Тема: Сторонні тіла в організмі. Виразки і нориці.
Питання:
1. Шляхи проникнення, реакція організму на сторонні тіла.
2. Подальша їх доля в організмі. Видалення.
3. Класифікація виразок, патогенез, клініка, лікування.
4. Нориці.
1. Шляхи проникнення, реакція організму на сторонні тіла.
Сторонні тіла – тіла органічного і неорганічного походження, які проникнули в організм випадково (рани, корм, свідомо з лікувальною метою).
Розрізняють по формі, розмірам, кількості, якості, локалізації.
Сторонні тіла – голки, булавки, цвяхи, шпильки, коренеплоди, шматочки дерева, проволока, осколки снарядів, куски заліза, дерева, цегли і т. д. Нерідко – остюки злаків, зернівки ковили, житняку широколистого, вівса і ін.
У ВРХ через органи травлення – пошкоджуючи органи черевної, грудної порожнин.
По даним С. Г. Меліксетяна (1959), 50-90% продуктивної худоби являються “ретикулометалоносіями”.
Із 538 голів, досліджуваних тварин (магнітним зондом), у 445 із сітки були видалені металічні предмети. З цієї кількості з ознаками травматичного ретикуліну всього 39 тварин (7,6%).
За даними інших авторів з ознаками ретикулоперитоніту і перикардиту виявляється до 1,5-2% поголів’я ВРХ. Метал в сітці більш ніж у 80% корів (велика забрудненість металічними предметами комбікорму, відходів підприємств харчової промисловості, поблизу новобудов).
Часто заковтують при: мінеральному голодуванні, жадібний прийом кормів.
Сприяє – аморально сосочки язика.
Картопля, буряк, ганчірки, шматочки проволоки і т. п. застряють в стравоході, закупорюють його. Частіше у ВРХ, рідше у коней, дрібних жуйних і ін. (при переляку – спазм стравоходу). Собаки, кішки – часто тіла застряють в шийній частині стравоходу.
Патогенез і клінічні ознаки.
Пошкодження, порушення і клініка при проникненні сторонніх тіл залежить від їх локалізації і ступеня забрудненості, величини, форми, характеру пошкодження, виду тварини і ін.
Сторонні тіла можуть мігрувати з током крові, при скороченні м’язів і ін. факторів.
В ранах, норицях рух на значні відстані.
Уламки ін’єкційних голок – далеко від місця ін’єкції.
Кетгут, кісткові штифти, трансплантовані шматочки тканин – повністю розсмоктуються макро — і мікрофагами, гігантськими клітинами.
Дрібні (осколки, кулі, дробинки і ін.) не викликаючи структурних змін, і якщо неінфіковані, інкапсулюються.
Стороннє тіло спочатку обволікається фібрином, в тканинах інфільтрат, потім рубцева сполучна тканина (капсула) більш міцна у ВРХ ніж у коней і собак.
Інкапсульовані тіла (70-75% інфіковані) – вогнище довго дрімаючої інфекції.
Свинцеві тіла – викликають своєрідні морфозміни. Мідні – інфільтрацію, некроз і пригнічення регенерації.
Поблизу життєво важливих органів (спинний мозок, головний мозок, трахея, стравохід, нерви, судини) – тяжкі розлади і небезпечні для здоров’я.
В черевній порожнині – запалення, спайки. Частіше – виникає нагноєння, повільно загоюються рани, утворюючи затоки, абсцеси. Сприяє розміжження тканин, згустки крові, послаблення резистентності, інфіковані сторонні тіла. Інфіковане тіло затягує рановий процес, хронічна інтоксикація і ін.
Тупі або округлі тіла вільно проходять через шлунково-кишковий тракт. Колючі і ріжучі – ранять язик, щоки, стравохід.
В сітці ВРХ тіла можуть перфорувати її і проникають в різних напрямках, викликаючи ретикулоперитоніт, перикардит, діафрагміт, гепатит і ін. утворюються спайки, обширні гнійники, гнилісний розпад тканин. Застрягання тіл в сітці порушується ритміка скорочення. Косо перфоруючи стінку – злипливе запалення навколо проколу, зрощення стінки з прилеглими органами.
Характерно при травматичному ретикулоперитоніті – посилення болю в першій фазі скорочення сітки і затухання її руху в наступній фазі скорочення. Порушення моторики – знижується евакуаторна здатність призводить до зниження надоїв і забійної цінності тварини.
Сторонні тіла рослинного походження (сіно, солома, колоски злакових і ін.) – пошкоджують язик, щоки, під’язикову частину, вивідні протоки слинних залоз (некроз слизової, актиномікоз язика, ясен і ін.).
У дрібних жуйних (зернівки і ковили) смертність ягнят до 13-50%.
Закупорка стравоходу – спазм м’язів даного відрізка, потім парез, набряк, некроз. Розвивається гнилісний розпад тканин (навколо), септичний стан. Закупорка грудної частини стравоходу – іхорозний плеврит і смерть.
При благополучному закінченню тривалої затримки тіла – внаслідок на цьому місці розширення стравоходу.
Лікування і профілактика.
Видалення тіл з урахуванням характеру пошкодження, стану тварини, небезпеки ускладнень.
Обов’язково і терміново видаляють:
§ при загрозі життю тварини (в трахеї, глотці, головному і спинному мозку);
§ поверхневі, не потребуючі додаткових розрізів, після первинної хірургічної обробки.
При тривалому нагноєнні, норицях – видаляють пізніше. Якщо в глибині тканин і малий вхідний отвір, не викликають болі – не слід поспішати з їх видаленням і інкапсульовані сторонні тіла (не порушують функцію, неінфіковані).
Видалення стороннього тіла після: рентгенографії, фістулографії, зондування, пальпації.
Після видалення шви частково, можна залишити дренаж.
Із сітки – оперативним шляхом (руменотомія). Слід – на ранніх, гострих стадіях травматичного ретикуліту.
Профілактика – магнітні кільця, ЗМУ і Меліксетяна.
Лекція Сторонні тіла в організмі. Виразки і нориці.
При закупорці стравоходу:
1) консервативні методи – В перші години – слизові, обволікаючі; блювотне
2) оперативні – при безуспішності перших – видалення або проштовхування тіла зондом Хохлова; езофаготомія.
Профілактика – правильна годівля і підготовка кормів до згодовування; в годівниці – лизунець.
Рослинні сторонні тіла. Лікування більш складне. Видалення видимих тіл, промивання ротової порожнини (2-3 рази) 4-6 днів. Оперативне втручання при гнійних і атиномікозних ускладненнях. Корми – кальцинують, запарюють.
Виразка (Ulcus)
Порушення цілісності слизових оболонок, шкіри і глибших тканин в результаті їх некрозу з наступним відторгненням, які не мають схильності до швидкого загоювання внаслідок розпаду клітинних елементів і розвитку патологічних грануляцій.
Етіологія. Сприяє: — нейроендокринна недостатність;
— порушення ОВ, кровопостачання і трофіки тканин;
— дія механічних, фізичних, хімічних, біологічних факторів;
— сторонні тіла;
— глибокий некроз м’яких тканин і кісток внаслідок емболії і метастазування мікробів.
За походженням виразки поділяються:
§ ідіопатичні (первинні) зовнішні причини (опік, обмороження, ушиб);
§ симптоматичні (одна із ознак основного захворювання – сап, ящур, гіпо — і авітаміноз).
Патогенез. Передує – змертвіння шкіри, слизової і глибоких тканин. Демаркаційне запалення мертва ділянка відторгається на її місці дефект, дно і стінки покриті грануляціями. При нормальному перебігу – дефект заповнюється грануляціями, потім концентричне рубцювання, краї стягуються, і закриття дефекту епітелієм (так при багатьох ідіопатичних і симптоматичних виразках).
Відсутність нормальних умов (порушена трофіка, захворювання органу) – процес загоювання затягується. Одночасно поєднується регенерація і дегенерація клітинних елементів (остання іноді превалює – затрудняючи заживання).
З урахуванням цього форми перебігу:
1) регенерація превалює над дегенерацією – Проста виразка. Повільно, але загоюється;
2) процеси рівні між собою (Нервово-трофічні атонічні виразки). Тривало (місяці, роки) не зменшуються і не збільшуються, не мають тенденції до загоювання;
3) дегенерація превалює над регенерацією (Прогресуючі виразки). Розмір їх збільшується.
Ці форми мають значення для діагностики, прогнозу і лікування.
Швидкість загоювання не тільки від стану організму, але і від розміру і локалізації. Загоюються шляхом епідермізації.
Глибокі виразки в м’яких тканинах – заповнюються грануляційною тканиною, яка рубцюючись, зближує краї виразки і центру. Дефект, закритий епітелієм, залишається без волосся та залоз. Рубець може бути нижче рівня оточуючої тканини, частіше випинається (називається цей рубець келоїдом).
Виразки на твердій основі (кінцівки) поряд з крайовою епідермізацією значне розростання грануляцій. Вони підвищуються і защемляють валик (епітелію) йде припинення епідермізації виразки. Так буває і у виразках з великим їх розміром, з наявністю в глибині сторонніх тіл, гнійних порожнин.
Розростання грануляцій (шляпка гриба) – грибоподібні (фунгоїдні) виразки.
Роль нервової системи в генезі виразок.
Перерізання трійчастого нерва у кроликів викликає кератит і виразку рогівки.
Патологія периферичних нервів і центральної нервової системи порушення в якій-небудь ділянці тіла (травма).
Спочатку: зміни шкіри; випадіння волосся; ангідроз; гіпергідроз; потім розпад епітеліальних клітин і глибоких тканин.
Класифікація виразок:
За походженням:
— ідіопатичні (первинні)
— симптоматичні
За співвідношенням регенеративних і дегенеративних процесів:
— прості
— атонічні
— прогресуючі
За конкретними причинами:
— опікові
— пухлинні
— декубітальні
— нервово-трофічні
— некробактеріозні
— актиномікозні
— сапні
За клінічними признаками:
— омозолілі
— фунгоїдні
— гангренозні
— набрякові.
Клінічні ознаки.
Виразка має краї і дно.
Краї – бувають рівні, нерівні, м’які, щільні чи омозолілі. Вони можуть переходити в дно виразки чи бути розірваними.
Дно – буває заглибленим, кратероподібним, рівним чи опуклим.
Виразка за формою – кругла, овальна, неправильна. Величиною від малих розмірів (на рогівці) до великих дефектів, опіків, площа з часом зменшується. Болючість звичайно не підвищена.
А) Атонічні виразки (омозолілі, нервово-трофічні)
— епітеліальний обідок слабкий або відсутній;
— краї омозолілі – валиком;
— дно – плоске, кратероподібне, інколи назовні за межі країв рани;
— грануляції бліді, щільні, дрібнозернисті, з тріщинами, виділення незначні;
— розмір дефекту постійний.
Б) Прогресуючі виразки (фунгозні, гангренозні)
— вогнища некробіотичного розпаду;
— краї з’їдені, набряклі;
— обідок епітелію місцями відсутній;
— грануляції синюшні, пухкі, виділення значне;
— розмір збільшується;
— ознаки гангрени вологої при гангренозному;
— випукання грануляцій у вигляді грибу при фунгозних (щільні – немає подразника, набряклі – хід до стороннього тіла);
— видалення кірок кровотеча.
В) Проста виразка
— грануляції рожево-червоного кольору;
— рівномірно зернисті;
— тонкий шар гнійного ексудату;
— припухлість по окружності слабка або її немає.
Після загоювання рубець.
Лікування.
Ліквідувати причину, стимулювати регенерацію.
Повноцінні корма, покращують утримання.
1) Переливання сумісної крові.
2) 10% хлорид кальцію.
3) 0,5-1% р-ни новокаїну.
4) Короткі новокаїнові блокади.
5) Тканеві препарати.
6) АЦС – антиретикулярна цитотоксична сироватка Богомольца А. А. Місцево:
— риб’ячий жир;
— мазь Вишневського;
— ксероформна і ін. з пов’язками і без.
Солюкс, “Інфраруж”. При а) і б) переводять в просту.
Стимуляція регенерації:
— припікаючі (ляпіс, порошок марганцевокислого калію, мідний купорос, термокаутер)
— коротка новокаїнова блокада
— мазь Вишневського.
При гангренозних:
— лікарські речовини, які містять скипидар. Омозолілі краї і грануляції видаляють, невеликі виразки видаляють, потім шви.
