніж овес, а після стерньових попередників і на легких піщаних грунтах після всіх попередників урожай вівса вищий. В умовах південного Полісся на сірих лісових і дерново-підзолистих супіщаних грунтах доцільно вирощувати кукурудзу на зерно, врожайність якої тут була вищою, ніж озимого жита і ячменю на 3,7—18,5 ц/га. Рекомендується підсівати й пересівати озимі вівсом.

На супіщаних грунтах Полісся рекомендовано структуру посівних площ із такою питомою вагою окремих культур у сівозмінах залежно від спеціалізації: зернових — 40—55%, картоплі — 10— 25, льону-довгунця — 5—14 і кормових культур — 24—45, із них багаторічних трав — 10—22%; на легких піщаних грунтах питома вага зернових становить 40—50, картоплі — 10—20 і кормових культур — ЗО—35%.

Загальній стан сівозміні залежить від співвідношення культур, різних щодо врожайності, тривалості вегетаційного періоду, розвитку кореневої системи тощо.

За даними Інституту землеробства УААН (колишня Драбівська дослідна станція), у типовій зернобуряковій сівозміні Лісостепу найбільш економно витрачають вологу високопродуктивні культури — кукурудза, цукрові буряки, озима пшениця, але останні дві використовують найбільше вологи з грунту. Тому напруження водного режиму грунту в сівозміні зростає у разі насичення її посівами просапних культур, особливо цукрових буряків. Наприклад, у сівозміні з трьома полями цукрових буряків дефіцит вологи в глибоких шарах грунту, особливо в посушливі роки, різко зростає і не відновлюється протягом ряду років.

Найсприятливіші умови водного й поживного режимів для озимої пшениці створюються після чистих і зайнятих парів, гречки та ранньої картоплі. Перевага чистих парів перед зайнятими виявляється лише у південно-східній частині зони. Після кукурудзи на силос у стадії молочно-воскової стиглості та інших непарових попередників добрі врожаї озима пшениця дає лише в роки зі сприятливим за зволоженням осіннім періодом. У роки з посушливою осінню після цих попередників, замість озимої пшениці, у центральному та східному Лісостепу потрібно висівати озиме жито і кукурудзу, а в західному — озимий і ярий ячмінь та кукурудзу, урожайність зерна тоді зростає на 4—10 ц/га, бо зріджена озима пшениця дає врожай зерна нижчий, ніж посіяні навесні на зяблевій оранці кукурудза, ячмінь, овес, просо, горох. Найбільший збір кормопротеїнових одиниць з 1 га посіву після пшениці й кукурудзи на силос забезпечує кукурудза, за нею — озима пшениця й горох і найменший — овес.

Щоб витримати встановлений період повернення на попереднє поле, у зерно-просапних і просапних сівозмінах Лісостепу рекомендується така питома вага окремих культур залежно від спеціалізації: зернових — 45—65% (з можливим розширенням їх до 70—80— 100%), технічних — 10—30, кормових культур — 20—40%. У групі зернових культур озимі повинні займати не менш як 50%, горох — не більш як 20, цукрові буряки — 10—20%.

У посушливих умовах Полісся мають значення фактори, що впливають на економне споживання вологи. Вивчення впливу попередників на водоспоживання окремих культур показало, що економніше витрачається волога після тих попередників, після яких одержано більший урожай. Розмір водоспоживання у сівозміні залежить від культури та від кількості внесених добрив. Без внесення добрив економно використовували вологу на створення врожаю озима пшениця й кукурудза на силос. Добрива зменшували витрати вологи по всіх культурах сівозміни.

Для зменшення негативного впливу посухи на сільськогосподарське виробництво доцільно розширювати площі під культури, що економно витрачають вологу на створення врожаю.

Серед заходів, що забезпечують високі врожаї сільськогосподарських культур, є освоєння сівозміни, розміщення культур після добрих попередників. У посушливі роки врожайність озимої пшениці після конюшини на два укоси і люпину на силос становила 57,3—58,7 ц/га, тим часом як після стерньових попередників — 44,8—51,6 ц/га. Пшениця після бобових попередників виявилася найбільш урожайною культурою. Продуктивність інших зернових культур була нижчою на 3,1—20,1 ц/га зерна.

