Вирішення проблеми підвищення ефективності виробництва вимагає вияву і максимального використання резервів господарської діяльності, як потенційних можливостей покрашення кінцевих результатів роботи.
Зерно на шляху від сільськогосподарських виробників до споживачів продукції зернопереробки проходить через складну систему, яка включає функції купівлі-продажу зерна, його зберігання, переробки та реалізації продукції переробки споживача. Взаємозв’язки із виробниками зерна і споживачами продукції зернопереробки суттєво впливають на формування ефективності господарської діяльності зернопереробних підприємств, а важливими аспектами дії цього фактору є ціновий та сировинний.
Економічна ефективність – це економічна категорія, що відображає співвідношення між одержаними результатами і витраченими на їх досягнення ресурсами, причому при вимірюванні ефективності ресурси можуть бути представлені або в певному обсязі за їх первісною вартістю, або частиною їх вартості у формі виробничих витрат [28, с. 397].
Над питаннями підвищення економічної ефективності виробництва аграрної продукції працювало багато відомих наших та зарубіжних науковців.
Дж. Ван Гіга у своїх працях під ефективністю вважав, що розуміється ступінь досягнення низки цілей. Витрати стосуються не лише капіталу, але й усіх ресурсів, які можуть бути задіяні для отримання бажаного рівня, чи ступеня ефективності. Врешті-решт, “бажано найти такий варіант, який би дозволив максимізувати ступінь досягнення цілі за тих же витрат, або при якому дана ціль була би досягнута за найменших витрат” [34, с. 361].
Теоретичні і практичні аспекти підвищення економічної ефективності зернопродуктового підкомплексу досліджувались в роботах: Бойка В. І., Гайдуцького П. І., Гайдук Т. Г., Фоменко С. В., Лобаса М. Г., Рабштини В. М., Худолій Л. М., Шпичака О. М., Саблука П. Т., та інших [7, 19, 17, 132, 65, 106, с. 254, 135, с. 28, 141, 113].
Результатом виробничої діяльності зерновиробничої та зернопереробної галузей є кількість виробленої продукції необхідного асортименту і відповідної якості. Для виробленої діяльності будь – якої галузі необхідні затрати трудових і матеріальних ресурсів.
Визначення в літературі економічної ефективності, як правило, знаходиться в рамках “витрати – результат”. У цілому, більшість економістів сходяться на думці, що суть ефективності виражається відношенням кінцевого результату – ефекту до використаних витрат на його досягнення.
Головним чином дискусія ведеться навколо питань: що прийнята в якості результату; за допомогою яких показників його оцінювати; до яких саме витрат його віднести. Формульовані десятиріччями, здавалось би непорушні, поняття вимагають перегляду з позицій умов сьогодення.
На наш погляд, розгляд цього питання слід починати з вибору позиції оцінки. Адже в економічному середовищі існують відомства, підприємства, трудові колективи, споживачі продукції, регіональні органи управління, на кінець, суспільство і держава, і всі вони по-різному оцінюють ефективність діяльності підприємства, кожен виходячи із своїх інтересів.
На сучасному етапі ефективним є ріст не будь-якого продукту і за будь – яку ціну, а тільки конкурентоспроможного та необхідного суспільству, результати якого воно спроможне придбати по цінах, що відповідають споживчим якостям товару і одночасно відшкодовують витрати виробництва та дають змогу отримати прибуток.
Ефективність розвитку зернопродуктового підкомплексу має різноманітні аспекти вираження, кожен з яких має специфічний зміст, закономірності і принципи досягнення, показники і критерії оцінки, методи і прийоми кількісного та якісного виміру. Функціонування зернопродуктового підкомплексу можна розглядати в єдиній системі “виробництво – реалізація – переробка – споживання” доцільно розглядати економічну ефективність всього підкомплексу як загальну суму економічних результатів на кожній ланці комплексу. Провівши певні порівняння, щодо економічної ефективності та економічного виробництва можна сказати, що ефективність виробництва – це віддача витрат, споживання виробничих ресурсів, тобто віддача сукупних витрат виробництва.
Особливе місце у теорії ефективності відіграє поняття “ефект”. Однаковий результат може бути отриманий різними способами і навпаки – однакові витрати можуть спричинити різний ефект. Щоб отримати максимальний результат виробництва, який приведе до збільшення випуску продукції, обсягу, ще недостатньо – цього необхідно досягти за найменших витрат праці, капіталу і кращої якості продукції. Отже, потрібно кращі показники порівнювати з тими витратами, в результаті використання яких вони отримані, і тоді матиме ефективність виробництва.
Таким чином, ефект і витрати – це абсолютні величини, а ефективність – відносна, оскільки виражає відношення двох абсолютних величин. Економічний ефект може мати як додатну величину (прибуток), так і від’ємну (збитки). Тому основним ефектоутворюючим елементом є прибуток. Це пояснює ситуацію, коли підприємство, виробляючи продукцію, отримує результат (валову, чисту продукцію), але відсутність прибутку робить його збитковим, отже, неефективним [137, с. 11].
Показники ефективності мають характеризувати ступінь результативності виробництва і давати змогу здійснювати порівняльну оцінку її в динаміці і в територіальному аспекті за окремими підприємствами і регіонами. З цього випливає, що в систему показників ефективності не можна включати такі, які є умовами або факторами її підвищення [22].
Кожна галузь зернопродуктового комплексу має свої особливості, що пов’язані із специфікою виробництва. Особливістю зерновиробництва є те, що один і той же кінцевий продукт (зерно) може використовуватись за різним призначенням. Зернові поділяються на групи: продовольче, кормове, насіннєве зерно, і в залежності від призначення зерна система показників для визначення економічної ефективності буде відрізнятися.
Більшість науковців для визначення економічної ефективності продовольчого зерна використовують наступні показники: урожайність, собівартість 1 ц зерна, затрати праці на 1 ц або виробництво зерна в розрахунку на 1 люд.-год., прибуток в розрахунку на 1 ц і на 1 га, рівень рентабельності. Економічну ефективність фуражного зерна характеризують такі показники: урожайність, вихід кормових одиниць і перетравного протеїну з 1 га посівів; собівартість 1 ц зерна, 1 ц корм. од., перетравного протеїну; затрати праці на 1 ц зерна, 1 корм. од., перетравного протеїну; прибуток в розрахунку на 1 ц зерна, на 1 га посіву, рівень рентабельності.
Урожайність зернових культур є одним з натуральних показників ефективності виробництва. Цей показник відображає виробництво зерна в розрахунку на одиницю площі. Він дозволяє суб’єктивно проаналізувати ефективність матеріальних затрат на виробництво окремої культури, а також зробити співставний аналіз виробництва зерна в різних районах.
Важливим є показник прибутковості (рентабельності) виробництва. В цьому показнику акумулюється вплив усіх факторів – природних, економічних і організаційно-господарських.
В зерновиробництві визначають такі показники економічної ефективності: рівень рентабельності, маса прибутку на 1 га і маса прибутку на 1 ц реалізованої продукції [28, с. 400].
Масу прибутку на 1 га певної культури (Мп) необхідно визначати з обов’язковим урахуванням рівня товарності її продукції за формулою:
Мп = Пк/Пл´Кт, (1.1)
Де Пк – прибуток, одержаний від реалізації продукції певної культури;
Пл – площа посіву культури;
Кт – коефіцієнт товарності.
Економічний механізм утворення прибутку дозволяє виділити три найважливіші фактори, що впливають на масу прибутку підприємства або його окремої галузі:
Обсяг реалізації;
Рівень повної собівартості 1 ц реалізованої продукції;
Середня ціна реалізації 1 ц продукції.
Рівень рентабельності в цілому по підприємству характеризує ефективність лише спожитих виробничих ресурсів і не відображає ефективності використання всіх авансованих витрат, що акумулюються у вигляді застосовуваних основних і оборотних фондів. Тому для визначення ефективності використання виробничих фондів розраховують норми прибутку (Нп):
Нпр = (П/Фос + Фоб)´100 (1.2)
Де Фос і Фоб – середньорічна вартість відповідно основних виробничих фондів і оборотних фондів [138, с. 401].
Ефективність зернопродуктового комплексу має характеризувати не тільки ефективність безпосередньо виробництва, а і передбачати необхідність ефективної реалізації виробленої продукції. Загальна ефективність виробництва на сучасному етапі знаходиться у великій залежності від ефективності реалізації зерна. Необхідно зважити на те, що вартість кінцевої продукції, а відповідно, і ефективність сільськогосподарського виробництва в більшій мірі залежать від цін реалізації і каналів збуту.
З переходом до ринкової економіки і зростанням конкуренції на внутрішньому і зовнішньому ринках дуже важливо для оцінки економічної ефективності виробництва визначати такай показник, як рентабельність продажу. Цей показник, як вважає Андрійчук В. Г. можна розрахувати так:
Рп = П/ТП ´100 (1.3)
Де П – прибуток в загальній сумі грошової виручки;
ТП – реалізація продукції.
Зрозуміло, що з підвищенням рівня цього показника зміцнюється, за однакових інших умов, економічний стан підприємства, і навпаки. Проте показник рентабельності продажу має глибший економічний зміст, оскільки характеризує цінову конкурентоспроможність товару (зерна).
Зернопереробна галузь є проміжною виробничою ланкою між виробниками зерна та споживачами продукції зернопереробки, отже, наявність значної кількості стохастичних зв’язків із зовнішнім середовищем "вимовах ринку підвищує невизначеність та активізує властивість виробничо-економічної системи до самоорганізації та адаптації. Саме властивість пристосування підприємства до ринкового середовища підвищує роль внутрішніх факторів щодо задіяння резервів, як керованих і потенційних сил впливу на зміну показників ефективності господарської діяльності. В зв’язку з цим, актуальною проблемою є з’ясування. характеристики впливу внутрішніх факторів на ефективність переробки зерна, а також способів їх виявлення та задіяння [137, с. 1].
Поряд із загальними показниками економічної ефективності для зернопереробної галузі притаманні специфічні показники, що характеризують використання основних фондів, виробничих потужностей, сировини, матеріалів, палива, енергії і трудових ресурсів.
Рівень ефективності виробництва в галузях збереження і переробки зерна в значній ступені визначається ефективністю використання капітальних вкладень: раціональний їх розподіл на технічне переозброєння, реконструкцію і розширення діючих підприємств та нове будівництво; прискорення освоєння як виробничих потужностей, так і проектного рівня продуктивності праці, собівартості продукції, прибутку і рентабельності виробництва нових підприємств, що вводяться в експлуатацію.
Забезпечення макроекономічної конкурентоспроможності є важливішим завданням розвитку всієї господарської системи країни. Але жодна з країн, навіть найрозвинутіша, не ставить метою досягнення ефективної конкурентоспроможності всього асортименту вироблюваної продукції. Пріоритет надається секторам економіки, здатним отримати конкурентну перевагу на світовому ринку. Стосовно України, щоб запобігти нераціональному використанню національних ресурсів, актуальним є визначення саме таких галузей і створення дійових механізмів підтримки пріоритетних виробництв, вдосконалення на цій основі структури економіки, тобто формувати виробничу політику, адекватну умовам ринку, вимогам незалежності держави та її ефективної інтеграції у світову економічну систему. Це вимагає вирішення наступних проблем: оцінка рівня конкурентоспроможності національної економіки та її галузей з визначенням умов і чинників, які сприятимуть ефективній конкуренції на основі збільшення експортного потенціалу; обґрунтування пріоритетних виробництв і видів продукції, здатних отримати в коротко — і середньотерміновому періоді конкурентні переваги на світовому ринку; визначення шляхів і заходів державного сприяння підвищенню конкурентоспроможності вітчизняного виробництва, зокрема на основі цільової підтримки пріоритетних виробництв; поєднання зусиль держави та структурних підрозділів економіки у здійсненні структурної перебудови, інноваційної політики та соціально-економічного розвитку регіонів з підвищенням конкурентоспроможності вітчизняного виробництва; науково-практичне та інституційне забезпечення заходів щодо підвищення конкурентоспроможності, виходячи з національних умов, особливостей світового ринку та ресурсних можливостей держави.
Виходячи з цього, в Україні вдалося налагодити нову виробничо-торговельну схему взаємодії виробників продукції харчування та споживачів. Цей економіко-організаційний захід, що впроваджувався за участю держави, перетворився у важливу складову ефективного розвитку харчової промисловості. Вітчизняний ринок став наповнюватись продовольчими товарами власного виробництва. Це в свою чергу активізувала зростання сільськогосподарського виробництва. В системі важелів державного впливу на економіку важливе місце займає цінове регулювання, яке охоплює чисельні напрямки: за допомогою цін виробництво підпорядковується суспільним потребам, віддзеркаленим у попиті. Ціни стимулюють зниження витрат на виробництво і продаж товарів, освоєння досягнень наукою – технічного прогресу, підвищення якості товарів тощо.
Загалом посилення конкурентоспроможності вітчизняної аграрної продукції потребує:
Гарантування пріоритетного розвитку агропромислового виробництва з визнанням сільського господарства базовою галуззю економіки, що функціонує на основі стабілізації та нарощування виробництва сільськогосподарської продукції;
Удосконалення умов імпорту продовольства, (митні збори та платежі);
Інвестування власного товаровиробника за рахунок кошти, які в зараз використовуються з метою закупівлі продовольства та матеріально – технічних ресурсів на світовому ринку;
Жорстокого контролю за дією економічного механізму господарювання в агропромисловому комплексі;
Встановлення цін на сільськогосподарську продукцію, які б не лише відшкодовували виробничі витрати, а й забезпечували необхідну масу прибутку
Зорієнтовану на здійснення розширеного відтворення;
Встановлення системи пільг стосовно, закупівельних цін, дотації окремих видів сільськогосподарської продукції, послаблення податкового тиску.
Дослідивши всі підходи вітчизняних науковців, ми можемо запропонувати нові заходи, щодо подальшого розвитку посилення конкурентоспроможності сільськогосподарської продукції, зокрема зерна :
Необхідно чітко класифікувати найважливіші напрямки вирішення продовольчої проблеми, зокрема — подальший економічно доцільний та екологічно врівноважений розвиток продуктивних сил АПК; реформування відносин власності й удосконалення форм господарювання на принципах рівноправності та конкурентоспроможності;
Оптимізація механізму державної підтримки вітчизняного товаровиробника на внутрішньому і зовнішньому ринках;
Фінансово – кредитна політика має бути забезпечена пільговим кредитуванням в необхідних областях. Необхідно розширити коло кредитних установ для обслуговування АПК.
Необхідно доповнити новими елементами механізм кредитного забезпечення галузі, передусім потрібно ввести пільгове оподаткування та знизити економічні нормативи комерційним банкам у частині, яка стосується кредитного обслуговування сільськогосподарських товаровиробників;
Запровадити систему страхового забезпечення діяльності кредитно – фінансових структур та всіх різновидів застави.