Фунгозні виразки – видалення грануляції, і знизу рубцеву тканину. Ходи розширюють, видаляють тканинні секвестри. Потім тиснуча пов’язка, на кінцівках – безпідкладкову гіпсову пов’язку (10-20 діб).
Нориця (Fistula)
Вузький патологічний канал, за допомогою якого гнійне вогнище в тканинах чи анатомічна порожнина з’єднується із зовнішнім середовищем через його вихідний отвір на шкірі чи слизовій оболонці.
Звичайно стінки вкриті грануляціями, з часом епітелізація (від виду нориці).
Нориці — природжені;
— набуті.
Відкриваються на шкіру – зовнішні; на слизовій трубчатого органу – внутрішні.
Вони поділяються на:
— неповні (сліпі) – із гнійного вогнища тканин;
— повні (наскрізні) – з’єднують дві порожнини між собою (ретровагінальний).
За характером виділень:
— гнійні;
— секреторні (слина, молоко);
— екскреторні (сечові, фекальні).
Частіше гнійні.
Етіологія. Природжені – аномалії ембріонального розвитку.
Набуті – поранення, гнійні порожнини, інфіковані тіла (металічні, рослинні).
Патогенез. Природжені (сечові, фекальні) невивчені.
Набуті – зовнішні і внутрішні неповні (сліпі) прорив гнійного вогнища, відкритий перелом кістки, вузький раневий канал – його хід.
Прорив абсцесу – хід звивистий, застій гною, стінки – грануляція, омозоліваючи ущільнюючись – звужують їх. Ходи закриваються – постійно через них виділяється гній (із заток, тканинних секвестрів, сторонніх тіл).
Дефект шкіри значний – розростання значних грануляцій, при малих оточений епітелієм. Епітелізація 1-3 см і периферичної ділянки нориці. Рубець зумовлює стягування стінок (в поздовжньому напрямку) шкіра, слизова натягується – воронкоподібне заглиблення. Інколи періодично заростає і відкривається по мірі накопичення гною.
При асептизації процесу:
— інкапсуляція стороннього тіла;
— загоєння (але дуже рідко).
Порожнинні, наскрізні нориці – по каналу поранення в анатомічну порожнину (суглоб, ротова порожнина), трубчаті органи (шлунково-кишковий тракт) і протоки (слинні, сечові). Абсцес прориває назовні і в порожнину.
Загоєнню перешкоджає:
— через нього слиновиділення;
— молоко;
— кормові маси;
— фекалії;
— сеча.
Незначна довжина нориці (щока, уретра) – повна епітелізація внутрішньої стінки каналу (епітелій шкіри або слизової) – самостійно він не загоюється.
Клінічні ознаки.
Зовнішні сліпі гнійні Нориці:
— вузький отвір;
— розростання грануляцій (інколи);
— воронка;
— гній (різної кількості і якості – давність, причина);
— смужка облисіння на шкірі.
Сліпі внутрішні Нориці – на слизовій дна ротової порожнини, вуздечці, збоку тіла язика, на стінках прямої кишки – гній у фекаліях.
Секреторні і екскреторні – виділяється молоко, слина, сеча, хімус, фекалії. Інколи повна епітелізація його стінки.
Діагноз. Клініка, зондування, фістулографія.
Лікування. Усунути причину, видалити епітелій з каналу. Розчини і пасти неефективні – закупорка каналу.
Радикальні методи.
Оперативне втручання під наркозом або місцевим знеболюванням.
— зовнішні нориці – розтинають широко, по ходу каналу, видаляючи сторонні тіла контрапертури. Дренаж. Воронку і епітелізовану ділянку видаляють, потім лікування як і при ранах.
Наскрізні і екскреторні нориці – лікування тяжке (недоступне місце нориці) – спеціальні операції.
Нориці в певній мірі захисне пристосування організму (через них вихід гною назовні, стінки заважають поширенню). Тому 1-е – усунути причину; 2-е – подальше лікування.
Можливі ускладнення якщо закрити його чи не усунути причину.
“Злакові” нориці
Частий патологічний процес у тварин. Генез пов’язаний з проникненням в тканини з боку ротової порожнини чи через шкіру (вівці, кози) певних фрагментів злакових. Наслідок механічного кормового травматизму, при поїданні не тільки сіна ковили, але й сіна, соломи, полови і сінажу остистої пшениці, ячменю (з їх цілісними колосками).