Озима пшениця у південному, центральному й західному Поліссі на сірих лісових і дерново-підзолистих супіщаних грунтах забезпечує найбільш стабільні врожаї після люпину на силос, конюшини на один і два укоси, вико-вівсяних сумішок і кукурудзи на зелений корм, льону-довгунця, картоплі ранньої та середньостиглої. Після кукурудзи, зібраної на силос у стадії молочно-воскової стиглості, та стерньових попередників озиму пшеницю можна висівати тільки у вологу осінь; у роки з посушливою осінню замість неї треба сіяти озиме жито, яке в цих умовах дає вищі врожаї зерна.

Полісся озиме жито в усі роки після всіх попередників за врожайністю перевищує озиму пшеницю на 5—7 ц/га. Розміщувати озиме жито треба в центральному і південному Поліссі після стерньових попередників, кукурудзи на силос, середньостиглих сортів картоплі та люпину на зерно. У північному Поліссі після люпину на зерно, замість озимого жита, треба висівати овес або картоплю.

У посушливі роки на родючіших грунтах після як слід удобреної картоплі і кукурудзи ячмінь дає врожаї вищі, ніж овес, а після стерньових попередників і на легких піщаних грунтах після всіх попередників урожай вівса вищий. В умовах південного Полісся на сірих лісових і дерново-підзолистих супіщаних грунтах доцільно вирощувати кукурудзу на зерно, врожайність якої тут була вищою, ніж озимого жита і ячменю на 3,7—18,5 ц/га. Рекомендується підсівати й пересівати озимі вівсом.

На супіщаних грунтах Полісся рекомендовано структуру посівних площ із такою питомою вагою окремих культур у сівозмінах залежно від спеціалізації: зернових — 40—55%, картоплі — 10— 25, льону-довгунця — 5—14 і кормових культур — 24—45, із них багаторічних трав — 10—22%; на легких піщаних грунтах питома вага зернових становить 40—50, картоплі — 10—20 і кормових культур — 30—35%.

Для вирішення білкової проблеми та поліпшення поживного режиму грунту треба відновити площі гороху, а на зрошенні — сої

Як у Лісостепу в екстремальних умовах посухи, так і на Поліссі, можливе коригування структури посівних площ і набору культур у сівозмінах; зокрема потрібно визначити оптимальні нормативи площ окремих культур, насамперед озимої пшениці, що дає можливість зосередити її сівбу на кращих землях і поліпшити склад попередників у сівозміні. При цьому збільшуються площі ярих зернових фуражних культур (ячменю, вівса, кукурудзи), у тому числі за рахунок розміщення їх посівів у польових сівозмінах після кукурудзи на силос у тих регіонах, де озима пшениця після цього попередника не забезпечує сталого виробництва зерна.

З метою запобігання порушенню чергування культур у сівозмінах у роки з несприятливими погодними умовами в осінньо-зимовий період озимі, що загинули, у Лісостепу треба пересівати ячменем, ярою пшеницею, а на полях, не визначених на наступний рік під сівбу цукрових буряків, — кукурудзою і просом; зріджені посіви пшениці — підсівати ячменем.

Через несприятливий температурний режим та недостатнє зволоження в лісостеповій і степовій зонах України, а у зв’язку з цим нестабільність розвитку озимої пшениці, можливе скорочення її площ. Тому під урожай 2001 року слід прогнозувати відповідне коригування посівних площ у середині зернового клину.

У південних областях степової зони України необхідно терміново відновити потрібні обсяги зрошення і цим забезпечити здійснення програми гарантованого виробництва зерна озимої пшениці й кукурудзи.

Серед ярих зернових культур, окрім ячменю, потрібно підвищити обсяги виробництва продовольчого зерна за рахунок розширення (на 10—15%) площ ярої твердої пшениці, проса і гречки, а для вирішення білкової проблеми та поліпшення поживного режиму грунту треба відновити площі гороху, а на зрошенні — сої.

Без науково обгрунтованих сівозмін землеробство будь-якого сільськогосподарського підприємства приречене. Це стосується кожного поля. Сівозміна має бути скоригованою в часі й адаптованою до грунту. Вона має забезпечувати науково обгрунтоване чергування культур з дотриманням його нормативів, позитивний баланс у показниках родючості грунту, поліпшення фітосанітарного стану його й посівів. Тільки тоді сівозміна з науково обгрунтованою структурою посівних площ і в екстремальних умовах може забезпечити вимоги диктату ринку, дати конкурентоспроможну продукцію.

Проте саме останнім часом набуває загрозливого характеру процес занедбання сівозмін. Щоб уникнути хаосу в господарюванні, падіння продуктивності землеробства і родючості грунтів, питання введення й освоєння сівозмін слід вводити в рамки закону, як це практикується, скажімо, в Нідерландах.

 

Метки: