Мета заняття – оволодіти методами андрологічного дослідження.
Об’єкти дослідження та оснащення: самці сільськогосподарських тварин, боєнські препарати статевих органів самців, скарифікатори, таблиці, слайди, штангенциркуль.
Андрологічне дослідження — це дослідження статевих органів самців сільськогосподарських тварин. Частіше воно проводиться під час андрологічної диспансеризації і спрямоване на виявлення в молодих самців вроджених аномалій розвитку геніталій (гермафродитизм, крипторхізм, аплазія і гіпоплазія сім’яників та їхніх придатків та ін.). Після статевого дозрівання в плідників вивчають прояв статевих рефлексів, якість сперми і потомства. При досягненні плідниками фізіологічної зрілості андрологічне дослідження проводиться планово і вимушено (при погіршенні якості сперми, гальмуванні або збоченні статевих рефлексів).
При повному обстеженні плідників збирають анамнез і використовують такі методи дослідження, як огляд, пальпація, ректальне дослідження, сонографія сім’яників та їхніх придатків, ампул сперміопроводів, придаткових залоз і оцінюють якість сперми, а також відбирають проби слизу із препуція для бактеріологічних та серологічних досліджень.
При зборі анамнезу з’ясовують місце народження плідника, його походження, місце вирощування та переміщення. З’ясовують також характер використання плідника (для штучного чи природного осіменіння). Кількісні та якісні показники сперми. Кількість самок, яких осіменяли спермою плідника та їхню заплідненість. Особливості годівлі, догляду та утримання. Характер і тривалість помічених розладів. Поведінку самця при паруванні або одержанні сперми. Перенесені захворювання, їхня тривалість, застосовані методи лікування. Результати дослідження на бруцельоз, туберкульоз, лептоспіроз, лейкоз, трихомоноз, вібріоз, інфекційний баланопостит та інші заразні хвороби.
При загальному дослідженні визначають конституцію, вгодованість, темперамент, виразність вторинних статевих ознак. Стан органів травлення, дихання, кровообігу, нервової системи визначають за прийнятими методиками. Особливу увагу звертають на координацію рухів, конфігурацію кінцівок, суглобів, копитця, м’язи. При повному дослідженні статевих органів визначають стан сім’яників, придатків, сперміопроводів, мошонки, препуція і пеніса. При необхідності досліджують тазову частину уретри, придаткові статеві залози — простату і міхурцеподібні, а також ампули сперміопроводів.
Оглядом мошонки визначають її симетричність, колір шкіри та її стан (наявність рубців, набряків, висипів, новоутворень). При огляді препуція звертають увагу на його конфігурацію, колір слизової оболонки, наявність ушкоджень, набряку, висипів, новоутворень, виділень та їхнього характеру.
Статевий член оглядають під час ерекції (у бугаїв також при анестезії за І. І.Вороніним). Звертають увагу на конфігурацію, колір, наявність ушкоджень.
Пальпацією визначають температуру, товщину і рухомість шкіри мошонки і препуція; розміри, рухомість, консистенцію і форму сім’яників, їхніх придатків та сім’яних канатиків; конфігурацію, рухомість і болючість статевого члена.
Ректально визначають стан тазової частини уретри, передміхурової і міхурцевидних залоз, ампул сперміопроводів і сечового міхура.
Дослідження вроджених статевих рефлексів (локомоторного, обіймального, ерекції, парувального та еякуляції) проводять під час парування або при одержанні сперми. Звертають увагу на швидкість прояву, виразність і стійкість статевих рефлексів, вивчають показники еякуляту. Контроль санітарного стану плідника і сперми проводять планово; досліджують нерозріджену сперму і змиви (зіскоби) з препуція на вміст мікробних тіл в 1 мл, визначають колі-титр, наявність анаеробів, умовно-патогенних бактерій і грибів. Ветеринарно-санітарну оцінку сперми проводять з урахуванням кількості та видів мікроорганізмів у еякуляті.
Аналіз одержаних даних і оцінку стану статевої системи самця проводять з урахуванням фізіологічної норми. Діагноз ставлять на підставі виявлених відхилень від норми з точним зазначенням причин неплідності.
Відтворну функцію бугаїв оцінюють, порівнюючи з показниками, запропонованими В. С.Шипиловим із співавт. (1988), за якими визначають чотири підгрупи плідників.
До першої підгрупи належать бугаї з високою плодючістю. Заплідненість корів і телиць після першого осіменіння становить понад 75 %; плідники характеризуються добре вираженими статевими рефлексами і швидким виділенням не менше 5 мл сперми з концентрацією сперміїв понад 1 млрд/мл активністю 8 і більше балів. Уміст живих сперміїв становить 80–90 %, резистентність – 20–60 тис., виживаність – 70–110 год, а кількість патологічних форм не перевищує 3 %.
До другої підгрупи належать плідники з нормальною (доброю) плодючістю. Заплідненість корів і телиць після першого осіменіння становить 70 %, статеві рефлекси добре виражені, виділення сперми швидке. Якість сперми: об’єм еякуляту – 3–4 мл, концентрація сперміїв – 0,4–0,8 млрд/мл, активність статевих клітин – 7–9 балів, уміст живих сперміїв – не менше 70 %, резистентність – 10–20 тис., виживаність – від 50 до 80 год, кількість патологічних форм не перевищує 5 %.
Третя підгрупа – це плідники зі зниженою плодючістю. Вони відзначаються зниженням заплідненості корів і телиць, часто не виділяють сперму в штучну вагіну. Об’єм еякуляту – не менше 2 мл з концентрацією сперміїв 0,2–0,5 млрд/мл і активністю не нижче 6 балів; резистентність, як правило, не перевищує 4 тис., а виживаність – 30 год; кількість патологічних форм – не більше 20 %.
Неплідні бугаї, які виділяють мало сперми з низькими показниками концентрації, активності, резистентності і виживаності сперміїв, належать до четвертої групи.