Захворюваність при цьому складає:
— коні до 15%
— ВРХ (особливо молодняк) – до 10-50%
— у овець (плодоносна ковила на пасовищі) – 100%.
У великих тварин частіше у вигляді хронічного фістульозного гнійно-некротичного процесу (ділянка голови). У овець – в будь-якій частині тіла (нориці рідко).
Травмують – листя, цілісні зернівки з остюками, уламки остюків.
Патогенез.
У коней проникнення – в криловидно-щелепну складку позаду останнього верхнього моляра (76,7%), рідше щоки, вуздечку і збоку язика.
У ВРХ – у вуздечку і збоку язика.
У овець – шерсть і шкіра ділянки голови і шиї.
Остюки ячменю, пшениці і інших злаків – в слизову язика, глотки, щоки, нерідко в устя слинних проток.
Застряглі рухаються при жуванні по тканинам або слинним протокам аборально. З ними і патогенна мікрофлора. В місцях залягання гнійно-некротичний процес, у ВРХ частіше актиномікози.
Абсцеси можуть прориватися в ротову порожнину або назовні (ВРХ) (у коней в надочну ямку). На місці нориця. В місці пошкодження і в каналі частини рослин (підтримують нагноєння).
Свіжий раневий канал в ротовій порожнині в нього свіжі частини рослин – в глибині тканин пучок. Вхідний отвір при цьому не закривається, гній витікає в ротову порожнину. Із первинного пучка свіжі відрізки овальних листків – при жуванні рухаються далі, можуть пошкодити артерію, вену, кістки щелеп, черепа, щелеповий суглоб.
У овець зернівки ковили волосатика проникають в тканини через шкіру шиї (це густа шерсть). Зернівки потрапляють на поверхню руна і заглиблюються в нього, потім рухаються до шкіри і проколюють її.
Після проникнення ость зернівки обламується і залишається в руні. Деякі зернівки затримуються в підшкірній клітковині, інші рухаються далі пошкоджуючи легені, печінку, кишечник. Якщо потрапляють і мікроби розвиваються абсцеси.
Пошкодження внутрішніх органів – до загибелі.
Клінічні ознаки.
У великих тварин – слинотеча, відмова від корму (грубого) апетит збережений. Пізніше болюча припухлість – в міжщелеповій, жувальній, біля вушної або висковій ділянках. Вона може зникати – на цьому місці абсцес або актиномікома (ВРХ). Після прориву нориці (гній смердючий, частинки рослин).
Свіжі випадки – на слизовій ротової порожнини і язика застряглі рослини, пізніше воронкоподібні нориці (вуздечка, збоку язика). В норицях пучки рослин.
У овець сильне забруднення руна зернівками з остюками ковилі волосатика. Багато торкаються шкіри чи застрягли в ній. Вівці відмовляються від пальпації, відстають від отари, більше лежать. Прорив абсцесів, нориці.
Ураження внутрішніх органів – явища перитоніту, пневмонії.
Лікування і профілактика. На початку хвороби – спокій, виключити сіно злакових рослин, видалення із ротової порожнини застряглих рослин, зрошення антисептиками. При болючій припухлості – антибіотики, місцево – тепло.
Розтин абсцесів і антибіотики.
Зовнішні сліпі нориці – канал розсікають, видаляють рослини і зрошення антисептиками. У овець – вистигання шерсті в ділянці ураження, розтин абсцесів, розсікання свищів.
Основа профілактики: недопущення механічних пошкоджень частинами злакових. Заготівля їх до колосіння.
Сіно ковилі – згодовувати обережно в суміші з іншими незлаковими.
Вівцям – на спеціальних майданчиках.
Після колосіння – сіно пропускають через комбайн, не можна згодовувати полову цих рослин, і додавати її до інших кормів.
Не випасати овець по ковилі волосатику від початку плодоносіння до зими, а ВРХ – по сухій стерні.
І профілактуєм актиномікоз.
Змертвіння, некроз (Necrosis)
Це відмирання частини тіла (клітин, тканин) при збереженні життя всього організму.
Повільне згасання життєздатності тканин, їх дегенеративні зміни це Некробіоз.
Етіологія – механічні ушкодження (ушиб, розміжження, защемлення, розриви); опіки, відмороження; деякі інфекційні хвороби (некробактеріоз, анаеробна гангрена, чума собак, бешиха, лептоспіроз); інтоксикації (отруєння ріжками жита); розлад кровообігу; нейротрофічні розлади.
Некроз → припинення живлення тканин чи прямого їх пошкодження.
Часто дія декількох факторів.
Патогенез. Основа некрозу загибель тканин чи клітин при їх ушкодженні, порушенні кровообігу, нагромадженні в них токсичних речовин, порушення трофіки нервової системи.
Некроз може розвиватися швидко (опік) і повільно (стискання).
Змертвілі тканини – сторонні для організму, звільняється шляхом формування демаркаційної зони.
1) Незначний некроз – змертвілі тканини – ферментоліз і розсмоктування, дефект рубцюється.
2) Більші вогнища – інкапсулюються.
3) Інфікування – абсцес, гній через норицю.
Від причин, умов розрізняють види некрозу:
Коагуляційний (сухий) некроз
— припинення кровотоку
— знекровлення
— віддача вологи в оточуюче середовище
— висока температура
— міцна кислота, солі важких металів.
Демаркаційна зона формується порівняно швидко.
Мертві тканини висихають, не впливають токсично на живі.
Зовні зона змертвіння – чіткі межі, щільна, сіро-жовтого чи глиняно-жовтого кольору. Пізніше на периферії демаркаційна зона.
За рахунок грануляційної тканини – мертві відторгаються, дефект шляхом рубцювання.
Колікваційний (вологий) некроз
– характеризується набряком, розм’якшенням і розпадом змертвілих тканин з утворенням кашоподібної маси. Розвивається при надмірній кількості вологи і утрудненні її віддачі в оточуюче середовище (опіки лугами, відмороження 3-го ступеня) або розвитку анаеробної інфекції.
Демаркаційна зона – повільно або не утворюється внаслідок дії продуктів розпаду.
Змертвілі тканини (дія повітря, мікроорганізмів, вологи) висихають або їх гнильний розпад. Такі зміни – гангреною, яка може бути сухою і вологою.
Клініка.
Суха гангрена – шкіра тверда, бурого або чорного кольору, холодна, неболюча. Демаркаційна зона виражена добре. Час відторгнення від ураження, зовнішнього середовища, захисних сил організму.
Волога – швидко наростаючий набряк, похолодіння уражених тканин, нечутливість до подразнення.
Пізніше тканини розпадаються і перетворюються у гнильний ексудат.
На шкірі – брудно-жовті, сіро-коричневі, буро-зелені плями.
При розрізі – кров’янисто-сірий смердючий ексудат.
Токсини на оточуючі тканини, демаркаційна зона не утворюється.
У тварин пригнічення, пропасниця, втрата апетиту.
Діагноз за клінічними ознаками.
Прогноз – суха гангрена – частіше сприятливий, при вологій – обережний до несприятливого.
Лікування. Усунення причини, боротьба з інфекцією, інтоксикацією; обмеження зони некрозу; підвищення імунітету.
При всіх формах некрозу заборонено: зігріваючі компреси; вологі пов’язки і ванни (Навіть суха переходить у вологу).
При сухій: підсушуючи протимікробні засоби (розчин йоду, піактонін, цинкова мазь, септонекс).
Прискорення відторгнення: опромінення солюкс, інфраруж, УФП; новокаїнові блокади; мертві тканини видаляють після їх самостійного відторгнення.
При вологій: обмеження некротичного процесу і перетворення його в суху; для зневоднення – глибокі розрізи мертвих тканин або частково висікти; рану антисептиками (ксероформ, окис цинку, дерматол), а також сухе тепло.
Ці заходи ведуть до висихання тканин і прискорення формування демаркаційної зони.
Інтенсивно волога гангрена: попередження інфекції; максимально висікають мертві тканини у межа здорових; рану лікують відкритим методом.
Погіршення стану: засоби загальної протимікробної, протитоксичної терапії (антибіотики, сульфаніламіди, уротропін, хлорид кальцію тощо).
Профілактика. Усунення причин, лікування ушкоджень, покращення умов годівлі та утримання.